Свято-Дмитрівська церква (Гішин)

Церква святого великомученика Димитрія Солунського
Розташування	Україна, Гішин
Кінець будівництва	1567
Будівельна система	дерев'яна церква
Належність	Українська Православна Церква (МП)

Церква святого великомученика Димитрія Солунського — парафіяльний православний (УПЦ МП) храм у селі Гішин Ковельського району Волинської області, збудований у 1567 році. Найбільш рання пам'ятка дерев'яної архітектури Волині. Перебудовувалася і ремонтувалася у 18 і 19 століттях.

Церква є пам'яткою архітектури національного значення, охоронний номер №132.

Храм планується відреставрувати державним коштом у 2012 році .

Архітектура

Повніше уявлення про архітектуру поліських дерев’яних храмів з дзвіницею над бабинцем можна одержати на підставі ознайомлення з кількома унікальними зразками цих будівель, які збереглися на території регіону до нашого часу. До них, насамперед, слід віднести Дмитрівську церкву 1567 р. у Гішині під Ковелем — найстарішу пам’ятку поліської дерев’яної архітектури, добре відому за публікаціями Г. Логвина, В. Завади та ін. Звичайно, давнє походження споруди і порівняно нетривкий характер використаного при її будівництві матеріалу обумовили необхідність періодичних ремонтів і навіть заміни окремих елементів храму, що не могло не позначитися на чистоті його первісного архітектурного рішення. Зокрема, було розібрано всю горішню частину склепінчастого перекриття над вівтарем, а залишки первісно відкритого ззовні верху разом з водоточиною виявилися прихованими у масиві пізнішого каркасного даху. Не оминули перебудови і центрального верху пам’ятки, над світловим ліхтариком якого у другій половині XIX ст. було влаштовано додаткову декоративну маківку цибулястої форми. Очевидно, водночас з цим відбулася капітальна реконструкція каркасної дзвіниці над бабинцем, внаслідок чого її первісні тесані конструкції (насамперед, традиційна у таких випадках аркада-галерея) було змінено на пилені, а вся архітектура цього важливого елементу будівлі набула більш спрощеного і схематичного вигляду.

Незважаючи на пізніші нашарування, вони мали «косметичний», локальний характер, не порушуючи первісної об’ємно-просторової структури пам’ятки. Її композиційну основу складають три послідовно розташовані з заходу на схід зруби бабинця, нави та вівтаря (відповідно прямокутної, квадратної та шестикутної у плані форми), повторюючи, таким чином, традиційну схему поліського тридільного храму. Традиційний характер мають також перекриття над центральним і східним зрубами, являючи собою у першому випадку класичний зразок архаїчного пірамідального верху чотиригранної форми з світловим четвериком у вінчанні, а в другому — простіший, однозаломний варіант рубленого верху. Єдиним принципово новим для найстаріших дерев’яних храмів Полісся виступає одноярусна каркасна дзвіниця над бабинцем, проте її вплив на загальну структуру будівлі обмежується лише зовнішніми формами пам’ятки, ніяк не виявляючись в інтер’єрі Дмитрівської церкви. Більше того, всупереч асиметричній побудові зовнішніх форм споруди композиційною домінантою її внутрішнього простору є центральне приміщення храму — нава, яке за своїми розмірами, висотою та характером освітлення помітно переважає низькі і напівтемні приміщення бабинця і вівтаря. Виділенню нави як композиційного центру інтер’єру сприяло також розташування тут майже всіх його пластичних акцентів та елементів декоративного оздоблення (складного фігурного вирізу у західній стіні, старовинних хорів, монументального іконостасу тощо), ще більше наближаючи організацію внутрішнього простору пам’ятки до традиційної схеми поліського тридільного храму.

Значення Дмитрівської церкви полягає не тільки у тому, що вона є найстарішим на Поліссі зразком культової будівлі з дзвіницею над бабинцем, але й у тому, що незважаючи на всі пізніші ремонти і реконструкції дзвіниця як визначальна ознака досліджуваної групи дерев’яних храмів тут збереглася. Адже найголовніша проблема при виявленні подібних споруд на території регіону в тому і полягає, що дзвіниця над бабинцем, як і решта каркасних елементів храму (опасання, фігурні кронштейни, крокви, стояки та розкоси даху тощо), підлягали періодичним ремонтам і навіть заміні значно частіше, ніж рублені конструкції цих будівель. У багатьох випадках дзвіниці не тільки перебудовувалися і частково міняли свою форму, як це сталося у гішинській церкві, але й розбиралися зовсім, істотно впливаючи на первісний вигляд будівлі.

Висота центрального зрубу гішинського храму 4,6 м, розміри приміщенння у плані 6,6 х 6,2 м. Співвідношення висот центрального і східного зрубів дорівнює 5 : 4.

класичний зразок поліського дерев’яного храму з дзвіницею над бабинцем та двома архаїчними пірамідальними верхами чотирисхилої форми над навою та вівтарем. Це дозволяє стверджувати, що у другій половині XVII ст. досліджуваний різновид культової будівлі на Поліссі ще побутував, хоча кількість подібних споруд на території регіону поступово зменшувалася. Якщо у XVI ст. тут було зафіксовано чотири таких будівлі (у Гішині, Качині, Суходолах та Нуйному), у XVII — дві (у Машеві та Судчому), то у XVIII — лише один, по суті останній зразок поліського дерев’яного храму з дзвіницею над бабинцем (Покровська церква 1745 р. у Залізниці під Любешовим [19]). Зазначена тенденція дозволяє припустити, що формування і найбільше поширення досліджуваної групи будівель на території регіону відбувалося раніше XVI ст., тобто в той період розвитку поліської дерев’яної архітектури, який практично не представлений ані архітектурними пам’ятками, ані допоміжними історичними джерелами. На користь подібного припущення свідчить і те, що дзвіниця над бабинцем відома переважно у храмах найдавнішого на Поліссі архаїчного типу, в той час як у будівлях пізнішого за походженням волинського типу цей своєрідний композиційний прийом зафіксований лише в одному випадку (Преображенська церква у Нуйному).

