Вірус імунодефіциту людини: відмінності між версіями

Перейти до навігації Перейти до пошуку
нема опису редагування
(Виправлено джерел: 0; позначено як недійсні: 2.) #IABot (v2.0.8.6)
Немає опису редагування
ВІЛ-2 виник на території [[Західна Африка|Західної Африки]] (від південного [[Сенегал]]у до заходу [[Кот-д'Івуар]]у) внаслідок еволюції вірусу імунодефіциту мавп SIV-smm, який заражає темно-коричневих мангабеїв (''[[Cercocebus atys]]'') і [[Вузьконосі|вузьконосих мавп]].<ref name=Reeves>{{cite journal | author=Reeves, J. D. and Doms, R. W | title=Human Immunodeficiency Virus Type 2 | journal=J. Gen. Virol. | year=2002 | pages=1253–1265 | volume=83 | issue=Pt 6 | pmid= 12029140 | doi=10.1099/vir.0.18253-0}}</ref> Проте деякі [[широконосі мавпи]], такі як [[Нічна мавпа|нічні мавпи]], є стійкими до ВІЛ-1, можливо, через геномне злиття двох вірусних генів стійкості.<ref name=Goodier>{{cite journal | author=Goodier, J., and Kazazian, H. | title=Retrotransposons Revisited: The Restraint and Rehabilitation of Parasites | journal=Cell | year=2008 | pages=23–35 | volume=135 | issue=1 | doi = 10.1016/j.cell.2008.09.022 | pmid=18854152}}</ref> ВІЛ-1, як вважають, перестрибнув видовий бар'єр, принаймні тричі, і породив три групи вірусів: M, N і О.<ref name=Sharp2001>{{cite journal |last1=Sharp |first1=P. M. |last2=Bailes |first2=E. |last3=Chaudhuri |first3=R. R. |last4=Rodenburg |first4=C. M. |last5=Santiago |first5=M. O. |last6=Hahn |first6=B. H. |title=The origins of acquired immune deficiency syndrome viruses: where and when? |journal=Philosophical Transactions of the Royal Society B: Biological Sciences |volume=356 |pages=867–76 |year=2001 |doi=10.1098/rstb.2001.0863 |pmid=11405934 |pmc=1088480 |url=http://www.aidsorigins.com/pdfs/rs/sharp.pdf |issue=1410 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20071025023136/http://www.aidsorigins.com/pdfs/rs/sharp.pdf |archivedate=2007-10-25 |accessdate=2012-02-04 |deadurl=yes }}</ref>
 
Існує доказ того, що мисливці на диких тварин (мавп) або постачальники м'яса в Західній і Центральній Африці заражаються вірусом імунодефіциту мавп, причому ймовірність зараження [[Кореляція|корелює]] з частотою контактів з мавпами і їх м'ясом<ref name=Kalish2005>{{cite journal |author=Kalish ML, Wolfe ND, Ndongmo CD, McNicholl J, Robbins KE, ''et al.'' |title=Central African hunters exposed to simian immunodeficiency virus |journal=Emerg Infect Dis |volume=11 |issue=12 |pages=1928–30 |year=2005 |pmid=16485481}}</ref>. Однак імунна система людини зазвичай пригнічує цей вірус упродовж тижня після зараження. Вважають, що потрібно було декілька передач вірусу від людини до людини в швидкій послідовності, щоб вірусу вистачило часу мутувати у ВІЛ<ref name=Marx2001>{{cite journal |author=Marx PA, Alcabes PG, Drucker E |title=Serial human passage of simian immunodeficiency virus by unsterile injections and the emergence of epidemic human immunodeficiency virus in Africa |volume=356 |issue=1410 |pages=911–20 |year=2001 |pmid=11405938 |journal=Philos Trans R Soc Lond B Biol Sci |pmc=1088484 |doi=10.1098/rstb.2001.0867 |url=http://rstb.royalsocietypublishing.org/content/356/1410/911.full.pdf}}</ref>. Хоча передавання вірусу імунодефіциту мавп від людини до людини відбувається рідко, певні соціальні чинники можуть суттєво впливати на частоту заражень. Припускають, що умови для поширення вірусу були несприятливі в Африці до [[XX століття]]. Зіставлення періодів прискореної еволюції ВІЛ з соціо-економічнимисоціоекономічними змінами дозволяє робити припущення про природу чинників, що прискорили поширення ВІО і ВІЛ.
 
