Дмитро Дедько

Дмитро Дедько
Ім'я при народженні	Дмитро
Народився	р.н.невід.
Помер	1349
Місце проживання	Україна
Титул	боярин
Медіафайли у Вікісховищі

|віросповідування=

Дмитро Дедько́ (Детько, Дятько) (р.н.невід. — близько 1349) — галицький боярин за правління королів Русі Юрія ІІ Болеслава і Любарта-Дмитра. Спираючись на підтримку литовського князя Любарта, Дедько у 1340-х рр. очолював боярський уряд Галицького-Волинської держави. Проводив умілу політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Мав звання «провізора або управителя Руської землі». За правління Дедька Руське королівство зберігало незалежність. Після його смерті польський король Казимир III Великий, заручившись нейтралітетом татар та за підримки Угорщини, 1349 р. загарбав Галицьку Русь і став титулярним «королем Русі».

Похід Казимира навесні 1340 р. не змінив нічого в політично-державній приналежності Галичини. Дмитро Детько покликав на допомогу татар Узбек-хана, що змусило Казимира ІІІ замиритись. Галичина залишилася в номінальній владі Любарта, під такою ж татарською зверхністю, а фактичну владу виконували в ній бояри, під проводом Дмитра Детька. Близько 1341 р. видав цей галицький воєвода грамоту, що дуже ясно окреслила державно-правне становище Галичини. Видана вона для громади й купців міста Торуня, що їх закликає до відновлення порваних революцією торговельних звязків з Галичиною: «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю — читаємо в грамоті — ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла діявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в українську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки мусітиме платити чинш. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти українського короля, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе».

З грамоти ясно, що Казимир не був зверхником Дмитра Детька, але тільки рівнорядним сусідом, що з ним уклав Детько згоду, як рівний з рівним. Так само не підпала в 1340 р. Галичина під зверхність Мадярщини. Король Людвік I Великий у грамоті з 17 серпня 1340 р. трактує українських купців як «заграничних» і розрізняє «українське Королівство» і угорське.

Джерела

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.-Луцьк: Вежа, 2000.
• Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
• Дмитро Детько