Гриценко Анатолій Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гриценко.
Анатолій Степанович Гриценко
Анатолій Степанович Гриценко
Анатолій Степанович Гриценко
8-й Міністр оборони України
4 лютого 2005 — 18 грудня 2007
Президент Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко
Юрій Єхануров
Віктор Янукович
Попередник Олександр Кузьмук
Наступник Юрій Єхануров
Нині на посаді
Голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони
26 грудня 2007[1] — 12 грудня 2012
Попередник Анатолій Кінах
Наступник Володимир Литвин
Народився 25 жовтня 1957(1957-10-25) (66 років)
с. Багачівка, Звенигородський район, Черкаська область, УРСР
Відомий як політик
Місце роботи Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Країна СРСР і Україна
Alma mater Військовий інститут іноземних мов МО США, Київське вище військове авіаційне інженерне училище (1974) і Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба
Політична партія Громадянська позиція
У шлюбі з Мостова Юлія Володимирівна
Нагороди
Іменна вогнепальна зброя
Іменна вогнепальна зброя
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
6-го скликання
безпартійний (НУНС) 23 листопада 2007 — 12 грудня 2012
7-го скликання
ВО «Батьківщина» 12 грудня 2012 — 27 листопада 2014

Анато́лій Степа́нович Грице́нко (25 жовтня 1957, село Багачівка, Звенигородський район, Черкаська область, Українська РСР) — український політик і військовий діяч, міністр оборони України (2005–2007), народний депутат України VI і VII скликань, голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (VI скликання), голова «Громадянської позиції». Полковник запасу. Кандидат технічних наук (1984). Автор понад 100 наукових робіт.

Біографія

1974 року закінчив Київське суворовське військове училище з золотою медаллю.[2]

1979 — закінчив із золотою медаллю Київське вище військове авіаційне інженерне училище.[3]

Проходив службу в стройових частинах (начальник групи обслуговування військової частини у місті Охтирка), 8 років працював викладачем у Київському вищому військовому авіаційному інженерному училищі, на штабних посадах в Міноборони України.

1994–1997 — начальник Управління проблем військової безпеки і військового будівництва Науково-дослідного центру Генерального штабу Збройних Сил України.

1993 — закінчив Інститут іноземних мов Міністерства оборони США.

1994 — закінчив оперативно-стратегічний факультет Університету Військово-повітряних сил США[4]

1995 — закінчив курси підвищення кваліфікації при Академії Збройних Сил України.

1997–1999 — очолював аналітичну службу апарату РНБО.

З грудня 1999 р. — президент Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Одночасно, з лютого 2000 року — позаштатний консультант Комітету питань національної безпеки оборони Верховної Ради України, а з листопада 2000 року — член Громадської ради експертів з внутрішньополітичних питань при Президенті України.

У червні 2004 р. призначений керівником інформаційно-аналітичного забезпечення виборчої кампанії Віктора Ющенка.

4 лютого 2005 — 18 грудня 2007 — міністром оборони України. Обіймав цю посаду в урядах Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова та Віктора Януковича.

Підтримка Гриценка на виборах Президента України 2014.

4 грудня 2007 року створено Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, головою якого став Анатолій Гриценко.

11 грудня 2008 року Анатолій Гриценко очолив Всеукраїнську громадську організацію «Громадянська позиція».

4 квітня 2013 року Народний депутат Олег Канівець, за якого ручався перед парламентською кампанією Анатолій Гриценко[5], вийшов із фракції «Батьківщина». Гриценко пояснив вихід з фракції О. Канівця тим, що під час виборчої кампанії і після неї була «проти нього і проти мене кампанія дискредитації його деякими депутатами з фракції „Батьківщина“»[6] .14 січня 2014 року Анатолій Гриценко написав заяву про вихід із фракції «Батьківщина», «у зв'язку з неможливістю впливати на рішення, що приймаються»[7].

У 2010 та 2014 роках балотувався на посаду Президента України, посів 9-те й 4-те місце відповідно.

10 березня 2015 року повідомив, що працюватиме доцентом кафедри політології у Києво-Могилянській академії з зарплатою 1000 гривень на місяць[8][9].

