Куракіни
| Куракіни | |
|---|---|
 | |
| Опис герба: Щит, розділений на чотири частини, має в середині малий щиток, у якому зображений Литовський герб, а саме: у червоному полі, що скаче на білому коні воїн із піднятим вгору мечем. У правій верхній і лівій нижній частинах в червоному полі зображений польський герб - білий одноголовий орел. У лівій верхній частині в срібному полі зображений новгородський герб — малинового кольору стілець, на якому зображені хрестоподібно державний жезл і довгий хрест; над стільцем потрійний свічник зі свічками, що горять, по боках стільця два чорні ведмеді, що стоять на задніх лапах. У правій нижній частині у блакитному полі видні — срібний хрест, шестикутна зірка, а між ними золотий півмісяць, обернений рогами вниз. Щит покритий мантією і шапкою, що належать княжому гідності.[1] | |
| Гербовник: | I, 3 |
| Титул: | князі |
| Родоначальник: | Булгаков-Курака Андрій Іванович |
| Гілки роду: | Вревські, Сердобіни |
| Підданство: | Велике князівство Московське Російське царство РІ |
| Маєтки: | Надєждіно[ru], Куракіно[ru], Степановське-Волосово[ru], Кураківщина[ru], Алтуф'єво, Куракіна Дача[ru] |
| Замки / палаци: | Садиба на Старій Басманній, садиба на Новій Басманній[ru] |
 Куракіни на Вікісховищі
| |
Куракіни — руський княжий рід, Гедиміновичі, галузь князів Патрикеєвих.
Рід внесений до Оксамитової книги[2]. При подачі документів (11 березня 1682) для внесення роду в Оксамитову книгу, було подано спільний родовідний розпис[ru] однорідців князів Голіциних і Куракіних[3].
Рід князів Куракіних внесено до V частини родоводів книг Орловської та Пензенської губерній (Гербовник, I, 3).
Баскаков М. О[ru], російський лінгвіст-тюрколог і доктор філологічних наук, пише, що прізвище Куракін походить від тюрк. quraq (порожній, беззмістовний, скупий, жадібний)[4].
Московський період[ред. | ред. код]
Онук Гедиміна, від його 2-го сина Нарімонда-Гліба, князь Патрикій Олександрович, виїхав у Великий Новгород на запрошення боярської ради і був прийнятий із великими почестями, отримав у спадок міста: Орєшек, Корелу, а також село Лузьке. Від нього походять князі Патрикеєви, а від тих — князі Булгакови[ru], один із яких на початку XVI століття мав прізвисько «Курака».
Родоначальник — князь Андрій Курака[ru], від старшого брата якого походять Голіцини. Дванадцять представників роду були боярами, вважалися серед 16 родовитих прізвищ, представники яких із стольників безпосередньо зводилися в боярський чин, минаючи чин окольничого. Вони займали чільне місце в Боярській думі, відали низкою наказів (частіше Судним[ru]) служили у 1-х містових і полкових воєводами, очолювали посольства тощо. Один із Куракіних був вихователем царевича Федора Олексійовича.
Рід Куракіних пов'язаний кровною спорідненістю з великими московськими князями з династії Рюриковичів: князь Патрикей Олександрович одружений на дочці Василя I Дмитровича — княжні Ганні. Князь Андрій Іванович Булгаков-Курака і цар Іван IV Васильович Грозний були чотириюрідними братами. Наприкінці XVII і на початку XVIII століть князі Куракіни були в найближчій властивості та спорідненості з Будинком Романових та імператорами Священної Римської імперії[5].
У XVIII столітті майже всі Куракіни перебували на дипломатичній службі[5].
Петербурзький період[ред. | ред. код]
_Tretyakov_gallery_-_Borovikovskiy_01_by_shakko.jpg)
Борис Іванович Куракін (1677—1727) — знаменитий дипломат, перший постійний російський посол за кордоном, заклав традицію дипломатичної служби в сімействі Куракіних. Твори Куракіна, що становлять характерний приклад мови петровського часу, як і інші його папери, опубліковані в перших томах «Архіву князя Ф. О. Куракіна» (СПб, 1890). Одружений 1-м шлюбом з Аксінією Федорівною Лопухіною (сестра цариці), 2-м шлюбом — з кнж. Марію Федорівною Урусовою.
- Куракіна Тетяна Борисівна, дружина генерал-фельдмаршала кн. М. М. Голіцина
- Куракіна Катерина Борисівна, наречена гр. М. Г. Головкіна, дружина генерал-фельдмаршала гр. О. Б. Бутурліна
- Куракін Олександр Борисович (1697—1749), обершталмейстер, сенатор, посол у Франції, двоюрідний брат царевича Олексія, одружений з Олександрою Іванівною Паніною
- Куракіна Тетяна Олександрівна, дружина О. Ю. Неледінського-Мелецького
- Куракіна Катерина Олександрівна[ru], дружина кн. І. І. Лобанова-Ростовського
- Куракіна Наталія Олександрівна[ru], дружина генерал-фельдмаршала кн. М.В. Рєпніна
- Куракін Борис Олександрович[ru] (1733—1764), гофмейстер, сенатор, президент ряду колегій, одружений з Оленою Степанівною Апраксіною. Після смерті 31-річного князя виховання його дітей узяв на себе його дядько Микита Панін.