Дерев'яна, трьохзрубна, одноверха, з одним ярусом дзвіниці над бабинцем – композиція, яка рідко зустрічається на Волині, представлена дуже нечисленною групою пам'яток. У споруді значно виділено квадратний в плані об'єм центрального зрубу, урівноважений зі сходу і заходу рівними за шириною та висотою п'ятигранною апсидою і прямокутним в плані бабинцем. Останній не має вікон - характерна особливість ранніх дерев'яних церков. Відмітним є розкриття внутрішнього простору центрального зрубу. Його стіни переходять у високий чотиригранний пірамідальний зруб, що змінюється в завершенні маленьким призматичним четвериком-ліхтарем, зашитим плафоном і увінчаним зовні главкою-цибулиною (19 ст.). Це єдина з таким перекриттям пам'ятка на Волині, що представляє найбільш архаїчний тип української дерев'яної церкви. Під карнизом покрівлі збереглася унікальна в українській архітектурі конструкція стародавнього карниза - у вигляді напіварки-кронштейна. Східний зруб був перекритий зімкнутим зрубовим склепінням, від якого в даний час збереглася лише нижня частина, зашита стелею і прихована зовні під високим дахом, увінчаним главкою. Конструкція дзвіниці - всередині каркасна аркова з різьбленими кронштейнами, кріпиться тиблями. У 19 столітті вона була обшита і підвищена.

В інтер'єрі бабинець сполучається з основним об'ємом химерної фігурною аркою-вирізом, по боках якої збереглися фрагменти декоративного розпису (16 ст.).

Святині

Одигитрія Гішинська

Одигитрія Гішинська

Ікону Божої Матері «Одигитрія Гішинська» було явлено 13 лютого 1998 року у храмі святого великомученика Димитрія Солунського села Гішин. Образ, згідно висновків спеціалістів, написаний у 16 столітті і належить до типу Богородичних ікон, іменованих «Одигитрія». Був іконостасним образом, потім тривалий час використовувалася в якості верхньої частини Престолу, мабуть таким чином хотіли зберегти від наруги святиню благочестиві віруючи під час гонінь на Православну Церкву, коли в часи радянської влади сільський храм було закрито. Вже чотири з половиною століття Божа Матір через свою ікону «Одигитрія Гашинська» захищає храм, село та його мешканців від бід та скорбот. Чисельні факти свідчать, що кожен, хто з вірою молиться до Богородиці перед цією іконою, отримує просиме на спасіння душі і зцілення тіла.

Ікона святого Юрія Змієборця

Ікона, написана в кінці 17 століття, походить з Дмитрівської церкви села Гішин. Збергіється у фондах Музею Волинської ікони (відділ Волинського краєзнавчого музею). Інвентарний номер — ВКМ Ж-297. Розміри 125х94х2(8)см.

Техніка і матеріали: дошка (2) соснова, шпуги (2) врізні наскрізні, левкас, темпера,гравіювання, сріблення, обрамлення подвійне накладне профільоване.

Збереження: кракелюри, тріщини, значні втрати фарбового шару і левкасу на тлі, в нижній частині ікони і обрамленні, відірвана нижня планка, частини внутрішнього валику і бонії обрамлення, потертості сріблення, дірки від тиблів.

Опис: в центрі композиції зображений Святий Юрій Змієборець, який возсідаючи на білому коні списом вбиває крилатого змія (майже не зберігся), у лівій руці тримає вуздечку. Постать Святого на коні повернута вліво, із злегка схиленою головою; фігура непропорційна, масивна верхня частина, короткі ноги. Зліва, на тлі темних аркоподібних врат замку з вохристими стінами, стоїть молода царівна, яка молитовно склала руки. Вище, на тлі вікна, зображені цар і царівна у горностаєвих мантіях і вінцях. Святий одягнений у голубу сорочку, коротку зелену туніку, срібну кірасу з хрестом, сині штани, на голові срібний шолом із червоно-зеленим пір’ям, за плечима червоний плащ, на ногах руді чоботи. Царівна одягнена у білу сорочку, червону спідницю, темний корсет і зелений фартух, голова увінчана вінцем. Драпірування одеж незначне, темними смугами по основних кольорах. Лик Святого вохристої карнації, округлий, молодий. Очі напівопущені, ніс прямий, вуста червоні, брови чіткі темні, легка підрум’яна; відтінені повіки, ніс, підборіддя. Німб круглий, гладкий, окреслений двома графіями, сріблений. Фігура білого коня масивна, у червоній вуздечці і з червоною попоною, передні ноги підняті у стрибку. Позем темно-зеленого кольору, злегка промальовані пагорби, вдалині білі вершини. У правому верхньому куті — зображення благословляючої Божої десниці (майже втрачене). Тло гравійоване стилізованим рослинним орнаментом, сріблене. Обрамлення подвійне, глибока зовнішня рама коричневого кольору, внутрішній валик і бонії посріблені, міжрамні смуги зеленого кольору з орнаментом.

У 2004 році була провдена реставрація ікони у ННДРЦУ (Київ), реставратор Волощук Г.Г.

За стилістикою та символікою образ стоїть доволі близько до ікони «Юрій Змієборець» з села Михнівка Камінь-Каширського району.

Посилання

• Чи доживе гішинська церква до свого 500-річчя?
• У Гішин до Одигитрії
• Найстаріша дерев'яна церква Волині в небезпеці