10 грудня 2018 року лідер партії "Громадянський рух «Хвиля» Віктор Чумак підтримав на президентських виборах-2019 Анатолія Гриценка та очолив його передвиборчий штаб[10][11]

11 січня 2019 року партія «Громадянська позиція» висунула Анатолія Гриценка кандидатом у президенти, 15 січня 2019 року Центрвиборчком зареєстрував Гриценка кандидатом в президенти.[12]

Діяльність на посаді міністра оборони

Головним завданням А. Гриценка на посаді очільника Міністерства Оборони України було впровадження в дію Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006—2011 роки.

Державна Програма розвитку ЗСУ на 2006-11 роки та її виконання

Фінансування військового бюджету

Бюджетні видатки на фінансування Міністерства Оборони формувалися за залишковим принципом й до 2006—2007 років ніколи не були бюджетами розвитку, а виключно підтримки. Для оптимізації витрат, в першу чергу зменшення частки «на утримання» з більш як 80 % до менш як 50 %, поступово скорочувалася кількість військових сил. Окремо слід зазначити, що станом на 2005 рік склався критичний дисбаланс співвідношення чисельності безпосередньо бойових частин з одного боку та частин забезпечення з іншого — 40 % : 60 %, що було наслідком певних прорахунків у темпах зменшення запасів озброєнь та утилізації застарілих як технічно так й за терміном придатності ракет, інших боєприпасів, певних зразків військової техніки. Найбільш критичний дисбаланс був у Сухопутних військах — на кожну бойову частину приходилося 2-3 частини забезпечення. Отже, реалізація надлишкового майна на цьому етапі мала декілька важливих наслідків — зменшення витрат на частини забезпечення, збільшення військового бюджету.[13]

У 2006 році було створено два окремих органи, які займалися обліком, утриманням, реалізацією (чи утилізацією відповідно) надлишкового майна:

  • у структурі МО — «Центр обліку надлишкового та списаного військового майна Збройних Сил»;
  • у структурі уряду — Державний департамент надлишкового майна та земель.[14]

У бюджетному фінансуванні на 2006 та 2007 було закладено статтю надходжень від реалізації надлишкового майна МО, яка у 2006 році з запланованих 9 млрд гривень становила 2 млрд. (тобто більше 20 %).[13]

Рік Потреба
(бюджетний запит)		 Затверджено Частка потреби
%		 Обсяг
(фактично)
2005 7,0 млрд. 5,8 млрд. 83,0 5,9 млрд.
2006 9,1 млрд. 7,7 млрд. 85,4 7,8 млрд.
2007 10,3 млрд. 9,1305 млрд. 88,6 8,0711 млрд.

Соціальний захист військовослужбовців

Одним з найбільших досягнень А. Гриценка було те, що за перший, неповний рік на посаді Міністра оборони, в 2005 році військовослужбовцям було передано 6537 квартир.[15] Цей показник й досі залишається своєрідним рекордом: за 2011—2017 роки, згідно зі звітом Рахункової палати, військовослужбовцями за державні кошти отримано тільки 4518 квартир.[16]

У 2006 р. військовослужбовцям було передано 4545 квартир.[14]

У 2007 році кошти загального фонду будівництва (придбання) житла для військовослужбовців було перенаправлено до Міністерства регіонального розвитку та будівництва України (на той час міністр — В. Рибак), відповідно програму забезпечення житлом було провалено, з запланованих 3109 квартир передано лише 1560.[17]

Після аналізу ситуації, Міністерством Оборони були висловлені наступні висновки:

Загалом, досвід виконання програм будівництва (придбання) житла для військовослужбовців протягом 2005—2007 рр. показав, що:
  • не виправдовує себе запроваджена у 2007 р. практика зосередження коштів загального фонду Державного бюджету, передбачених на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців, у Міністерстві регіонального розвитку та будівництва України;
  • Міністерство оборони не може нести відповідальність за наповнення спеціального фонду, який формується, зокрема, за рахунок реалізації надлишкового військового майна, оскільки ця діяльність здійснюється через створений у 2006 р. у структурі Міністерства оборони, але підпорядкований Кабінету Міністрів Державний департамент надлишкового майна та земель;
  • виконання житлових програм Міністерства оборони ускладнюється недосконалістю та неузгодженістю нормативно-правових актів, що регулюють процеси будівництва та/або придбання житла, а також тривалістю, ускладненістю та надто високою вартістю тендерних процедур. З іншого боку, чинні нормативні акти не дозволяють Міністерству оборони використовувати такі джерела фінансування, як пільгове та іпотечне кредитування, житлові сертифікати, цінні папери тощо.[17]