- Куракін Олександр Борисович (1752—1818), власник села Куракіно, приятель Павла Петровича, посол у Франції та Австрії, віце-канцлер, неодружений
- Вревський Олександр Борисович[ru], побічний син попереднього, прізвище отримав за назвою родового села Врев, титул барона — від австрійського імператора на прохання свого батька; від нього походять барони Вревські[ru]
- Ще п'ятеро побічних синів і четверо дочок відомі як барони та баронеси Сердобіни[ru]
- Куракін Степан Борисович[ru] (1754—1805), власник садиби Алтуф'єво, одружений з Катериною Дмитрівною Ізмайловою; збереглася їхня московська садиба за адресою: вул. Нова Басманна, 6 (згодом Куракінська богадільня)
- Куракін Олексій Борисович (1759—1829), генерал-прокурор, генерал-губернатор Малоросії, міністр внутрішніх справ (1807—1811); його потомство показано нижче>>>
- Куракін Іван Борисович[ru] (1761—1827), гвардії полковник, одружений із Катериною Андріївною Бутурліною (1766—1824).
- Куракін Олександр Борисович (1752—1818), власник села Куракіно, приятель Павла Петровича, посол у Франції та Австрії, віце-канцлер, неодружений
У романі «Війна і мир» виведено сімейство Курагіних. Прізвище утворено за толстовським звичаєм шляхом заміни однієї літери в назві реально існуючого аристократичного роду. Див. Анатолій Курагін та Елен Курагіна.
Новітній час[ред. | ред. код]
Починаючи з другої третини ХІХ століття князі Куракіни не досягали вищих чинів і не займали такого блискучого становища у Московському суспільстві, як раніше. Багато хто з них надавав перевагу державній службі тихому життю в маєтках.
Фамільні цінності[ред. | ред. код]
Фамільний архів Куракіних, що зберігався в родовій садибі Надєждіно Сердобського повіту[ru] Пензенської губернії, налічував до 900 томів паперів, що становлять великий інтерес для історії XVIII—XIX ст. На відміну більшості інших сімейних архівів російської аристократії, куракінський архів не було втрачено при спаленні старих садиб (1918—1919), благо його встигли частково опублікувати (1890—1902) князь Ф. А. Куракін та М. І. Семевський.
Портретна галерея роду Куракіних містилася в садибі Степанівське-Волосове[ru] Зубцовського повіту[ru] Тверської губернії. Нині портрети зберігаються у запасниках Тверського краєзнавчого музею[ru] та його філій. Перша виставка куракінської портретної спадщини була організована наприкінці (2011)[6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Общий Гербовник дворянских родов Всероссийской Империи. Архів оригіналу за 16 березня 2008. Процитовано 25 березня 2008.
- ↑ М. Новіков. Родословная книга князей и дворян Российских и выезжих (Бархатная книга). В 2-х частях. Часть I. Тип: Университетская тип. 1787 г. Род князей Куракиных. стр. 40-42.
- ↑ Сост: А. В. Антонов. Родословные росписи конца XVII века. - Изд. М.: Рос.гос.арх.древ.актов. Археогр. центр. Вып.6. 1996 г. Князья Голицыны и Куракины. стр. 130. ISBN 5-011-86169-1 (Т.6). ISBN 5-028-86169-6.
- ↑ Унбегаун Б. Г. Русские фамилии / Под ред. Б. А. Успенского. — М.: Прогресс, 1989. — С. 293.
- ↑ а б Князья Куракины. // Дворянские роды Российской империи. — Т. 2. Князья. / Сост.: канд.истор. наук С. В. Думин, П. Х. Гребельский, А. А. Шумков. М. Ю. Катин-Ярцев, Т. Ленчевский. Ред. док.ист. наук В. К. Зиборов. — СПб.: ИПК. Вести. 1995. — C. 59—64. — ISBN 5-86153-012-2.
- ↑ Выставка принткопий фамильных портретов князей Куракиных "Глаза в глаза - из глубины веков" - - Новости и афиша музеев России - - www.Museum.ru. Архів оригіналу за 7 квітня 2013. Процитовано 11 травня 2013.
Література[ред. | ред. код]
- Куракины // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Долгоруков П. В. Российская родословная книга. — СПб.: Тип. Карла Вингебера, 1854. — Т. 1. — С. 314.
- История родов русского дворянства: В 2 кн. / авт.-сост. П. Н. Петров. — М.: Современник; Лексика, 1991. — Т. 1. — С. 359—361. — 50 000 экз. — ISBN 5-270-01513-7.
- Долгорукий-Аргутинский, Фёдор Сергеевич. Родословный сборник (с гербами) / кн. Фёдор Долгорукой. — СПб.: Тип. Т-ва п. ф. «Электро-тип. Н. Я. Стойковой», 1913. Вып. 1. — 1913., 65 с. Князья Куракины. стр. 21-23.
- Гербовед. Август 1914. Изд. С. Н. Тройницына. СПб. 1914 г.//Гербы князей Куракиных. стр. 115—117.
- М. Г. Спиридов. Сокращенное описание служб благородных российских дворян, расположенное по родам их, с показанием, от кого те роды начало свое получили, или откуда какие родоначальники выехали, или которых их происхождение….. М. Унив. тип. 1810. Ч. 1. 1810 г. стр. 97-110.
- Алфавитный указатель фамилий и лиц, упоминаемых в Боярских книгах, хранящихся в I-ом отделении московского архива министерства юстиции, с обозначением служебной деятельности каждого лица и годов состояния, в занимаемых должностях. М., Типогр: С. Селивановского. 1853 г. Князья Куракины. стр. 219.