Еміль Бернар

Еміль Бернар
фр. Émile Bernard
Ім'я при народженні	Émile Bernard
Народився	28 квітня 1868 Лілль, Франція
Помер	16 квітня 1941 Париж, Франція
Поховання	цвинтар Пантенd
Країна	Франція
Місце проживання	Франція, Єгипет
Діяльність	неоімпресіонізм, постімпресіонізм
Відомий завдяки	художник
Alma mater	Академія Жуліана
Вчителі	Fernand Cormond
Відомі учні	Sever Buradad і Pierre Daurad
Знання мов	французька
Роки активності	1884 — 1941
Напрямок	Pont-Aven Schoold, Les Nabisd, Пуантилізм, Клуазонізм, орієнталізм, синтетизм і символізм
Жанр	портрет, пейзаж, релігійний живописd, ню, міський пейзаж, жанрове малярство і міфологічний живопис
Magnum opus	Adam and Eved, After the Bath, the Nymphs"d і Breton Women at a Walld
Брати, сестри	Madeleine Bernardd
У шлюбі з	Andrée Fortd
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Портрет Еміля Бернара

Еміль Берна́р (фр. Émile Bernard, 28 квітня 1868, Лілль — 16 квітня 1941, Париж) — французький художник-неоімпресіоніст, один з теоретиків символізма в мистецтві. Його вважають також найвідомішим постімпресіоністом.

Навчання

Еміль був сином торгівця тканинами. Стосунки з батькам ніколи не були гармонічними. Його сестра хворіла, тому сину не приділяли багато уваги. У 1878 р. сім’я переїхала у Париж. Спочатку хлопець вчився у Школі декоративних мистецтв. У дванадцять років виконав копію картини Франса Халса «Циганка» . З 1884 р. проти волі батька вчить живопис у майстерні-студії Фернана Кормона у Парижі. Тут він експериментував з імпресіонізмом та пуантилізмом. Вже у перший рік навчання Еміль експериментує з кольорами, чим став у пряму опозицію академічному навчанню.

У майстерні Еміль відразу подружився з Анрі де Тулуз-Лотреком, Луї Анкетеном. Вони повели хлопця у Лувр, аби показати полотна Веласкеса, малюнки Мікеланджело, вони познайомили його з роботами імпресіоністів у галереї Дюран-Рюеля.

Бернар був імпульсивною і живою людиною, він негайно приєднався до новаторів. Він дуже швидко завоював авторитет серед друзів. Начитаний, товариський, він з легкістю розбирався в різних теоріях, розвивав їх. Його думки були безапеляційні, і він підкріплював їх тисячами аргументів. Шлях із Аньєра, де він жив, у Париж Бернар проходив пішки і тим не менш завжди приходив до майстерні першим. Він був релігійним, навіть схильним до містики, ненавидів атмосферу майстерні Кормона; грубі й вульгарні розмови, які велися там, різали йому вухо. Він відверто критикував Кормона за методи викладання. Бернар навіть закликав всіх учнів до заколоту .

У 1886 р. Бернар був виключений з майстерні. Він подорожує по Нормандії, робить скульптури, гравюри на дереві, проектує меблі та гобелени. З цього моменту вивчає творчість Сезанна та цікавиться пуантилізмом.

Творець нових теорій у мистецтві

У 1887 р. разом з Анкетеном подорожує по Бретані. Зацікавлений японськими художніми виробами, намагається розділити кольорові площини на частини («Керамічний кув шин та яблука», 1887, Париж, музей д'Орсе).

У 1887 р. Еміль Бернар познайомився з Ван Гогом під час перебування Вінсента в Парижі. Ван Гог був вражений роботою Еміля. Після того, як Ван Гог виїхав в Арль, художники продовжували листуватися. У листах вони часом обмінювалися малюнками. Таким чином, вони залишалися в курсі творчості один одного і могли обмінюватися ідеями . На час знайомства Бернар використовував техніку пцантелізма.

У ці роки приєднується до художньої групи Понт-Авен. У серпні 1888 р. зустрічається з Гогеном (Ван Гог дав йому лист-рекомендацію). Разом вони формулюють та розповсюджують принципи синтетизма. До цього часу Бернар розробив багато теорій щодо художніх робіт Гогена. Гоген, у свою чергу, був вражений здатністю Еміля вербалізувати його ідеї.

Еміль Бернар та Поль Гоген є розробниками клуазонізму. Ця живописна система була створена у 1887 р. Назва «клуазонізм» нагадує про техніку вітража, де кольорові зони відділені одна від одної спеціальними перегородками з металу, які співпадають з контурами зображення. Революційність системи була у відмові від використання на полотні кольорових переходів та полутонів, бо всі кольори розділялись звивистими контурними лініями. Техніка надавала зображенню граничну площину та декоративність, а фігури сприймались як плоскі тіні, накладені на живописну поверхню.

Поль Гоген і Еміль Бернар також вважаються творцями і головними натхненниками синтетизму. Хоча ще у 1887 р. Бернар разом з Луї Анкетеном розробив «насичений фарбами та спрощений художній стиль», який потім назвали «синтетизмом», протиставляючи його імпресіонізму та дівізіонізму.

