Склеювання: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
стильові правлення, орфографія
Немає опису редагування
Рядок 1: Рядок 1:
'''Склеювання''' — метод створення нероз'ємного з'єднання елементів конструкцій за допомогою [[клеї]]в. Метод придатніший, ніж [[зварювання]], для з'єднання різнорідних матеріалів, тому що дозволяє зберегти структуру і властивості деталей, які склеюються і з'єднувати великі поверхні складної форми. Недоліки склеювання — значна тривалість робочого циклу і необхідність застосування складної багатоопераційної технології.
'''Склеювання''' — метод створення нероз'ємного з'єднання елементів конструкцій за допомогою [[клеї]]в. Метод придатніший, ніж [[зварювання]], для з'єднання різнорідних матеріалів, тому що дозволяє зберегти структуру і властивості деталей, які склеюються і з'єднувати великі поверхні складної форми. Недоліки склеювання — значна тривалість робочого циклу і необхідність застосування складної багатоопераційної технології.


Одна з головних умов одержання міцного клейового з'єднання — висока [[адгезія]] клею до поверхонь, що склеюються. Для цього в першу чергу необхідне добре змочування клеєм поверхонь деталей. При поганому змочуванні до складу клею вводять спеціальні добавки, які, крім того, сприяють зниженню залишкових напружень в клейовому з'єднанні. Це забезпечує зростання міцності й довговічності з'єднання. Підвищенню міцності сприяє і підготовка поверхонь, які склеюються — наприклад, збільшення шорсткості за рахунок механічної або хімічної обробки, нанесення спеціальних підшарків і ін. Важливою умовою одержання високоміцного з'єднання є присутність в клеї і на поверхнях, які склеюються, полярних або здатних поляризуватися груп.
Одна з головних умов одержання міцного клейового з'єднання — висока [[адгезія]] клею до поверхонь, що склеюються. Для цього в першу чергу необхідне добре змочування клеєм поверхонь деталей. При поганому змочуванні до складу клею вводять спеціальні добавки, які, крім того, сприяють зниженню залишкових напружень в клейовому з'єднанні. Це забезпечує зростання міцності й довговічності з'єднання. Підвищенню міцності сприяє і підготовка поверхонь, які склеюються — наприклад, збільшення шорсткості за рахунок механічної або хімічної обробки, нанесення спеціальних підшарків, щільне притискання склеюваних поверхонь деталей на момент формування клейового з'єднання, наприклад, [[струбцина|струбциною]] та ін. Важливою умовою одержання високоміцного з'єднання є присутність в клеї і на поверхнях, які склеюються, полярних або здатних поляризуватися груп.



== Література ==
== Література ==

Версія за 19:19, 15 квітня 2011

Склеювання — метод створення нероз'ємного з'єднання елементів конструкцій за допомогою клеїв. Метод придатніший, ніж зварювання, для з'єднання різнорідних матеріалів, тому що дозволяє зберегти структуру і властивості деталей, які склеюються і з'єднувати великі поверхні складної форми. Недоліки склеювання — значна тривалість робочого циклу і необхідність застосування складної багатоопераційної технології.

Одна з головних умов одержання міцного клейового з'єднання — висока адгезія клею до поверхонь, що склеюються. Для цього в першу чергу необхідне добре змочування клеєм поверхонь деталей. При поганому змочуванні до складу клею вводять спеціальні добавки, які, крім того, сприяють зниженню залишкових напружень в клейовому з'єднанні. Це забезпечує зростання міцності й довговічності з'єднання. Підвищенню міцності сприяє і підготовка поверхонь, які склеюються — наприклад, збільшення шорсткості за рахунок механічної або хімічної обробки, нанесення спеціальних підшарків, щільне притискання склеюваних поверхонь деталей на момент формування клейового з'єднання, наприклад, струбциною та ін. Важливою умовою одержання високоміцного з'єднання є присутність в клеї і на поверхнях, які склеюються, полярних або здатних поляризуватися груп.

Література

  • Технологія виробництва виробів з пластмас і композитів: Навч. посібник /О.В. Суберляк, П.І. Баштанник. – К.: ІСДО, 1995. – 164 с.