Список війн за участю Ізраїлю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

З часу проголошення своєї незалежності у 1948 році держава Ізраїль брала участь у 8 визнаних війнах, двох Палестинських інтифадах та низці інших збройних конфліктів у межах більш обширного арабо-ізраїльського конфлікту.

Війни та інші конфлікти[ред. | ред. код]

Ізраїль брав участь у декількох війнах та масштабних військових операціях, зокрема у таких, як:

  • Суецька криза (жовтень 1956) — спільна із Великою Британією та Францією військова операція Ізраїлю проти Єгипту, яка почалася 29 жовтня 1956 року із наміру окупувати Синайський півострів та відновити контроль над Суецьким каналом. Приводом для початку цього конфлікту стало рішення Єгипту від 26 липня 1956 року про націоналізацію Суецького каналу після відмови від пропозицій Великої Британії та США про початок будівництва Асуанських гребель. Попри те, що вторгнення Ізраїлю до Синайського півострова виявилося успішним, США та Велика Британія змусили його припинити бойові дії. Навіть таким чином Ізраїлю вдалося знову відкрити Тиранські протоки та досягти перемир'я на своїх південних кордонах.
  • Війна на виснаження (1967-70) — локальна війна між Ізраїлем з одного боку та Єгиптом, СРСР, Йорданією, Сирією і Організацією визволення Палестини з іншого. Була розпочата Єгиптом з метою повернення Синайського півострова, який опинився під контролем Ізраїлю внаслідок Шестиденної війни. Бойові дії закінчилися перемир'ям без територіальних змін між обома сторонами, укладеним 1970 року.
  • Війна Судного дня (жовтень 1973) збройний конфлікт, розпочатий коаліцією арабський держав на чолі з Єгиптом і Сирією з одного боку та Ізраїлем з іншого з метою повернення частини територій, втрачених у результаті Шестиденної війни. Військові дії почалися під час єврейського свята Йом-Кіпур з несподіваної атаки єгипетських та сирійських військ, які перетнули лінії припинення вогню на Синайському півострові та Голанських висотах відповідно. Врешті-решт війна закінчилась перемогою Ізраїлю та без значних територіальних змін.
  • Палестинське вторгнення до південного Лівану[en] (1971-82) — переміщення ОВП з Йорданії до південного Лівану та напади на Галілею з метою подальшого проведення міжнародних операцій. У 1978 році Ізраїль розпочав операцію «Літані»[en] — перше великомасштабне вторгнення до Лівану, проведену силами Армії оборони Ізраїлю з метою вигнання загонів ПЛО із вказаної території. Численні наземні і ракетні атаки та відповідні операції Ізраїлю згодом переросли у Ліванську війну 1982 року.
    • Ліванська війна розпочалась 6 червня 1982 року, коли сили Армії оборони Ізраїлю вторглися до Південного Лівану з метою ліквідації «палестинської присутності» на даній території. Уряд Ізраїлю наказав провести це вторгнення як відповідь на спробу замаху на посла країни у Великій Британії, Шломо Аргова[ru], скоєну організацією Абу Нідаля[en] та через постійні терористичні атаки на півночі Ізраїлю, які здійснювалися палестинськими партизанськими організаціями, що розміщувалися в Лівані. Війна закінчилась вигнанням сил ПЛО з Лівану та створенням Ізраїльської зони безпеки[en] в Південному Лівані.
  • Конфлікт у південному Лівані[en] (1985–2000) — військовий конфлікт між ліванськими християнсько-шиїтськими ополченцями за підтримки Армії оборони Ізраїлю з одного боку та ліванськими мусульманськими партизанами на чолі з підтримуваною Іраном організацією Хізбалла на територіях, які були визначені Ізраїлем як «Зона безпеки» у південному Лівані.
  • Друга ліванська війна (літо 2006) почалася як військова операція у відповідь на напад бойовиків Хізбалли, внаслідок якого загинуло двоє ізраїльських солдат запасу. Поступово операція переросла у масштабний збройний конфлікт, головними учасниками якого стали озброєні загони Хізбалли з одного боку та Армія оборони Ізраїлю з другого. Конфлікт почався 12 липня 2006 року та тривав до резолюції 1701 Ради Безпеки ООН[en] про припинення вогню, яка набула чинності 14 серпня 2006 року; бойові дії формально завершилися 8 вересня 2006 року, коли Ізраїль зняв морську блокаду Лівану. Внаслідок війни у південному Лівані пройшла хвиля репресій, а Хізболла зазнала значних втрат.
  • Війна в секторі Гази (грудень 2008 – січень 2009) — тритижневий збройний конфлікт між Ізраїлем та організацією Хамас. У період посилення арабо-ізраїльського конфлікту Ізраїль відповів на тривалі ракетні обстріли із Сектору Гази військовою операцією «Литий свинець». Свій напад Ізраїль почав із несподіваного повітряного удару 27 грудня 2008 року; заявленою метою Ізраїлю було припинення ракетного вогню та знищення угрупувань, які ведуть обстріл країни. Сили армії оборони Ізраїлю атакували військові та цивільні об'єкти, поліцейські управління та урядові будівлі. 18 січня 2009 року Ізраїль оголосив про закінчення бойових дій, а 21 січня — про завершення виводу військ із сектору.