Оцінки

Але вже наприкінці 2008 р. наступник А. Гриценка Ю. Єхануров повідомив, що фінансування програми провалено, що вона потребує певних коригувань, й що замість виконання програми планується проведення дебатів.[18]

Звинувачення щодо діяльності на посаді міністра оборони

У травні 2014 року Генеральна прокуратура України заявила, що дії Анатолія Гриценка (як одного із колишніх міністрів оборони) привели Збройні Сили України в стан неналежної боєготовності[19]. В одночас, в жодному кримінальному провадженні Гриценку А. С. про підозру не повідомлялось[20][21].

До звинувачень на адресу А. Гриценко долучились інші ресурси та персон — 1+1[22][23][24], Аргумент, Матіос, Іван Вінник тощо. Сам А. Гриценко неодноразово спростовував ці та інші звинувачення (як приклад — Праймтайм від 02.05.2018, Канал 112). Також відомо, що Міністерство оборони взагалі не має повноважень на продаж озброєння та військової техніки, проте здійснює відчуження військового майна Збройних Сил України.[25].

20 травня 2018 року колишній заступник голови СБУ Віктор Трепак заявив про сплановану на Банковій спецоперацію з дискредитації Гриценка, а саме:

Наразі ж основна увага Банкової прикута до … лідера партії «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка. Владу неабияк стурбували останні результати соціологічних досліджень, які стабільно фіксують досить високий особистий рейтинг цього політика, а головне — зростання його електоральних симпатій. Провладні політтехнологи добре розуміють, що якщо так буде продовжуватись, то А. Гриценко цілком може вийти на перші позиції президентських перегонів.
Відтак прийнято рішення — нанести якомога сильний удар по лідеру «Громадянської позиції». За наявною інформацією, уже сплановано відповідну спецоперацію. В основу дискредитації А. Гриценка буде покладено кримінальне провадження стосовно нього з повідомленням підозри у вчиненні корисливих посадових зловживань на посаді Міністра оборони (2005—2007 рр.). Підготовча робота вже проведена…
За планом першим має включитися профільний комітет ВР, який опікується питаннями оборони і безпеки, — на нього покладається функція ініціювання відповідних перевірок «за зверненнями» з використанням депутатських та парламентських можливостей. Використовуючи у такий спосіб парламентський комітет, Банкова таким чином намагатиметься приховати свою ключову роль у цій операції. А далі за роботу візьмуться контрольовані правоохоронні органи. Уся ця діяльність супроводжуватиметься широким інформаційним висвітленням з потрібними акцентами, які розставлятимуть відомі провладні спікери (наразі вони визначені).
Реалізація цієї спецоперації з дискредитації А. Гриценка розпочнеться найближчим часом.[26]

Гриценко підтвердив цю інформацію та назвав основних виконавців: Пашинський, Вінник, Береза.[27]

7 червня 2018 Рада створила ТСК щодо розкрадання в армії та підриву обороноздатності у 2004—2017 роках. Головою комісії обрано депутата Івана Вінника (фракція БПП)[28][29]

18 червня 2018 журналіст Народної Армії Олександр Холява, голова маловідомої громадської організації «Захист і допомога» Андрій Пелюховський а також скандальний екс-свободівець[30][31] та співголова ГО «Права Справа» Дмитро Снєгирьов на спільній прес-конференції звинуватили Анатолія Гриценка в розпродажі власності міноборони та подали відповідну заяву до Генеральної прокуратури України на Луценка Ю. В.[32]

В заяві зокрема спливає ім'я директора «Укроборонбуду» Мельника В. Л.[32]

Справа Мельника

У 2008 році правоохоронні органи висунули звинувачення на адресу ДП Міністерства оборони України Центральне спеціалізоване будівельне управління «Укроборонбуд» у розпродажі 16,5 га київської землі.[33] У цій справі фігурує довіреність міністра оборони Анатолія Гриценка від 09.03.2006, на підставі якої діяв директор «Укроборонбуду» В'ячеслав Мельник.[34] У жовтні 2010 року Мельник був засуджений за перевищення службових повноважень під час укладення договорів, чим спричинено державі тяжкі наслідки.[35]

Ця справа стала підставою для головного військового прокурора України Анатолія Матіоса виступити зі звинуваченнями на адресу А. Гриценка за два тижні до парламентських виборів 2014 року,[36] які й наразі залишаються не підтвердженими.

