Атональність: відмінності між версіями

Перейти до навігації Перейти до пошуку
м
Неоднозначність Дисонанс відносно Дисонанс (музика) за допомогою виринаючих вікон
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (Неоднозначність А відносно А (префікс) за допомогою виринаючих вікон)
м (Неоднозначність Дисонанс відносно Дисонанс (музика) за допомогою виринаючих вікон)
'''Атона́льність''' (від грецької заперечувальної частки [[А (префікс)|а]] і [[Тональність (музика)|тональність]]) в музиці — термін, яким позначають музику (найчастіше ХХ і ХХІ сторіч), що не має тональності. Основні принципи атональної музики — відсутність звуковисотної тоніки як єдиного центру тяжіння, якому в [[Тональність (музика)|тональній музиці]] ієрархічно підпорядковані усі інші звуки. Внаслідок цього всі звуковисотності і всі співвідношення між ними стають рівноправними. Атональність пов'язана із відсутністю тонально-функціональної гармонії та заперечує один з основних її принципів — підпорядкованість [[Дисонанс (музика)|дисонанс]]ів [[консонанс]]ам і обов'язковість розв'язання [[Дисонанс (музика)|дисонанс]]у в [[консонанс]].
Появі атональної музики передувало поступове ускладнення класичної [[Гармонія музична|гармонії]], зокрема інтенсивний розвиток хроматики, поява акордів нетерцової будови, розширення і послаблення ладофункціональної системи.
На початку ХХ століття в творчості [[Шенберґ Арнольд|А. Шенберґа]] та його послідовників відмова від тональної системи набуває принципового значення. Шенберґ висуває вимогу відмови від консонантних акордів та ствердження диссонансу як важливішого елементу музичної мови (т.зв. емансипація [[Дисонанс (музика)|дисонанс]]у). Першим атональним твором вважаються його «Три фортепіанні п'єси» ор. 11 (1909).
 
Пошуки структурної організації, приводять на початку 1920-х років до появи [[додекафонія|додекафонії]], що початково поєднувалась із уникненням тональних співзвуч. Першим твором, написаним у цій техніці вважається [[Сюїта]] для фортепіано ор.25 Шенберга.
103 431

редагування

Навігаційне меню