Спеціальні території держав-членів Європейського Союзу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Декілька країн-членів Європейського Союзу мають спеціальні території, які через політичні, географічні або історичні причини мають спеціальний статус. Цей статус має титул спеціального в рамках повної автономії території або з обмеженим впливом ЄС.

Мапа[ред. | ред. код]

Мапа заморських територій та віддалених регіонів ЄС

Віддалені регіони[ред. | ред. код]

Віддалені регіони - це дев'ять регіонів держав-членів ЄС, які є частиною Євросоюзу. Відповідно до Договору про функціонування Європейського Союзу, закони ЄС поширюються на ці території враховуючи їх «соціально-економічну ситуацію... яка ще більше ускладнюється із-за їх віддаленості, ізольованості, малого розміру, складного рельєфу місцевості та клімату, економічної залежності від деяких товарів, постійний характер та поєднання яких сильно стримують їх розвиток...».[1]

Азорські о-ви та о. Мадейра[ред. | ред. код]

Азорські острови та острів Мадейра - це два португальські архіпелаги островів в Атлантичному океані. ПДВ на цих територіях нижче за португальський, але він знаходиться в межах Податку на додану вартість Європейського Союзу.

Канарські острови[ред. | ред. код]

Канарські острови - це іспанський архіпелаг островів, який утворює одну з іспанських автономних провінцій, в той же час маючи статус території Іспанії. Канарські о-ви не під юрисдикцією ПДВ ЄС.[2] Канарські острови одні з найпопулярніших та найбільш економічно потужних віддалених регіонів ЄС. Офіс підтримки та інформації віддаленого регіону розташовується на цих островах в місті Лас-Пальмас де Ґран-Канарія.

Французька Гвіана, Гваделупа, Мартиніка, Реюньйон та Майотта[ред. | ред. код]

Усі п'ять французьких заморських департаментів, які керуються французьким законодавством, і, зазвичай, розглядаються як невід'ємні частини Франції. Вони є учасниками Митного союзу ЄС,[3] однак не є членами Шенгенської Зони та ПДВ ЄС. Офіційна валюта - Євро.

П'ятий заморський департамент Франції - Майотта - був створений 31 березня 2011 року. В той же час, Майотта стала частиною ЄС 1 січня 2014 року.[4]

Сен-Мартен та Сен-Бартелемі[ред. | ред. код]

22 лютого 2007 року Сен-Бартелемі та Сен-Мартен були відлучені від департаменту Гваделупа та з них сформовано дві нових заморські спільноти. Як наслідок, їхній статус залишався невизначеним деякий час. Тоді як в доповіді, опублікованій французьким парламентом, зазначено, що обидва острови залишилися в межах ЄС,[5] то Європейська комісія зазначила, що вони знаходяться поза межами ЄС.[6] Їхній правовий статус було визначено у день набрання чинності Лісабонської угоди, яка зазначила їх як віддалені регіони.[7]

У жовтні 2010 року французький уряд оголосив, що Сен-Бартелемі перестане бути віддаленим регіоном і отримає статус заморської території 1 січня 2012 року. Статус Сен-Мартена залишається незмінним.

Заморські володіння та території[ред. | ред. код]

Заморські володіння та території - це 24 території, які мають особливі відносини із країнами-членами ЄС: 12 з Сполученим Королівством, 5 з Францією, 6 з Нідерландами та 1 з Данією.[8] Всі вони перераховані в Додатку II, згідно зі статтею 198 Договору про функціонування Європейського Союзу їм було запропоновано сформувати Угоду про асоціацію ЄС. Ці території не є суб'єктом Зовнішнього тарифу європейської спільноти. Вони також не є частиною Євросоюзу, але ЄС застосовує своє законодавство до них настільки, щоб виконати необхідні домовленості для підписання Угоди про асоціацію.

Британські заморські території[ред. | ред. код]

Дванадцять заморських володінь Сполученого Королівства (усі, окрім Гібралтару, який на відміну від інших, є частиною ЄС, та суверенних баз Акротирі і Декелія):

Згідно з Римською угодою ці території перераховані як заморські володіння та території; проте Бермуди вирішили не претендувати на цей статус.[9] Усім жителям британських заморських територій, включаючи тих, хто проживає на Бермудських островах, але виключаючи тих, хто проживає на території суверенних баз Акротирі та Декелія, було надано повне британське громадянство згідно Акту про британські заморські території 2002 року, звідси виходить, що вони є громадянами Євросоюзу.

Французькі заморські території[ред. | ред. код]

Сен-П'єр і Мікелон, Сен-Бартелемі, Французька Полінезія та Волліс і Футуна - заморські спільноти (раніше називалися заморські території) Франції, в той час як Нова Каледонія - це "sui generis спільнота". Сен-Бартелемі та Сен-П'єр і Мікелон є частиною Єврозони,[10] в той час як Нова Каледонія, Французька Полінезія та Уолліс і Футуна використовують Французький тихоокеанський франк, валюту, яка прив'язана до євро й гарантована Францією. Вихідці з колективів мають європейське громадянство, а також беруть участь у виборах до Європейського парламенту.

Нідерландські заморські території[ред. | ред. код]

В межах Європейських Нідерландів, Королівство Нідерландів складається з трьох "країн" (нідерландською: Landen) Аруба, Кюрасао та Сінт-Мартен, які володіють значною автономією, а в межах Нідерландських Карибських островів - з Бонайре, Сінт-Естатіус та Саба , які являють собою спеціальні муніципалітети Нідерландів. Усі шість островів є "заморськими територіями" Європейського Союзу.

Ґренландія[ред. | ред. код]

Ґренландія приєдналася до Європейської економічної спільноти у 1973 році разом із Данією, але вирішила вийти з ЄЕС в 1982 році, остаточно залишивши її тільки в 1985 році. Гренландці, тим не менш, мають громадянтво ЄС завдяки їх датському підданству.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Стаття 349 Договору про функціонування Європейського Союзу.
  2. Article 6 of Council Directive 2006/112/EC of 28 November 2006 on the common system of value added tax (OJ L 347, 11.12.2006, p. 1) Eur-lex.europa.eu.
  3. Article 3(1) of Council Regulation 2913/92/EEC of 12 October 1992 establishing the Community Customs Code (OJ L 302, 19.10.1992, p. 1-50) Eur-lex.europa.eu.
  4. "EU shores spread to Indian Ocean island", Deutsche Welle, 31 March 2011
  5. Rapport d'information №329 (2004–2005) de MM. Jean-Jacques Hyest, Christian Cointat et Simon Sutour, fait au nom de la commission des lois, déposé le 10 mai 2005.
  6. "Guidelines on Trading with the European Community (EC)", January 2008.
  7. Статті 349 та 355 Договору про функціонування Європейського Союзу.
  8. Council Decision of 27 November 2001 on the association of the overseas countries and territories with the European Community ("Overseas Association Decision") (2001/822/EC).
  9. Recital 22, Council Decision 2001/822/EC of 27 November 2001 on the association of the overseas countries and territories with the European Community (OJ L 314, 30.11.2001, p. 1-77).
  10. Council Decision 1999/95/EC of 31 December 1998 concerning the monetary arrangements in the French territorial communities of Saint-Pierre-et-Miquelon and Mayotte (OJ L 30, 4.2.1999, p. 29-30).