Сам Анатолій Гриценко ще в 2009 році спростувував причетність до схеми[34]. А також дав покази проти Мельника та підтримав вирок суду:[37]

Ця людина – шахрай, злочинець, я маю право так сказати, бо він уже був у тюрмі, отримав років 8. Він на підставі моєї довіреності, яка була видана для абсолютно конкретних законних правочинів, вийшов за межу і почав просто безбашенно віддавати бізнес і цілі військові містечка. [...] Я офіційно дав показання, заступник міністра Микола Нещадим, зараз голова нашого виконкому партії так само дали показання, щоби його посадили. Ми були в суді (і я, і Нещадим, і інші). Він заслужено отримав 8 років, тому що ця людина діяла всупереч закону, всупереч рішенню міністра

— Підсумки тижня. Авторська програма Валерія Калниша «Печерські пагорби».

Переслідування та тиск

Ввечері 28 листопада в Одесі на лідера «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка було вчинено напад: спочатку невідомі закидали його яйцями[38], після чого близько 30 «тітушок»[39] здійнили побиття прибічників Гриценка.[40] Анатолій Гриценко звинуватив в організації нападу СБУ[41]

У результаті нападу «тітушок» сильні травми отримали троє людей — двоє партійців «Громадянської позиції» та активіст. Зокрема, у одного з партійців розсічений лоб, у другого підозрюють струс головного мозку. У активіста — сильний забій голови. Поліція відкрила кримінальну справу за ч. 4 статті 296 Кримінального кодексу України (хуліганство)[42].

Родина

Гриценко у 2007 р.

Батько — Степан Дем'янович (1927 — 16 лютого 2013). З 1944 брав участь у Другій світовій війні. Був сапером, побував у Фінляндії, Данії і Норвегії. Пізніше служив у танкових військах, всього провів у армії 6,5 років. Після цього працював гірничим рятувальником. Проживав у місті Ватутіному на Черкащині.[43]

Мати — Ганна Тихонівна (1936), пенсіонерка.

Перша дружина — Людмила Михайлівна. Друга дружина — Юлія Мостова, український журналіст, головний редактор газети «Дзеркало тижня», вдова Олександра Разумкова.

У Анатолія Гриценка є троє дітей: Олексій (1979, закінчив Київський політехнічний інститут), Світлана (1982, закінчила Київський національний економічний університет) (обоє від першого шлюбу) та Ганна (2004) (від другого шлюбу).

Виховує також Гліба Разумкова (1998) — сина Юлії Мостової від її першого шлюбу.

Володіє англійською.

Нагороди

Державні

  • Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (25 жовтня 2007) — за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності і безпеки Української держави, бездоганне виконання службового обов'язку та з нагоди 50-річчя від дня народження[44]

Недержавні

  • Орден «За інтелектуальну відвагу» (2008) — за привнесення вагомої інтелектуальної та етичної компоненти в українське політичне життя і твердість у відстоюванні вартостей євроатлантичної цивілізації[45]

Погляди

Цей розділ може містити оригінальне дослідження. Будь ласка, удоскональте його, перевіривши сумнівні твердження й додавши посилання на джерела. Твердження, які містять лише оригінальне дослідження, мають бути вилучені. (лютий 2019)

Виступає за вступ України до ЄС[джерело?]. Відомий окремими різкими радикальними висловлюваннями.[46][неавторитетне джерело][47]

Підтримує президентську форму правління з одночасним підсиленням персональної відповідальності Президента, обмеженням його недоторканності та дієвим механізмом відсторонення від влади в порядку імпічменту.[48][37][49]

Виступає за легалізацію вогнепальної зброї.[50]

За власним зізнанням, є прибічником авторитарної моделі державного керівництва.