Генетичні дослідження показують, що останній спільний предок ВІЛ-1 групи М існував близько 1910 року<ref name=Worobey2008>{{cite journal |last1=Worobey |first1=Michael |last2=Gemmel |first2=Marlea |last3=Teuwen |first3=Dirk E. |last4=Haselkorn |first4=Tamara |last5=Kunstman |first5=Kevin |last6=Bunce |first6=Michael |last7=Muyembe |first7=Jean-Jacques |last8=Kabongo |first8=Jean-Marie M. |last9=Kalengayi |first9=Raphaël M. |title=Direct evidence of extensive diversity of HIV-1 in Kinshasa by 1960 |journal=Nature |volume=455 |issue=7213 |pages=661–4 |year=2008 |pmid=18833279 |doi=10.1038/nature07390 |url=http://nsm1.nsm.iup.edu/luciano/VWS%20STUFF/Unit%206%202010/VWS%202010%20DRC60.pdf |bibcode=2008Natur.455..661W |accessdate=4 лютого 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120113060138/http://nsm1.nsm.iup.edu/luciano/VWS%20STUFF/Unit%206%202010/VWS%202010%20DRC60.pdf |archivedate=13 січня 2012 |deadurl=yes }}</ref>. Прихильники цієї дати пов'язують поширення ВІЛ з розвитком колоніалізму і зростанням великих колоніальних африканських міст. Ці чинники призвели до соціальних змін у суспільстві, як-от збільшення частоти безладних статевих відносин, поширення проституції та [[Хвороби, що передаються статевим шляхом|захворювань, що передаються статевим шляхом]] (ЗПСШ)<ref name=Sousa2010>{{cite journal |last1=Sousa |first1=João Dinis de |last2=Müller |first2=Viktor |last3=Lemey |first3=Philippe |last4=Vandamme |first4=Anne-Mieke |last5=Vandamme |first5=Anne-Mieke |title=High GUD Incidence in the Early 20th Century Created a Particularly Permissive Time Window for the Origin and Initial Spread of Epidemic HIV Strains |journal=PLoS ONE |volume=5 |issue=4 |pages=e9936 |year=2010 |pmid=20376191 |pmc=2848574 |doi=10.1371/journal.pone.0009936|url=http://www.plosone.org/article/info%3Adoi%2F10.1371%2Fjournal.pone.0009936 |editor1-last=Martin |editor1-first=Darren P.}}</ref>. ЗПСШ, наприклад, [[сифіліс]], можуть супроводжуватися генітальними виразками. Дослідження показують, що ймовірність передачі ВІЛ під час вагінального статевого акту, досить низька за звичайних умов, може збільшитись у десятки, якщо не сотні разів, коли один з партнерів потерпає від генітальних виразок. Про ступінь поширеності ЗПСШ у колоніальних містах на початку 1900-х можна судити з таких цифр: 1928 року щонайменше 45&nbsp;% мешканок східного Леопольдвіля (нині&nbsp;— [[Кіншаса]], ранній центр поширення ВІЛ групи М) були повіями, а станом на 1933 рік близько 15&nbsp;% усіх мешканців цього ж міста були заражені однією з форм сифілісу. Ретроспективний аналіз показав, що початок епідемії ВІЛ-інфекції в Кіншасі збігся з піком епідемії генітальних виразок у середині 1930-х років<ref name=Sousa2010 />.
Появу цих захворювань у молодих людей, що не належать до відповідних груп ризику, спостерігали вперше. Потім виявили такі ж симптоми серед [[Наркоманія|наркоспоживачів]], хворих на [[Гемофілія|гемофілію A]]<ref>{{Стаття|видання=MMWR Morb. Mortal. Wkly. Rep.|номер=27|сторінки=365—367|мова=en|тип=journal|місяць=7|рік=1982}}</ref>, і [[Гаїті|гаїтян]]<ref>{{Стаття|видання=MMWR Morb. Mortal. Wkly. Rep.|номер=26|сторінки=353—354|мова=en|тип=journal|місяць=7|рік=1982}}</ref><ref name="pmid16873641">{{Стаття|видання=Science|номер=5786|сторінки=470—473|мова=en|тип=journal|автор=Cohen J.|рік=2006}}</ref>. Найбільш значущим було виявлення зниження співвідношення [[CD4|CD4<sup>+</sup>]]/[[CD8|CD8<sup>+</sup>]]-клітин внаслідок відносного і/або абсолютного зменшення кількості [[CD4|CD4<sup>+</sup>]]-лімфоцитів у поєднанні зі збільшенням кількості [[CD8+|CD8<sup>+</sup>]]-[[Лімфоцити|лімфоцитів]]<ref name="MMWR1982a">{{Стаття|видання=MMWR Morb Mortal Wkly Rep.|номер=19|сторінки=249—251|accessdate=2011-08-31|мова=en|тип=journal|автор=Centers for Disease Control (CDC)|рік=1982}}</ref><ref name="Barre">{{Стаття|видання=Science|номер=4599|сторінки=868—871|bibcode=1983Sci...220..868B|мова=en|тип=journal|автор=Barré-Sinoussi F., Chermann J.C., Rey F., Nugeyre M.T., Chamaret S., Gruest J., Dauguet C., Axler-Blin C., Vézinet-Brun F., Rouzioux C., Rozenbaum W., Montagnier L;|рік=1983}}</ref>.
Літо [[1981]] року прийнятозаведено вважати початком глобальної епідемії ВІЛ-інфекції / СНІДу. Ретроспективний аналіз сироваток, що зберігалися в Національному Центрі контролю за інфекційними захворюваннями у США, показав, що перші випадки СНІДу людини припали на 1950-ті роки, захворювання виникло в Африці, а потім поширилося на території інших країн.
 
