Емаль: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
м робот додав: hi:मीनाकारी |
м правопис |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:Diadema_Saxnovka_1.jpg|thumb|Деталь [[діадема|діадеми]] 12 ст. прикрашеної [[Перегородчата емаль|перегородчатою емаллю]]. Знайдена у с. [[Сахновка]].]] |
[[Файл:Diadema_Saxnovka_1.jpg|thumb|Деталь [[діадема|діадеми]] 12 ст. прикрашеної [[Перегородчата емаль|перегородчатою емаллю]]. Знайдена у с. [[Сахновка]].]] |
||
'''Емаль''' — склоподібний матеріал, що використовується для художнього декорування та технічної обробки виробів з металу. У мистецтві емаль використовується у техніці '''емалювання'''. Емаль складається із ряду [[Сіль (хімія)|солей]], [[метал]]ів та [[силікати|силікатів]], що при випалюванні при високій температурі (500—800 °C) формують однорідну масу, яка здатна утворювати стійкий зв'язок із металом основи. Найпростіша емаль що використовується з давніх давен, складається з суміші [[кремінь|кременю]], [[пісок|піску]], [[свинець|свинцю]], [[сода|соди]], або [[Карбонат калію|поташу]] і [[бура|бури]]. Свинець, поташ та сода є необхідними для покращення блиску емалі, кількість свинцю також визначає її твердість. Бура сприяє кращому змішуванню із [[окис]]ами металів, які надають емалі різнокольорового забарвлення. Бура та сода також визначають [[еластичність]] емалі (бура зменшує еластичність, а поташ, чи сода — збільшує). Всі компоненти повинні знаходитися у відповідному балансі щоб [[коефіцієнт розширення]] емалі був близький до коефіцієнту розширення металу основи. Існує дві основні форми емалі — прозора та непрозора. Під час виробництва емаль спікається у склоподібну масу яка потім подрібнюється і перетирається на дрібний порох. Розрізняють кілька типів емалі: непрозора, напівпрозора, прозора, опалесцентна. |
'''Емаль''' (також — ''скли́ця'') — склоподібний матеріал, що використовується для художнього декорування та технічної обробки виробів з металу. У мистецтві емаль використовується у техніці '''емалювання'''. Емаль складається із ряду [[Сіль (хімія)|солей]], [[метал]]ів та [[силікати|силікатів]], що при випалюванні при високій температурі (500—800 °C) формують однорідну масу, яка здатна утворювати стійкий зв'язок із металом основи. Найпростіша емаль що використовується з давніх давен, складається з суміші [[кремінь|кременю]], [[пісок|піску]], [[свинець|свинцю]], [[сода|соди]], або [[Карбонат калію|поташу]] і [[бура|бури]]. Свинець, поташ та сода є необхідними для покращення блиску емалі, кількість свинцю також визначає її твердість. Бура сприяє кращому змішуванню із [[окис]]ами металів, які надають емалі різнокольорового забарвлення. Бура та сода також визначають [[еластичність]] емалі (бура зменшує еластичність, а поташ, чи сода — збільшує). Всі компоненти повинні знаходитися у відповідному балансі щоб [[коефіцієнт розширення]] емалі був близький до коефіцієнту розширення металу основи. Існує дві основні форми емалі — прозора та непрозора. Під час виробництва емаль спікається у склоподібну масу яка потім подрібнюється і перетирається на дрібний порох. Розрізняють кілька типів емалі: непрозора, напівпрозора, прозора, опалесцентна. |
||
Прототипом емалювання є кольорові вставки із [[скло|скла]], чи [[дорогоцінне каміння|дорогоцінного]] та [[напівдорогоцінне каміння|напівдорогоцінного]] каміння, які зустрічаються уже в [[Древній Єгипет|древньому Єгипті]]. Свого розвитку емалювання зазнало в [[стародавня Греція|стародавній Греції]]. В Україні емалювання зустрічається вже у [[скіфи|скіфських]] виробах. Часто, вони виготовлялися [[греки|греками]] на замовлення скіфів. |