Я хочу, щоб люди зрозуміли одну просту річ — не потрібно боятися авторитарного режиму. Це не диктатура, яка масово пригнічує права і свободи людей. Авторитаризм має однокореневе слово — авторитет. Освічений авторитаризм виводить країну на новий, більш високий рівень і економіки, і на її основі — демократії».[51]

Майно

Відповідно до поданої декларації[52] кандидата у президенти, Анатолій Гриценко станом на весну 2018 року був власником автомобіля Volvo XC90 2013 року випуску та гідроциклу Yamaha. Також мав грошові кошти в еквіваленті 175 тисяч доларів США, майже 140 тисяч гривень пенсії, 15 тисяч гривень зарплатні. Зарплатня дружини склала майже 375 тисяч гривень. Його дружина Юлія Мостова на той момент володіла 5-ма квартирами в Києві, двома земельними ділянками в Обухівському районі (з 2003 та 2006 років) та дачним будинком. Мостова також володіє корпоративними правами у чотирьох компаніях: видавничий дім «Ормос», «Комюніті 8», «Анкаріс» та «ЗТ Груп», а також є бенефіціаром 7 компаній.[53][54]

Інша інформація про особу

  • В курсантські роки захоплювался стаєрським бігом, щорічно брав участь в 110-кілометровому пробігу від Києва до Балико-Щучинки[55]
  • Анатолій Гриценко в 1994 році отримав золоту медаль чемпіонату США з футболу серед військових університетів[56].
  • Автор досить жорсткого законопроекту щодо протидії хабарництву. Закон передбачав за отримання хабара в розмірі $10 тисяч і більше — позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна. Для суддів, прокурорів і слідчих за такий злочин — довічне позбавлення волі з конфіскацією майна без права на амністію.[57][58] 21 травня 2009 року 364 народних депутати проголосували за прийняття даного законопроекту в цілому. Президент Ющенко ветував ухваленний законопроект.[59]
  • У 2012 році, разом із Лещенком, Шалайським і Шабуніним, брав участь у процесі передання до правоохоронних органів Австрії інформації щодо фактів корупції віце-прем'єра Андрія Клюєва, одного з ключових людей Януковича в уряді Миколи Азарова.[60][61]За словами Віталія Шабуніна, Гриценко був єдиним серед усіх опозиційних голів парламентсьских комітетів, хто не побоявся поставити свій підпис на заяві про злочин задля її легалізації.[62]
  • У 2009 році Анатолій Гриценко став першим кандидатом в президенти України, який чесно та прозоро зібрав 2,5 млн на заставу, як і на кампанію в цілому. З таким же прозорим звітуванням витрат в режимі он-лайн[63].
  • На президентських виборах 2014 року Гриценко переміг на дільницях у Демократичній Республіці Конго та в Ліберії[64]. У обох цих країнах базуються українські військові контингенти у складі місій ООН[65].
  • Під час Революції гідності виступав з пропозиціями щодо застосування протестантами «для захисту Батьківщини» мисливської вогнепальної зброї[66]. Після перемоги Євромайдану супроводжував (разом з Олегом Канівцем) бійців «Беркуту» при їх виведенні з Києва[67].