Основою раніше невідомого захворювання було різке ослаблення [[імунітет]]у. У липні 1982 року для позначення цього стану запропоновано термін «синдром набутого імунного дефіциту» (СНІД, AIDS)<ref>{{Cite web|url=http://www.avert.org/his81_86.htm|title=The history of AIDS 1981—1986|publisher=AVERT|language=en|accessdate=2014-07-21}}</ref>. У вересні 1982 року СНІДу дали повноцінне визначення як [[Нозологія|нозологічній]] формі на підставі спостереження низки опортуністичних інфекцій у чотирьох груп пацієнтів, зазначених вище<ref name="av1986">{{Cite web|url=http://www.avert.org/history-aids-1986.htm|title=History of AIDS Up to 1986|publisher=AVERT|language=en|accessdate=2014-07-21}}</ref><ref>{{Cite pmid|6815471}}</ref>.
Вірус імунодефіциту людини незалежно відкрили 1983 року в двох лабораторіях: у [[Інститут Пастера|Інституті Пастера]] у Франції під керівництвом [[Люк Монтаньє|Люка Монтаньє]] і в [[Національний інститут раку (США)|Національному інституті раку]] в США під керівництвом [[Галло, Роберт|Роберта Галло]]. Результати досліджень, у яких із тканин пацієнтів із [[симптом]]ами СНІДу вперше вдалося виділити новий [[Ретровіруси|ретровірус]], опубліковано 20 травня 1983 року в журналі [[Science]]<ref name="Barre-Sinoussi et al">{{Cite pmid|6189183}}</ref><ref name="Gallo">{{Cite pmid|6601823}}</ref>. У цих же роботах виділений з хворих на СНІД вірус був вперше успішно розмножили у культивованих Т-лімфоцитах. Французька група дослідників показала, що серологічно цей вірус відрізняється від HTLV-I, і назвала його LAV («вірус, асоційований з [[Лімфаденіт|лімфаденопатією]]»), а американська група назвала його HTLV-III, помилково віднісши до групи [[Human T-lymphotropic virus|HTLV-вірусів]]. Дослідники висунули припущення, що вірус може викликати синдром набутого імунного дефіциту<ref name="av1986"/>.
 