Таблиця[ред. | ред. код]

Конфлікти, визнані Міністерством оборони Ізраїлю як війни (відомі як такі в Ізраїлі), виділені жирним шрифтом.[3]

Конфлікт Перша сторона Друга сторона Результати Ізраїльські командувачі Втрати Ізраїлю
Прем'єр-міністр Ізраїлю Міністр оборони Ізраїлю Начальник Генерального штабу Армії оборони Ізраїлю Армія оборони Ізраїлю
Мирне населення
Війна за незалежність[en]
(1947–1949)
Ізраїль Ізраїль Єгипет Єгипет
Flag of Iraq (1924–1959).svg Королівство Ірак
Йорданія Трансйорданія
Сирія Сирія
Ліван Ліван
Саудівська Аравія
Єменське Мутаваккілітське Королівство Єменське Мутаваккілітське Королівство
Flag of Hejaz 1917.svg Армія Священної війни[en]
Flag of the Arab League.svg Арабська визвольна армія
Перемога
Давид Бен-Гуріон
Яаков Дорі
~4,000
~2,400
Синайська війна
(1956)
Ізраїль Ізраїль
Велика Британія Велика Британія
Франція Франція
Єгипет Єгипет Перемога
Моше Даян
231
0
Шестиденна війна
(1967)
Ізраїль Ізраїль Єгипет Єгипет
Сирія Сирія
Йорданія Йорданія
Ірак Іракська республіка[en]
Перемога
Леві Ешкол
Моше Даян
Іцхак Рабин
776
20
Війна на виснаження
(1967–1970)
Ізраїль Ізраїль Єгипет Єгипет
СРСР СРСР
Flag of Palestine - short triangle.svg ОВП
Йорданія Йорданія
Обидві сторони вважали завершення конфлікту власною перемогою
Голда Меїр
Хаїм Бар-Лев[en]
1,424[4]
227[5]
Війна Судного дня
(1973)
Ізраїль Ізраїль Єгипет Єгипет
Сирія Сирія [6]
Ірак Ірак[en]
Йорданія Йорданія
Алжир Алжир
Марокко Марокко
Саудівська Аравія Саудівська Аравія
Куба Куба
Перемога[7]
Давид Елазар[en]
2,688
0[9]
Операція «Літані»[en]
(1978)
Ізраїль Ізраїль
Ліван Армія Південного Лівану
Flag of Palestine - short triangle.svg ОВП Перемога
  • Відступ сил ОВП із Південного Лівану.
Менахем Бегін
Езер Вейцман
Мордехай Гур[en]
18
0
Перша ліванська війна
(1982–1985)
Ізраїль Ізраїль
Ліван Армія Південного Лівану
Ліван Ліванський фронт[en]
Flag of Palestine - short triangle.svg ОВП
Сирія Сирія
Ліван Джаммул[en]
Flag of the Amal Movement.svg Амаль
Тактичні перемоги, стратегічна помилка[10]
  • Вигнання сил ОВП з Лівану.[11]
Аріель Шарон
Рафаель Ейтан[en]
657
2–3
Конфлікт у Зоні Безпеки[en]
(1985–2000)
Ізраїль Ізраїль
Ліван Армія Південного Лівану
InfoboxHez.PNG Хізбалла
Flag of the Amal Movement.svg Амаль
Flag of Lebanon.svg Джаммул[en]
Поразка[12]
  • Вихід ізраїльських військ з Лівану.[13]
Шимон Перес
Іцхак Рабин
Моше Леві[ru]
559
7
Перша палестинська інтифада
(1987–1993)
Ізраїль Ізраїль Flag of Palestine - short triangle.svg Об'єднане національне керівництво повстання[en]
Flag of Hamas.svg Хамас
Угоди в Осло
Іцхак Шамір
Дан Шомрон[en]
60
100
Друга палестинська інтифада[en]
(2000–2005)
Ізраїль Ізраїль Flag of Palestine - short triangle.svg ПНА
Flag of Hamas.svg Хамас
Перемога
  • Придушення палестинського повстання.[14]
Аріель Шарон
Шауль Мофаз
Моше Яалон
301
773
Друга ліванська війна
(2006)
Ізраїль Ізраїль InfoboxHez.PNG Хізбалла Не визначено
Егуд Ольмерт
Амір Перетц[en]
Дан Халуц[en]
121
44
Операція «Литий свинець»
(2008–2009)
Ізраїль Ізраїль Flag of Hamas.svg Хамас Перемога
Егуд Барак
Габі Ашкеназі[en]
10
3
Операція «Хмарний стовп»
(2012)
Ізраїль Ізраїль Flag of Hamas.svg Хамас Перемога
  • Припинення ракетних обстрілів Ізраїлю.
Біньямін Нетаньяху
Бені Ганц
2
4
Операція «Непорушна скеля»
(2014)
Ізраїль Ізраїль Flag of Hamas.svg Хамас Обидві сторони вважають припинення вогню власною перемогою
Моше Яалон
67
6

