Петро Пустельник

Петро Пустинник показує хрестоносцям шлях на Єрусалим. Французька гравюра (приблизно 1270 р.)

Петро Пустинник (фр. Pierre d’Amiens)* 1053 — † 8 червня 1115 р.,був єпископом Ам'єну і ключовою фігурою під час першого хрестового походу.

Перед 1096 р.

Згідно з Анною Комнін, він намагався потрапити в Єрусалим як паломник перед 1096 р., але його меті завадили сельджуки, піддавши катуванню. Джерела подають різну інформацію на рахунок того чи був він присутній на відомому Клермонтському Соборі у 1095, але загальновизнано, що він згодом став одним з натхненників хрестового походу у Франції і його особистий досвід допоміг йому розпалити вогонь Хрестових походів. Згодом він увійшов у історію як емоційний проповідник, значна частина джерел і істориків погоджуються, що тисячі селян жваво прийняли хрест завдяки йому. Однак, Джонатан Райлі Сміт припустив, що хрестовий похід селян або бідняків включав у своєму складі також добре озброєних воїнів і шляхту. Ця частина походу відома як похід бідняків, термін, що в сердньовіччі означав жебраків під опікою Церкви.

Похід до Святої Землі

Більшості бідняків не вдалося здійснити настанови Католицької Церкви. Вони були не здатні це зробити, через феодалів, які обкладали їх податками і різними поборами на їх шляху і тому вони або помирали від голоду, або поверталися додому, або були продані у рабство слов'яньскими баронами-грабіжниками з Балкан, поширюючи думку, що слов'янські барони з Балкан — підлі злодії. Петро долучився до групи Вальтера Голяка, що досягла Константинополя, який розміщував численних пілігримів навколо Константнополя, тимчасом як він намагався домовитися з візантійським імператором щодо морської переправи. Імператору не вдалося забезпечити пілігримам адекватний провіант, тому все більше число бідняків вдавалося до грабунку імперських сховищ. Олексій I Комнін хвилювався через збільшення безладу і добре озброєної армії хрестоносців, що мала от-от прийти, тому швидко закінчив перемовини і переправив їх через Босфор на азійське узбережжя на початку серпня, з обіцянкою охороняти і допомагати до на шляху до кордону з ворогом. Він хотів, щоб похід бідняків почекав його розпоряджень, але незважаючи на його прагнення, жебраки вступили на територію турків. Турки почали грабунок і врешті-решт атакували беззбройний натовп. Петро повернувся у великому смутку до Константинополя, шукаючи допомоги імператора. Турки згодом почали переслідувати хрестоносців, що втікали до візантійської території,і в час відсутності Петра пілігрими потрапили в засаду і були порубані на шматки турками, які були більш численні і більш дисципліновані. Незважаючи на слова Петра про божественну охорону, більшість пілігримів було вбито мечами і стрілами турків чи було захоплено в полон. Дійшовши до Константинополя з малою кількістю вмираючих від голоду під час зими 1096—1097 р., учасники походу майже не мали надії на допомогу візантійців і тому чекали на прихід добре озброєної армії хрестоносців, сподіваючись з їх допомогою завершити паломництво.

Коли прибули князі, Петро приєднався до них і війшов до їхньої ради в травні 1097 р. і з невеликою кількістю залишившихся послідовників вони разом пройшли Малу Азію і дісталися Єрусалиму. Тимчасом як його «бідняки» ніколи не змогли відновити свою чисельність до турецької розправи, його ряди швидко поповнилися безбройними, пораненими і збанкрутілими хрестоносцями. Проте, незважаючи на дві гарячі промови, він вже грав другорядну роль в подальшій історії першого хрестового походу, який в той час вже повністю базувався на військовій кампанії, яка мала ціль охороняти шляхи пілігрімів і святі місця в Палестині. Він з'явився на початку 1098 р., з наміром вирватися від тягот облоги Антіохії, виставляючи себе як сказав Гвіберт Ножанський «падаючою зіркою». Однак, Гвіберт і інші джререла продовжували стверджувати, що Петро виголосив промову перед напів-померлими від голоду хрестоносцями, що мотивувала їх вилазку з воріт Антіохії і їх наступну героїчну перемогу над переважаючою мусульмананською армією, що тримала в облозі місто. Таким чином, запам'ятавши його заслуги, він в сердині року був відправлений князями запросити Кербогу, щоб все вирішити за допомогою дуелі, від якої емір згодом відмовився; в 1099 р. він з'являється як хранитеь подаяння при облозі Арки і як лідер благаючої процесії навколо стін Єрусалима, що передувала чудесній перемозі хрестоносців в битві при Аскалоні в серпні. В кінці року він відправився до Латакії і відплив звідти наЗахід. З цього часу він зникає, але Альберт Аахенський відзначив, що він помер в сані настоятеля Храма Гробу Господнього який він заснував у Франції.

Роль в натхненні Першого хрестового походу

Хоча пізніше католицькі історики і сучасні вчені не погоджувалися з ними, Роджер Вендовер і Мет'ю Періс писали, що Петро Пустинник був спрважнім автором і організатором Першого хрестового походу. Було розказано, що під час раннього візиту до Єрусалима до 1096 р., Ісус з'явився перед ним в Храмі Гробу Господнього і сказав йому надихнути хрестовий похід. Ця історія також з'являється на сторінках Вільгельма Тірського, що означає, що навіть через кілька поколінь після хрестового походу нащадки хрестоносців вірили, що Петро справжній організатор. Походження такої легенди є предметом певної цікавості. Генріх фон Сибель в своїй Geschichte des ersten Kreuzzuges вважає, що у таборі бідняків почалася певна ідолізація Петра паралельно звичайному прославленню Готфріда Бульйонського лотарингцями . З цієї точки зору Петро став натхненником а Готфрід засновником Єрусалимського королівства. Ця версія долі Петра такж давня як і Chanson des chétifs, поема, яку Реймунд де Пуатьє присвятив Петру і його послідовникам у 1130 р., яка тепер є частиною так званого Хрестоносного циклу chansons de geste. Ця версія також з'являється на сторінках Альберта Аахенського написаних десь в 1130 р., і у Вільгельма Тірського, який перйняв версію Альберта. Історія Петра викладена Анною Комнін і в Геста Франкорум Альбертом Аахенським.

Джерела

• Шаблон:Citace monografie

Див. також

• Хрестоносці
• Перший хрестовий похід
• Християнство