1986 року виявлено, що віруси, відкриті 1983-го французькими та американськими дослідниками, генетично ідентичні. Початкові назви вірусів скасовано і запропоновано одну спільну назву&nbsp;— вірус імунодефіциту людини<ref>{{Cite pmid|3010128}}</ref>. 2008 року Люк Монтаньє і [[Франсуаза Барре-Сінуссі|Франсуаза Барр-Сінуссі]] удостоєніушановані [[Список лауреатів Нобелівської премії з фізіології або медицини|Нобелівської премії в області фізіології або медицини]] «за відкриття вірусу імунодефіциту людини»<ref>{{Cite web|url=http://www.nobelprize.org/nobel_prizes/medicine/laureates/2008/press.html|title=The Nobel Prize in Physiology or Medicine 2008 Press Release|quote=Harald zur Hausen, Françoise Barré-Sinoussi, Luc Montagnier|language=en|accessdate=2014-07-21}}</ref>.
 
== ВІЛ-інфекція ==
При цьому, з загальної кількості інфікованих, дві третини (63&nbsp;%&nbsp;— 24,7&nbsp;млн.[21,8&nbsp;— 27,7&nbsp;млн.]) усіх дорослих та дітей з ВІЛ у світі живуть в країнах Африки на південь від [[Сахара|пустелі Сахара]], переважно у [[Південна Африка|Південній Африці]]. Одна третина (32&nbsp;%) усіх людей з ВІЛ у світі живе в цьому регіоні, і тут також сталися 34&nbsp;% усіх смертей від СНІДу [[2008]] році.
 
19 [[Липень|липня]] [[2016]] року [[Американський Інститут показників і оцінки здоров'я]] оприлюднив дослідження щодо інфікування ВІЛ та захворювання на СНІД у [[2005]][[2015]] роках, у якому на тлі глобальних успіхів Україна показала невтішну статистику. Показники смертності від захворювання на СНІД, на глобальному рівні скорочується. Про це йдеться у звіті американського Інституту показників і оцінки здоров'я ({{lang-en|IHME}}).
 
Водночас, зазначається в документі, в окремих країнах за минуле десятиріччя показники нових інфікувань ВІЛ суттєво зросли. Серед країн найбільшу кількість випадків нових інфікувань зафіксували у Росії (57 340) та Україні (13 490)<ref>{{Cite web|url=http://www.convictus.org.ua/uk/news/za-statistikoyu-sered-krayin-ievropi-naybilshu-kilkist-vipadkiv-novih-vil-infikuvan-zafiksuvali|title=За статистикою, серед країн Європи найбільшу кількість випадків нових ВІЛ-інфікувань зафіксували у Росії та Україні {{!}} Конвіктус Україна|website=www.convictus.org.ua|accessdate=2016-12-05}}{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.
 