Примітки

  1. ↑ Посади депутата протягом скликання на офіційному сайті Верховної Ради.
  2. ↑ Список золотих медалістів суворівського училища 1972 — 76 на офіційному сайті.
  3. ↑ Від першої особи | Персональний сайт Анатолія Гриценка. grytsenko.com.ua. Процитовано 16 червня 2018.
  4. ↑ Робота | Персональний сайт Анатолія Гриценка. grytsenko.com.ua. Процитовано 19 червня 2018.
  5. ↑ Вихід Канівця з фракції — це наслідок бездіяльності її вождів
  6. ↑ Анатолій Гриценко: «Канівець вийшов із Батьківщини, але тушкою не буде»
  7. ↑ Гриценко написав заяву про вихід із фракції «Батьківщина»
  8. ↑ Анатолий Гриценко трудоустроился в Киево-Могилянской академии
  9. ↑ Вкладатиму в молодь
  10. ↑ вирішив підтримати інший кандидат у президенти
  11. ↑ Депутат Чумак підтримав на президентських виборах Гриценка та очолив його виборчий штаб
  12. ↑ Гриценко: новини і свіжі рейтинги на виборах президента України 2019. РБК-Украина (рос.). Процитовано 3 лютого 2019.
  13. ↑ а б Біла книга 2005 р.
  14. ↑ а б Біла Книга 2006 рік
  15. ↑ Аналіз забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України: історія та сьогодення - 21 Жовтня 2011 - Тилове забезпечення військ. tyl.at.ua. Процитовано 21 червня 2018.
  16. ↑ Павло Вуєць. Квартирні аферисти в Міноборони. Вибуховий звіт Рахункової палати (укр.). Процитовано 21 червня 2018.
  17. ↑ а б Біла Книга 2007.
  18. ↑ Держпрограму розвитку Збройних сил України на 2006—2011 роки в частинi фiнансування провалено — Єхануров
  19. ↑ Цензор.НЕТ. Действия министров Лебедева, Саламатина, Гриценко привели армию к ненадлежащей боевой готовности, - ГПУ. Цензор.НЕТ (ru-RU) . Процитовано 15 травня 2018.
  20. ↑ Микола Ладовський. www.facebook.com (укр.). Процитовано 14 червня 2018.
  21. ↑ СБУ назвала відкриття кримінальної справи щодо екс-міністра оборони Гриценка фейком. ukranews_com (ua) . Процитовано 19 червня 2018.
  22. ↑ Партія "Громадянська позиція" (16 квітня 2018), Гриценко: Коломойський «мочив» «Громадянську позицію» на замовлення Порошенка, процитовано 18 червня 2018
  23. ↑ Коломойский и Бродский про Пинчука, Ахметова, Гриценко и "Оппоблок", 24 січня 2018, процитовано 18 червня 2018
  24. ↑ Українські сенсації. Канал "1+1" в черговий раз пробив дно чорнухою проти Гриценка, 27 травня 2018, процитовано 19 червня 2018
  25. ↑ Кабінет Міністрів України - Міністерство оборони не має повноважень на продаж озброєння та військової техніки. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 19 червня 2018.
  26. ↑ Трепак: На Банковій прийнято рішення нанести якомога сильніший удар по Гриценку. Уже сплановано відповідну спецоперацію. Процитовано 17 червня 2018.
  27. ↑ Сергій Лещенко (29 травня 2018), Порошенко боится рейтинга Гриценко, процитовано 17 червня 2018
  28. ↑ Парламент вирішив створити комісію для розслідування розкрадання у ЗСУ з 2004 по 2017 роки. 112.ua (uk-UA) . Процитовано 17 червня 2018.
  29. ↑ Сергій Лещенко (14 червня 2018), Лещенко: Порошенко хочет утопить Гриценко и Вакарчука, процитовано 17 червня 2018
  30. ↑ «Ты кто такой? - Провокатор?» Украинские националисты разругались на круглом столе в Луганске. 0642.ua - Сайт города Луганска (ru-UA) . Процитовано 19 червня 2018.
  31. ↑ На экс-свободовца вылили ведро фекалий | Глобалист | Раздел коротких новостей. globalist.org.ua (ru-RU) . Процитовано 19 червня 2018.
  32. ↑ а б Громадські діячі вимагають у ГПУ перевірити факти корупційних зловживань колишніми міністрами оборони. 112.ua (uk-UA) . Процитовано 19 червня 2018.