Інші збройні конфлікти за участю Армії оборони Ізраїлю[ред. | ред. код]

Докладніше: Список операцій за участю Армії оборони Ізраїлю[en]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Q&A: Israel-Gaza violence. BBC News. 19 November 2012. (англ.)
  2. Israel and Hamas Trade Attacks as Tension Rises. The New York Times. Процитовано 8 July 2014. (англ.)
  3. Військові нагороди Ізраїлю
  4. Lorch, Netanel (September 2, 2003). The Arab-Israeli Wars. Israeli Ministry of Foreign Affairs. Архів оригіналу за 9 March 2007. Процитовано March 3, 2007. (англ.)
  5. Schiff, Zeev, A History of the Israeli Army (1870–1974), Straight Arrow Books (San Francisco, 1974) p. 246, ISBN 0-87932-077-X(англ.)
  6. У Єгипту, Сирії та Лівії у 1972 році був спільний прапор, див. Прапор Сирії#Історія і Файл:Syria-flag-changes.svg, сучасні прапори були представлені у 1980 році
  7. References:
    • Herzog, The War of Atonement, Little, Brown and Company, 1975. Forward
    • Insight Team of the London Sunday Times, Yom Kippur War, Double Day and Company, Inc, 1974, page 450
    • Luttwak and Horowitz, The Israeli Army. Cambridge, MA, Abt Books, 1983
    • Rabinovich, The Yom Kippur War, Schocken Books, 2004. Page 498
    • Revisiting The Yom Kippur War, P.R. Kumaraswamy, pages 1–2 ISBN 0-313-31302-4
    • Johnson and Tierney, Failing To Win, Perception of Victory and Defeat in International Politics. Page 177
    • Charles Liebman, The Myth of Defeat: The Memory of the Yom Kippur war in Israeli Society[недоступне посилання з 01.05.2017] Middle Eastern Studies, Vol 29, No. 3, July 1993. Published by Frank Cass, London. Page 411.\
  8. Loyola, Mario (7 October 2013). How We Used to Do It – American diplomacy in the. National Review. с. 1. Процитовано 2 December 2013. (англ.)
  9. Siniver, Asaf. "Introduction." In The Yom Kippur War: Politics, Legacy, Diplomacy, 5. Oxford University Press.(англ.)
  10. Eligar Sadeh Militarization and State Power in the Arab–Israeli Conflict: Case Study of Israel, 1948–1982 Universal-Publishers, 1997 p.119.(англ.)
  11. References:
    • Armies in Lebanon 1982–84, Samuel Katz and Lee E. Russell, Osprey Men-At-Arms series No. 165, 1985
    • Hirst, David (2010). Beware of Small States. NationBooks. с. 144–145. ISBN 978-1-56858-657-1. «In time, however, Arafat and his guerrilla leadership decided that they would have to withdraw, leaving no military and very little political or symbolic presence behind. Their enemy's firepower and overall strategic advantage were too great and it was apparently ready to use them to destroy the whole city over the heads of its inhabitants. The rank and file did not like this decision, and there were murmurings of 'treason' from some of Arafat's harsher critics. Had they not already held out, far longer than any Arab country in any former war, against all that the most powerful army in the Middle East – and the fourth most powerful in the world, according to Sharon – could throw against them? (...) But [Palestinians] knew that, if they expected too much, they could easily lose [Lebanense Muslim support] again. 'If this had been Jerusalem', they said, 'we would have stayed to the end. But Beirut is not outs to destroy.» (англ.)
  12. Helmer, Daniel Isaac. Flipside of the Coin: Israel's Lebanese Incursion Between 1982–2000. DIANE Publishing, 2010.(англ.)
  13. References:
  14. Sources:

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]