Серед світових антилідерів за зростанням відносного показника нових захворювань у 2005—2015 роках опинилися також [[Єгипет]], [[Пакистан]], [[Кенія]], [[Філіппіни]], [[Мексика]] та [[Камбоджа]]. Загалом кількість нових інфікувань за 10 років в середньому падала лише на 0,7 відсотка на рік порівняноу ізпорівнянні з річним спадом на 2,7 відсотка у 1997—2005 роках. Дослідники занепокоєні, що через це світові зусилля з подолання пандемії СНІДу до 2030 року можуть зійти нанівець.&nbsp;
 
За даними на 2011 рік, у світі за весь час на ВІЛ-інфекцію захворіли 60 мільйонів осіб, з них: 25 мільйонів померли, а 35 мільйонів живуть з ВІЛ-інфекцією<ref>{{Cite web|url=http://ria.ru/press_video/20111130/502694336.html|title=Борьба со СПИД в России: как остановить болезнь?|last=|date=2011-11-30|publisher=РИА Новости|accessdate=2013-06-16|language=ru|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HPmSydu1?url=http://ria.ru/press_video/20111130/502694336.html|archivedate=2013-06-16}}</ref>. Понад дві третини з них мешкають в [[Субсахарська Африка|Субсахарській Африці]]<ref name="autogenerated4">{{Cite web|url=http://www.unaids.org/en/media/unaids/contentassets/documents/unaidspublication/2011/JC2216_WorldAIDSday_report_2011_en.pdf|title=UNAIDS World AIDS Day Report 2011|last=|date=2011|publisher=UNAIDS World AIDS|accessdate=2013-06-16|language=en|archiveurl=https://www.webcitation.org/6HPmXpInY?url=http://www.unaids.org/en/media/unaids/contentassets/documents/unaidspublication/2011/JC2216_WorldAIDSday_report_2011_en.pdf|archivedate=2013-06-16}}</ref>. Епідемія почалася тут наприкінці 1970-х&nbsp;— на початку 1980-х років. Потім епідемія перекинулася в США, [[Західна Європа|Західну Європу]] та країни Південної Африки. За винятком країн Африки, найшвидше вірус поширюється в [[Центральна Азія|Центральній Азії]] та [[Східна Європа|Східній Європі]] (зокрема в Росії). Епідемічна ситуація в цих регіонах стримувалася до кінця 1990-х, потім з 1999 по 2002 роки кількість інфікованих майже потроїлася&nbsp;— здебільшого за рахуноккоштом ін'єкційних наркоманів. Значно нижче середньогосередня ВІЛ-інфекція поширена в [[Східна Азія|Східній Азії]], Північній Африці і на [[Близький Схід|Близькому Сході]]. У масштабі планети епідемічна ситуація стабілізувалася, кількість нових випадків ВІЛ-інфекції знизилася з 3,5 мільйонівмільйона 1997 року до 2,7 мільйонівмільйона 2007 року.
 
Станом на 2016 рік перше місце у світі за відносною кількістю хворих займав [[Есватіні]], де було інфіковано 27,2&nbsp;% дорослого населення (віком від 15 до 49 років).<ref name="unaids16">{{cite web|title=Swaziland 2016 Country factsheet|url=http://www.unaids.org/en/regionscountries/countries/swaziland|website=[[UNAIDS]]|access-date=14 січня 2018}}</ref><ref>{{cite web|title=Prevalence of HIV, total (% of population ages 15-49)|url=http://data.worldbank.org/indicator/SH.DYN.AIDS.ZS/countries/1W?display=default|publisher=The World Bank|access-date=6 травня 2014}}</ref>
 
=== Діагностика ===
Обов'язкова перевірка [[Донорська здача крові|донорської крові]] в [[Розвинені країни|розвинених країнах]] значною мірою скоротила можливість передачі вірусу через неї. Тестування на ВІЛ вагітних жінок дозволяє своєчасно розпочати вживання ліків і народити здорову дитину.
 