  33. ↑ Юрій Свірко: Укроборонбруд-11: хочете 16,5 га київської землі за 2,75 млн. грн.?. Українська правда - Блоги. Процитовано 14 червня 2018.
  34. ↑ а б Интернет-конференция Анатолия Гриценко. Процитовано 14 червня 2018.
  35. ↑ Фірмі не вдалось узаконити незаконний перепродаж військового майна офшорам. НАШІ ГРОШІ. Процитовано 14 червня 2018.
  36. ↑ ГПУ обвиняет Гриценко в махинациях с землей на посту министра обороны. ТСН.ua (рос.). 11 жовтня 2014. Процитовано 14 червня 2018.
  37. ↑ а б Підсумки тижня. Авторская программа Валерия Калныша. Гость Анатолий Гриценко. Эфир от 25.05.2018. Процитовано 16 червня 2018.
  38. ↑ В Одесі напали на Анатолія Гриценка: відео
  39. ↑ На Гриценка в Одесі напали «тітушки»
  40. ↑ В Одесі напали на Анатолія Гриценка і його прихильників
  41. ↑ Гриценко: Бандитський напад в Одесі організувала СБУ
  42. ↑ На Гриценка в Одесі напали «тітушки»
  43. ↑ Помер батько Гриценка
  44. ↑ Указ Президента України від 25 жовтня 2007 року № 1019/2007 «Про нагородження А. Гриценка відзнакою "Іменна вогнепальна зброя"»
  45. ↑ Кавалери Ордену НКЖ «Ї» «За інтелектуальну відвагу» 2008 р. // Незалежний культурологічний часопис «Ї»
  46. ↑ Расстрелять Порошенка за мародерство! — Гриценко // Андрей Сидоренко. Опубліковано 11 лют. 2017 р.
  47. ↑ Гриценко: Главное не дать Порошенко убежать, его место в тюрьме // Арес TV. Опубліковано 30 бер. 2017 р. Эфир 25.03.2017
  48. ↑ Анатолій Гриценко презентував власну Конституцію Порядку. Процитовано 16 червня 2018.
  49. ↑ Rbc.ua. Анатолий Гриценко: Не нужно бояться авторитарного режима. РБК-Украина (рос.). Процитовано 16 червня 2018.
  50. ↑ Влада хоче вилучити вогнепальну зброю – це хибне рішення!. Українська правда - Блоги. Процитовано 14 травня 2018.
  51. ↑ Анатолий Гриценко: Не нужно бояться авторитарного режима
  52. ↑ Декларація про майно та статки
  53. ↑ Декларация Гриценко: Volvo XC90, гидроцикл и эквивалент почти $175 тысяч, недвижимое имущество — у жены
  54. ↑ Выборы-2019: что указали в декларациях кандидаты в президенты. РБК-Украина (рос.). Процитовано 12 лютого 2019.
  55. ↑ Від першої особи | Персональний сайт Анатолія Гриценка. grytsenko.com.ua. Процитовано 18 червня 2018.
  56. ↑ Гриценко про біг, стрільбу, футбол та преферанс. Процитовано 11 травня 2018.
  57. ↑ Повідомлення - Народні депутати пропонують посилити кримінальну відповідальність за хабарництво - Офіційний портал Верховної Ради України. rada.gov.ua. Процитовано 20 червня 2018.
  58. ↑ Анатолій Гриценко про боротьбу з корупцією (Шустер Live, 22.05.2009), 16 серпня 2015, процитовано 13 червня 2018
  59. ↑ Рада отменила закон о противодействии взяточничеству (рос.). Процитовано 13 червня 2018.
  60. ↑ Гриценко: Є докази, що Клюєв витрачав бюджетні гроші на власний бізнес. DT.ua. Процитовано 16 червня 2018.
  61. ↑ Партія "Громадянська позиція", Віталій Шабунін про Анатолія Гриценка, процитовано 22 грудня 2018
  62. ↑ Віталій Шабунін про Анатолія Гриценка, 17 травня 2018, процитовано 16 червня 2018
  63. ↑ Партійні тумбочки. DT.ua. Процитовано 3 лютого 2019.
  64. ↑ ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Процитовано 11 травня 2018.
  65. ↑ Україна, Святослав Хоменко ВВС. Хто за кого голосував: електоральна географія президентських виборів. BBC News Україна (укр.). Процитовано 11 травня 2018.
  66. ↑ Гриценко: Всі свідомі громадяни мають стати на захист життя людей
  67. ↑ Экс-министр обороны вывозит из Киева одесский «Беркут» и солдат внутренних войск

