Заячківський Микола Остафійович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 63: Рядок 63:
=== Російський полон ===
=== Російський полон ===


Після окупації [[Галичина|Галичини]] [[Російська імперія|росіянами]] під час [[Перша світова війна|І світової війни]], як і багато інших українських діячів, вивезений до [[Сибір]]у. На засланні сильно підірвав здоров'я і мало не помер внаслідок [[запалення легень]]. Звільнений після [[Лютнева революція 1917|Лютневої революції]], у березні [[1917]] року приїхав до [[Київ|Києва]].
Після окупації [[Галичина|Галичини]] [[Російська імперія|росіянами]] під час [[Перша світова війна|І світової війни]], як і багато інших українських діячів, вивезений до [[Сибір]]у. На засланні сильно підірвав здоров'я та мало не помер внаслідок [[запалення легень]]. Звільнений після [[Лютнева революція 1917|Лютневої революції]], у березні [[1917]] року приїхав до [[Київ|Києва]].


=== Центральна рада. Директорія ===
=== Центральна рада. Директорія ===

Версія за 22:41, 3 травня 2010

Заячківський Микола Остафійович
Фото 1936 року
Народився 25 листопада 1870
Тишківці
Помер 11 лютого 1938
Львів
Поховання Личаківський цвинтар[1]
Національність українець
Місце проживання Львів (пл. Ринок, 39)
Діяльність економіст
Alma mater Львівський університет (теологічний факультет), Віденський університет (економічний факультет)
Рід Заячківські
Родичі Остафій Заячківський
Герб
Герб

Мико́ла Остафійович Заячкі́вський (*25 листопада 1870, Тишківці — †11 лютого 1938, Львів) — український підприємець, економіст, державний і громадський діяч.

Біографічні відомості

Ранні роки

Народився 25 листопада 1870 року в Тишківцях у заможній сільській родині шляхетного походження. Змалку виявив потяг до навчання. Але, рано залишившись сиротою, ледь його не покинув. 1878 року здібного хлопця взяв на виховання місцевий греко-католицький священик Зенон Шухевич.

Успішно закінчивши сільську школу, продовжив навчання у Коломийській гімназії. Вищу освіту здобув на теологічному факультеті Львівського та економічному факультеті Віденського університетів (останній закінчив у 1896 році з відзнакою).

Напередодні І світової війни

Маючи багатьох друзів — діячів культури (Іван Франко, Олександр Колесса та інші) — розпочав свою діяльність спершу також на культурній ниві. Був спершу референтом, а з 1900 року — директором українського театру при «Руській бесіді». Допомагав українським літераторам, у 1898 році власним коштом видав збірку поезій «Мої листи» Василя Щурата. У 1903 році став одним із організаторів святкування 35-річного ювілею творчої діяльності Миколи Лисенка.

У 1901 році під егідою товариства «Народна Гостинниця» відкрив перший український готель на гірському курорті Микуличин і став його директором. Одними із перших постояльців були Богдан Лепкий та Василь Стефаник.[2]

Довголітній інспектор, а потім головний директор «Народної торговлі» у Львові, голова «Міщанського братства», «Сокола-Батька» (1922—1933), «Товариства опіки над емігрантами», радник Торгово-промислової палати у Львові, почесний член Союзу українських купців.

Російський полон

Після окупації Галичини росіянами під час І світової війни, як і багато інших українських діячів, вивезений до Сибіру. На засланні сильно підірвав здоров'я та мало не помер внаслідок запалення легень. Звільнений після Лютневої революції, у березні 1917 року приїхав до Києва.

Центральна рада. Директорія

1920-30 роки

Цитати

Щоби любити свій нарід, не треба не любити чужий нарід, любов, що живе у ненависті, не є любов…

Примітки

Джерела та посилання