Існує думка, що примусове тестування населення безперспективне з погляду стримування [[Епідемія|епідемії]]<ref>{{Cite web|url=http://xn--b1am9b.xn--p1ai/test_na_vich.html|title=ВИЧ.рф тест на ВИЧ|language=ru|accessdate=2014-09-12}}</ref> і порушує [[права людини]]<ref>{{Cite web|url=http://www.who.int/mediacentre/factsheets/fs360/ru/|title=ВИЧ/СПИД: Тестирование и консультирование|language=ru|accessdate=2014-09-12}}</ref>. У [[Росія|Росії]] проведення тесту без згоди людини є незаконним<ref>{{Cite web|url=http://www.rg.ru/1993/08/19/osnovy-zdorovya-dok.html|title=Федеральный закон от 22 июля 1993 г. № 5487-1 "Основы законодательства Российской Федерации об охране здоровья граждан" 0|publisher=Российская газета|accessdate=2014-07-21}}</ref>, однак існують ситуації, в яких надання результатів тестування на ВІЛ є обов'язковим, але не насильницьким (донорство, працевлаштування медичних працівників, для іноземних громадян, які отримують дозвіл на перебування ву РФ, в місцях позбавлення волі за наявності клінічних показань)<ref>{{Cite web|url=http://www.aids.ru/law/law_05.shtml|title=Тест на ВИЧ с точки зрения права|publisher=Николай Недзельский|accessdate=2014-07-21}}</ref>.
 
=== Лікування ===
Також ''усі вагітні жінки'' з ВІЛ-інфекцією повинні починати негайну [[Високоактивна антиретровірусна терапія|ВААРТ]], щоб запобігти передаванню ВІЛ плоду<ref name="guidelines_ART">{{Cite web|url=http://aidsinfo.nih.gov/contentfiles/lvguidelines/adultandadolescentgl.pdf|title=Guidelines for the Use of Antiretroviral Agents in HIV-1-Infected Adults and Adolescents|last=AIDSinfo|publisher=NIH|language=en|accessdate=2014-08-13}}</ref>.
 
Згідно з рекомендаціями [[Всесвітня організація охорони здоров'я|ВООЗ]], [[ВААРТ]] слід негайно починати всім ВІЛ-інфікованим ''дітям до півтора року''<ref>{{Cite web|url=http://www.who.int/hiv/pub/guidelines/arv2013/download/en/|title=Consolidated guidelines on the use of antiretroviral drugs for treating and preventing HIV infection|last=World Health Organization|language=en|accessdate=2014-08-13}}</ref>. Початок терапії у дітей, які набули ВІЛ від матері, впродовж 3 місяців після пологів знижує смертність на 75&nbsp;%<ref name="gapreport">{{Cite web|url=http://www.unaids.org/en/resources/campaigns/2014/2014gapreport/gapreport/|title=Gap report|last=UNAIDS|language=en|accessdate=2014-08-13}}</ref>. За відсутності лікування третина ВІЛ-інфікованих дітей помирає протягом першого року життя і 50&nbsp;%&nbsp;— протягом другого року. Якщо діагностика ВІЛ неможлива, лікування слід починати у віці 9 місяців, або раніше, у разі з'яви симптомів<ref name="hivtreatchilden">{{Cite web|url=http://www.avert.org/hiv-treatment-children.htm|title=HIV treatment children|last=AVERT|language=en|accessdate=2014-08-13}}</ref>.
 
