Біоценоз

Біоцено́з (грец. βιος — життя і грец. κοινος, koinos — загальний, спільний) — термін, впроваджений Карлом Мебіусом в 1877 році для опису всіх організмів та їх угруповань, що населяють деяку територію (біотоп), та їхніх взаємовідносин.

Відокремлення ділянки для вивчення біоценозу здійснюється, в основному, з огляду на більш-менш сталий набір видів та типів їхньої взаємодії в її межах. Наприклад, можуть бути виділені біоценоз озера, біоценоз гірського лісу і т.ін.

Основними факторами, що визначають взаємовідношення в біоценозі, є харчові ланцюги та взаємодія видів в екологічній харчовій піраміді, піраміді енергії та чисел. Таким чином, практичним методом для зображення схеми деякого біоценозу є побудова харчової сітки на даній місцевості.

Найбільш важливими кількісними характеристиками біоценозів є біорізноманіття (сукупна кількість видів в біоценозі) та біомаса (сукупна маса всіх живих організмів даного біоценозу).

Біорізноманіття характеризує, насамперед, сталість біоценозу та його витривалість при несприятливому впливі. При цьому найбільш вразливими є біоценози, де кількість видів мінімальна (наприклад, арктичні).

Біомаса характеризує загальну продуктивність (біопродуктивність) біоценозу. Біоценозом з максимальним відомим значенням біомаси на одиницю площі є кораловий риф. Мінімальна біомаса притаманна біоценозам в місцевостях з суворими природними умовами (арктичні, антарктичні суходільні, високогірні).

Див. також

Біогеоценоз