Біоценоз

Схема трофічних зв'язків у водному і наземному біоценозах

Біоцено́з (грец. βιος — життя і грец. κοινος, koinos — загальний, спільний) — термін, впроваджений Карлом Мебіусом в 1877 році для опису всіх організмів та їх угруповань, що населяють деяку територію (біотоп), та їхніх взаємовідносин.

Стійкі системи спільно існуючих на деякій ділянці суші або водойми популяцій автотрофних і гетеротрофних організмів ( біоти) і створеного ними біоценотичного середовища (в тому числі грунту, сапропелю і біоклімату). Організми в біоценозах пов'язані між собою складними біотичними взаємовідносинами та трофічними зв'язками, в них протікають складні процеси (ценокінез) продукування і розподілу біомаси, кругообігу речовин (трансабіотичні взаємини), біоценотичний відбір видів. Будучи частинами біостроми, біоценози функціонують як продуктивні ценоекосистеми, працюючи на одержуваній автотрофами сонячній енергії і володіючи здатністю авторегуляції і відновлення шляхом сукцесії. Біомасу наземних біоценозів складають переважно вищі рослини (продуценти), маса тварин ( консументів) має лише 0,010-0,001 %. Досить великих величин досягає біомаса мікроорганізмів і грибів ( редуцентів). Фітомаса автотрофних організмів в морських біоценозах завдяки набагато більш коротким термінам їхнього життя і значно більш високим темпам розмноження становить лише 35-50 % від загальної біомаси.

Основними факторами, що визначають взаємовідношення в біоценозі, є харчові ланцюги та взаємодія видів в екологічній харчовій піраміді, піраміді енергії та чисел. Таким чином, практичним методом для зображення схеми деякого біоценозу є побудова харчової сітки на даній місцевості.

Найбільш важливими кількісними характеристиками біоценозів є біорізноманіття (сукупна кількість видів в біоценозі) та біомаса (сукупна маса всіх живих організмів даного біоценозу).

Біорізноманіття характеризує, насамперед, сталість біоценозу та його витривалість при несприятливому впливі. При цьому найбільш вразливими є біоценози, де кількість видів мінімальна (наприклад, арктичні).

Біомаса характеризує загальну продуктивність (біопродуктивність) біоценозу. Біоценозом з максимальним відомим значенням біомаси на одиницю площі є кораловий риф. Мінімальна біомаса притаманна біоценозам в місцевостях з суворими природними умовами (арктичні, антарктичні суходільні, високогірні).

Просторова структура

Просторову структуру біоценозу може характеризувати вертикальна ярусність. Вертикальна ярусність у рослин визначається тим, як високо над землею та чи інша рослина виносить свої фотосинтезуючі частини (тіньолюбна рослина чи світлолюбна):

• Деревний ярус
• Чагарниковий ярус
• Чагарниково-трав'яний ярус
• Мохово-лишайниковий ярус

Вертикальну ярусність у тварин можна розглянути на прикладі комах (можлива так само ярусність птахів, наприклад, один і той же вид птахів може проживати на різних ярусах однієї рослини):

• Геобії (мешканці грунтів)
• Герпетобіі (мешканці поверхневого шару)
• Бріобіі (мешканці мохів)
• Філлобіі (мешканці травостою)
• Аеробії (мешканці вищих ярусів)

Горизонтальна структурованість спільноти (мозаїчність, неоднорідність) може визначатися низкою декількох факторів:

• Абіогенна мозаїчність (визначається факторами неживої природи: органічні речовини, неорганічні речовини, кліматичні фактори)
• Фітогенні фактори (рослинними організмами, зокрема - едіфікаторамии - лишайники)
• Еолові-фітогенні чинники (мозаїчність викликана як абіотичними факторами так і фітогенними)
• Біогенні чинники (мозаїчність викликана в першу чергу риючими тваринами)

Екологічна структура

Характеризується співвідношенням видів, які мають різні адаптації до факторів середовища, типи живлення, розміри, зовнішній вигляд. Екологічна структура - це співвідношення видів, що займають певні екологічні ніші.

Види біоценозів

1) Природні (річка, озеро, луг і т.д.)

2) Штучні (ставок, сад, і т.д.)

Склад

• Зооценоз
• Фітоценоз

Див. також

• Біогеоценоз
• Біом
• Біотоп
• Екосистема
• Біогеоценоз

Література

• Быков Б.А. Экологический словарь. – Алма-Ата : Наука, 1983. – 216 с.
• Дедю И.И. Экологический энциклопедический словарь. – Кишинев, 1990. – 406 с.