Паїсій Величковський: відмінності між версіями

Дякуємо всемогутньому Богові, що дарував нам досягти часу, коли можемо Вашій Вельможності, високомилостивому благодійникові нашому, письмово засвідчити нашу повсякчасну богомольну подяку за численні благодіяння, які Ви являєте нам і братам нашим, що там перебувають. Багато часу минуло, протягом якого жодним чином із обителі нашої, то через страх перед ворогами та інші збентеження, що трапляються під час розмиру, то потім через небезпечну моровицю, що з Божого допущення че­рез гріхи наші в землі Молдавській трапилася, нікого ні­куди послати заради потреб монастирських було немож­ливо. Тому залишилися ми аж дотепер, наче безвісні для інших, як тут, у нас; з чого здогадуємося, що два роки то­му постало багато неправедних поговорів і наклепів на убогу обитель нашу, так, можливо, і тепер різні марнотні та неправдиві розмови, чи то від незнання, чи то від заздрості, через деяких розголосилися. Але Ваша Вельмож­ність за своїм богодарованим здоровим розумінням ані­трохи до тих колишніх поговорів не дослухалися та в нас не сумнівалися. Отже, сподіваюся, що й нині, якби й тра­пився зі сторони якийсь наклеп, не повірите, але покірно молимо, щоб до цього нашого письмового подання біль­ше дослухалися. На початку розмиру в великому страху й трепоті були не тільки ми в обителі, але й уся Молдова від турецьких і татарських військ, що пересувалися туди й сюди на невеликій відстані від обителі нашої. Потім, коли Бог Своєю благодаттю дарував російським військам, перемігши їх, вступити до Молдови, ми трохи перепочили, але невдов­зі від моровиці, що трапилася з Божого допущення, знову подібним, ба навіть і більшим, пригнічені були страхом.