Прототипом емалювання є кольорові вставки із [[скло|скла]], чи [[дорогоцінне каміння|дорогоцінного]] та [[напівдорогоцінне каміння|напівдорогоцінного]] каміння, які зустрічаються уже в [[Древній Єгипет|древньому Єгипті]]. Свого розвитку емалювання зазнало в [[стародавня Греція|стародавній Греції]]. В Україні емалювання зустрічається вже у [[скіфи|скіфських]] виробах. Часто, вони виготовлялися [[греки|греками]] на замовлення скіфів. |
||
| Рядок 7: | Рядок 7: | ||
Існує кілька різноманітних технік емалювання, що використовується у [[ювелірна промисловість|ювелірній промисловості]]: |
Існує кілька різноманітних технік емалювання, що використовується у [[ювелірна промисловість|ювелірній промисловості]]: |
||
* |
* перебірчаста емаль — техніка нанесення емалі, при якій малюнок позначається тонким дротом, напаяним на пластину, а потім отвори, що утворилися, заповнюють емалями різних кольорів, і виріб обпалюють. |
||
* вітражна емаль |
* вітражна емаль |
||
* |
* художня емаль |
||
* ліможська емаль. |
* ліможська емаль. |
||
Версія за 16:45, 25 травня 2012
Емаль (також — скли́ця) — склоподібний матеріал, що використовується для художнього декорування та технічної обробки виробів з металу. У мистецтві емаль використовується у техніці емалювання. Емаль складається із ряду солей, металів та силікатів, що при випалюванні при високій температурі (500—800 °C) формують однорідну масу, яка здатна утворювати стійкий зв'язок із металом основи. Найпростіша емаль що використовується з давніх давен, складається з суміші кременю, піску, свинцю, соди, або поташу і бури. Свинець, поташ та сода є необхідними для покращення блиску емалі, кількість свинцю також визначає її твердість. Бура сприяє кращому змішуванню із окисами металів, які надають емалі різнокольорового забарвлення. Бура та сода також визначають еластичність емалі (бура зменшує еластичність, а поташ, чи сода — збільшує). Всі компоненти повинні знаходитися у відповідному балансі щоб коефіцієнт розширення емалі був близький до коефіцієнту розширення металу основи. Існує дві основні форми емалі — прозора та непрозора. Під час виробництва емаль спікається у склоподібну масу яка потім подрібнюється і перетирається на дрібний порох. Розрізняють кілька типів емалі: непрозора, напівпрозора, прозора, опалесцентна.
Прототипом емалювання є кольорові вставки із скла, чи дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння, які зустрічаються уже в древньому Єгипті. Свого розвитку емалювання зазнало в стародавній Греції. В Україні емалювання зустрічається вже у скіфських виробах. Часто, вони виготовлялися греками на замовлення скіфів.
Можна припускати, що у слов'янську культуру техніка емалі прийшла з Візантії. Проте стародавні українські емалі були яскравіші, з характерним білим фоном, що надавав більшої інтенсивності кольоровій гамі. Поліхромна емаль широко використовувалася давньоруськими ювелірами у 11-13 ст.
Існує кілька різноманітних технік емалювання, що використовується у ювелірній промисловості:
- перебірчаста емаль — техніка нанесення емалі, при якій малюнок позначається тонким дротом, напаяним на пластину, а потім отвори, що утворилися, заповнюють емалями різних кольорів, і виріб обпалюють.
- вітражна емаль
- художня емаль
- ліможська емаль.
Див. також
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Рыбаков Б. Ремесло древней Руси. М. 1948;
- Безпалый Л. Ювелирные изделия. М. 1950;
- Untracht Oppi. Enameling on Metal. Chilton Book Company, NY. 1970.
Посилання
- Механічні і фізичні властивості вітражної емалі
- Інститут вітражної емалі (UK)
- Німецька асоціація ювелірів (DE))
- Онлайн журнал "Скло на металі" (US)
- CIDAE Центр інформації і поширення мистецтва емалювання (ES)
- Товариство голландських емалістів (NL)
- Американське товариство емалістів (US)
| |||||