Станом на лютий 2016 року було оголошено, що групі німецьких вчених вдалося повністю видалити тип ВІЛ-1 з живих клітин. Випробування проводили на клітинах людини, вживлених піддослідним мишам. Випробування на людях повинні проводити найближчим часом<ref>{{Стаття|видання=[[Nature Biotechnology]]|мова=en|тип=journal|автор=Janet Karpinski, Ilona Hauber, Jan Chemnitz et al.|рік=2016|видавництво=[[Nature Publishing Group]]}}</ref><ref>[http://hi-news.ru/research-development/nemeckim-uchyonym-udalos-pobedit-virus-immunodeficita-cheloveka.html Немецким учёным удалось победить вирус иммунодефицита человека] Новости высоких технологий{{проверено|01|03|2016}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://www.nature.com/nbt/journal/vaop/ncurrent/full/nbt.3467.html|title=Directed evolution of a recombinase that excises the provirus of most HIV-1 primary isolates with high specificity|last=Janet Karpinski, Ilona Hauber, Jan Chemnitz ''et al.''|date=2016-02-22|website=|publisher=Nature Biotechnology|accessdate=2016-03-01|language=en|archiveurl=https://web.archive.org/web/20160224021813/http://www.nature.com/nbt/journal/vaop/ncurrent/full/nbt.3467.html|archivedate=2016-02-24}}</ref>.
ВІЛ [[2019]] року вносили в список десяти основних проблем охорони здоров'я, які потребують особливої уваги [[Всесвітня організація охорони здоров'я|ВООЗ]]<ref>{{Cite web|language=ru|title=Десять проблем здравоохранения, над которыми ВОЗ будет работать в 2019 году|url=http://web.archive.org/web/20190419101223/https://www.who.int/ru/emergencies/ten-threats-to-global-health-in-2019|website=ВОЗ|date=2019|accessdate=2019-03-29}}</ref>.
 
Більшість діючихнаявних речовин блокують зворотну транскриптазу вірусу.
 
Попередні експериментальні лікування ВІЛ шляхом пересадки [[Кістковий мозок|кісткового мозку]], який мав властивість рідкісної природної стійкості до вірусу (мутація в [[CCR5]], що протидіє входженню вірусу в [[T-лімфоцити|Т-лімфоцити]]) показали, що можна досягти стійкої [[Ремісія|ремісії]]. Станом на 2019 рік відомі два пацієнти, так званий «[[Берлінський пацієнт]]» [[Тімоті Рей Браун]] та «Лондонський пацієнт», у яких було отримано стійку ремісію до ВІЛ.<ref>{{cite web|url=https://hromadske.ua/posts/persha-u-sviti-lyudina-yaka-poborola-vil-pomerla-vid-lejkemiyi-recidiv-stavsya-cherez-12-rokiv|website=hromadske.ua|date=30.09.2020|title=Перша у світі людина, яка поборола ВІЛ, померла від лейкемії. Рецидив стався через 12 років|author=Євгенія Луценко}}</ref><ref>{{cite web|url=https://www.npr.org/sections/health-shots/2019/03/05/700361887/bone-marrow-transplant-renders-second-patient-free-of-hiv|website=npr.org|title=Bone Marrow Transplant Renders Second Patient Free Of HIV|date=5.03.2019|author=Richard Harris|language=en}}</ref>
 
== Редагування геному людини ==
У січні 2019 року [[Уряд Китайської Народної Республіки|влада Китаю]] підтвердила народження в [[Шеньчжень|Шеньчжені]] [[Лулу і Нана|перших у світі]] генетично модифікованих людей, у яких відредагували ген [[CCR5]], відповідальний за взаємодію з ВІЛ, а також почала розслідування щодо біолога [[Хе Цзянькуй|Хе Цзянькуя]]. Передбачають, що генно-модифікованігенномодифіковані діти не можуть захворіти на ВІЛ.
 
== Міфи ==
{{main|Заперечення СНІДу}}
Існує ненаукова думка, що ВІЛ не існує або не призводить до СНІДу. Її дотримуються навіть деякі вчені, не задіянізалучені у вивченні вірусів. Наявності таких уявлень сприяє довга фаза між зараженням ВІЛ та розвитком СНІДу й те, що в деяких уражених ВІЛ СНІД взагалі не розвивається. Проте факт наявності ВІЛ у хворих на СНІД на сьогодні незаперечний.
 
Так само блукає міф про штучне походження ВІЛ, правда останній не витримує жодної критики, оскільки є достеменно відома історія вірусу, який існує більше 200 років, коли його створити штучно не було можливо.
32

редагування

Навігаційне меню