Спираючись на основні положення клуазонізма, вони сформулювали у своїх картинах характерні ознаки нової течії – символічність образів, заснованих на уяві і ностальгічних спогадах пам'яті, декоративне використання кольорових плям, спрощення форм і масштабність візерунка; намагалися поєднати в живописі ідеї про ритм і кольори з живими враженнями від природи .

Термін «синтетизм» вперше використали у назві Всесвітньої виставки робіт художників Понт-Авенської групи, яка проходила у 1889 р. у кав’ярні Вольпіні у Парижі. У «Виставці імпресіоністів та синтетистів» взяв участь і Бернар.

У серпні 1888 р. Бернар пише в натуральну величину портрет сестри Мадлен. Він зобразив її лежачою на полі села Понт-Авен. Тіло молодої жінки займає всю ширину полотна, яке розподілене на дві частини: дві третини простору займає пейзаж, а інше місце - фігура дівчини. Дві частини співіснують без єдності, незважаючи на паралелі між позою Мадлен і річкою, яка тече за деревами. Світло, мазки і кольори різні. Це була не реалістична сцена, але портрет з алегоричним підтекстом. У молоду Мадлен був закоханий Гоген. Стиль Бернарда був ефективним та послідовним . Це видно також, якщо порівняти написані ним автопортрети Гогена та Ван Гога.

Як гравер Бернар долучає Гогена до цинкографії («Бретонці», 1889 р.) і намагається відновити дух і техніку середньовічної ксилографії («Розп’яття», 1894 р.).

Творча криза

У 1889 р. у творчості Бернара настає період сентиментально-релігійної кризи. Він коливається між впливами Сезанна та старими італійськими майстрами. Еміль звертається до предметів і сюжетів середньовічного мистецтва, до релігійної тематики, навіть до містицизму.

У 1891 р. розриває дружбу з Гогеном, який не визнавав, що ідея синтетизма належить Бернару. Вперше виставляється у «Салоні незалежних» і приєднується до символістської групи Оділона Редона і Фердинанда Ходлера. Образу на Гогена Еміль зберіг на все життя.

Десятирічна подорож

У 1893 р. меценат Антуан де ля Рошфуко фінансує подорожі Еміля. Художник відвідує Іспанію, Італію, Грецію, Стамбул, Ієрусалим. Протягом десяти років він живе в Єгипті, у Каїрі, та одружується тут. За цей час він лише раз на декілька місяців їде до Іспанії. Його стиль стає більш еклектичним, у ці роки він створює у більшості релігійні та символістські полотна.

Останні роки

У Париж Еміль Бернар повернувся у 1904 р., перед цим вісім місяців проживши у Венеції.

У 1904 р. знайомиться з Сезанном. Вони почали товаришувати. Сезанн надав Бернару перший поверх власної майстерні, щоб той міг працювати. Художники постійно розмовляють про мистецтво .

У Парижі в 1905 р. художник заснував та редагував журнал «La Rеnovation Esthеtique», де видав своє листування з Ван Гогом, Гогеном та Редоном. Ці записи стали одним з головних джерел історії мистецтва кінця 19 століття. У цьому ж році бере участь в Загальнонаціональному Салоні, де виставляє своє велике полотно «Мойсей та жінки Мадіамські», яке дуже хвалять у пресі .

У 1933 р. Еміль безкоштовно намалював три фрески для Приходської церкви Сен-Мало-де-Філі. У 2011-2012 рр. їх заплановано реставрувати.

Майже до самої смерті Еміль Бернар багато подорожує. Частіш за все в Італію. У Венеції він пише свій «Людський цикл».

Він помер у своїй паризькій студії, де жив з 1926 р., у віці 72 років.

Бернар, будучи одним з видатних майстрів групи Порт-Авен, на початку своєї творчості схилявся до примітивізму. Наприкінці ж життя копіює полотна венеціанських майстрів - настільки широким виявився діапазон його художніх захоплень. Творчість Бернара дуже вплинула на роботи Пабло Пікассо в його «блакитний період» .

Менш відомою є літературна творчість Бернара, яка включає п'єси, вірші, мистецтвознавчі заяви.

Виставки

У 2001-2002 рр. у Художньому інституті в Чикаго та музеї Ван Гога в Амстердамі відбулась сумісна виставка Ван Гога та Гогена, де були виставлені і роботи Еміля Бернара.

Навесні 2009 р. у Музеї образотворчих мистецтв в Кемпері була виставка, яка включала 9 робіт Еміля Бернара, а з 21 травня по 17 липня 2010 р. в галереї Malingue у Парижі проходила виставка картин Еміля Бернара.

Найвідоміші роботи

• Мадлен у лісі кохання, 1888. Приватна колекція

• Бретонки з парасольками, 1892 Музей д'Орсе

• Жовте дерево, 1888, Музей образотворчих мистецтв, Ренн

• Натюрморт з яблуками, 1884. Приватна колекція

• Портрет Луї Анкетена, 1932. Приватна колекція

Джерела

• БЕРНАР Эмиль Bernard, Emile, Екциклопедія живопису
• ЭМИЛЬ БЕРНАР
• Émile Bernard

Посилання

• Галерея картин Еміля Бернара