Посилання

Гриценко Анатолій Степанович
у сестринських Вікіпроєктах
П: Портал «Черкащина»
П: Портал «Біографії»
q: Цитати у Вікіцитатах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Гриценко Анатолій Степанович у Вікісховищі?
Попередник: Міністри оборони України
4 лютого 2005 — 18 грудня 2007 		Наступник:
Олександр Кузьмук
24 вересня 2004 — 3 лютого 2005 		Юрій Єхануров
18 грудня 2007 — 5 червня 2009
Кандидати на посаду Президента України 2010
Кандидати на посаду Президента України 2014
Кандидати на посаду Президента України 2019
Зняли кандидатури
Прем'єр-міністр: Віктор Янукович
Перший віце-прем'єр-міністр: Микола Азаров
Віце-прем'єр-міністр з питань оборони і безпеки: Олександр Кузьмук
Віце-прем'єр-міністри: Володимир Рибак, Андрій Клюєв, Дмитро Табачник, Віктор Слаута, Володимир Радченко

Агропромислового комплексуЮрій Мельник
Внутрішніх справВасиль Цушко
Вугільної промисловостіСергій Тулуб
ЕкономікиАнатолій Кінах
Житлово-комунального господарстваОлександр Попов
Закордонних справАрсеній Яценюк
Культури і туризмуЮрій Богуцький
Надзвичайних ситуаційНестор Шуфрич
ОборониАнатолій Гриценко
Освіти і наукиСтаніслав Ніколаєнко
Охорони здоров'яЮрій Поляченко
Юрій Гайдаєв
Охорони навколишнього середовищаВасиль Джарти
Палива й енергетикиЮрій Бойко
Праці і соціальної політикиМихайло Папієв
Промислової політикиАнатолій Головко
Регіонального розвитку і будівництваВолодимир Яцуба
Сім'ї, молоді і спортуВіктор Корж
Транспорту і зв'язкуМикола Рудьковський
ФінансівМикола Азаров
ЮстиціїОлександр Лавринович
Міністр у зв'язках з Верховною РадоюІван Ткаленко
Міністр Кабінету МіністрівАнатолій Толстоухов
Прем'єр-міністр: Юрій Єхануров
Перший віце-прем'єр-міністр: Станіслав Сташевський
Віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань: В'ячеслав Кириленко
Віце-прем'єр-міністр з регіональної політики: Роман Безсмертний
Віце-прем'єр-міністр з аграрної політики: Юрій Мельник

Аграрної політикиОлександр Баранівський
Будівництва, архітектури та
житлово-комунального господарства		Павло Качур
Внутрішніх справЮрій Луценко
Вугільної промисловостіВіктор Тополов
ЕкономікиАрсеній Яценюк
Закордонних справБорис Тарасюк
Культури і туризмуІгор Ліховий
Надзвичайних ситуацій та
захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи		Віктор Балога
ОборониАнатолій Гриценко
Освіти та наукиСтаніслав Ніколаєнко
Охорони здоров'яЮрій Поляченко
Охорони навколишнього
природного середовища		Павло Ігнатенко
Палива та енергетикиІван Плачков
Праці та соціальної політикиІван Сахань
Промислової політикиВолодимир Шандра
Сім'ї, молоді та спортуЮрій Павленко
Транспорту та зв'язкуВіктор Бондар
ФінансівВіктор Пинзеник
ЮстиціїСергій Головатий
Міністр Кабінету МіністрівБогдан Буца
Прем'єр-міністр: Юлія Тимошенко
Перший віце-прем'єр-міністр: Анатолій Кінах
Віце-прем'єр-міністр з питань європейської інтеграції: Олег Рибачук
Віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань: Микола Томенко
Віце-прем'єр з питань адміністративно-територіальної реформи: Роман Безсмертний

Аграрної політикиОлександр Баранівський
Внутрішніх справЮрій Луценко
Вугільної промисловостіВіктор Тополов
ЕкономікиСергій Терьохін
Закордонних справБорис Тарасюк
Культури і туризмуОксана Білозір
Надзвичайних ситуацій та
захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи		Давид Жванія
ОборониАнатолій Гриценко
Освіти та наукиСтаніслав Ніколаєнко
Охорони здоров'яМикола Поліщук
Охорони навколишнього
природного середовища		Павло Ігнатенко
Палива та енергетикиІван Плачков
Праці та соціальної політикиВ'ячеслав Кириленко
Промислової політикиВолодимир Шандра
Сім'ї, молоді та спортуЮрій Павленко
Транспорту та зв'язкуЄвген Червоненко
ФінансівВіктор Пинзеник
ЮстиціїРоман Зварич
Міністр Кабінету МіністрівПетро Крупко
Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гриценко_Анатолій_Степанович&oldid=24512577