Список країн, що володіють ядерною зброєю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Ядерний клуб» — неофіційна назва групи країн, що володіють ядерною зброєю. До неї входять США1945), Росія (перед тим Радянський Союз: з 1949), Велика Британія (1952), Франція (1960), КНР (1964), Індія (1974), Пакистан (1998) і КНДР (2006). Також вважається, що Ізраїль має ядерну зброю.

«Старі» ядерні держави США, Росія, Велика Британія, Франція й Китай є т. зв. ядерною п'ятіркою — тобто державами, які вважаються «легітимними» ядерними державами згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї. Інші країни, що мають ядерною зброєю, називаються «молодими» ядерними державами.

Крім того, на території декількох держав, які є членами НАТО й іншими союзниками, перебуває або може перебувати ядерна зброя США. Деякі експерти вважають, що за певних обставин ці країни можуть ним скористатися[1].

Випробування термоядерної бомби на атолі Бікіні, 1954 р. Потужність вибуху 11 Мт, з яких 7 Мт виділилося від розподілу тампера з урану-238

Список[ред. | ред. код]

США здійснили перший в історії ядерний вибух потужністю 20 кілотонн 16 липня 1945 року. 6 й 9 серпня 1945 року ядерні бомби були скинуті, відповідно, на японські міста Хіросіма й Нагасакі. Перше в історії випробування термоядерного пристрою було проведено 31 жовтня 1951 року на атолі Бікіні.

СРСР випробував свій перший ядерний пристрій потужністю 22 кілотонни 29 серпня 1949 року на Семипалатинському полігоні. Випробування першої у світі термоядерної бомби — там само 12 серпня 1953 року. Росія стала єдиним міжнародно визнаним спадкоємцем ядерного арсеналу Радянського Союзу.

Велика Британія зробила перший надводний ядерний вибух потужністю близько 25 кілотонн 3 жовтня 1952 року в районі островів Монте-Белло (західніше Австралії). Термоядерне випробування — 15 травня 1957 року на острові Різдва в Полінезії.

Франція провела наземні випробування ядерного заряду потужністю 20 кілотонн 13 лютого 1960 року в оазисі Регган в Алжирі. Термоядерне випробування — 24 серпня 1968 року на атолі Муруроа.

Китай підірвав ядерну бомбу потужністю 20 кілотонн 16 жовтня 1964 року в районі озера Лобнор. Там же ж була випробувана термоядерна бомба 17 червня 1967 року.

Індія зробила перше випробування ядерного заряду потужністю 20 кілотонн 18 травня 1974 року на полігоні Покхаран у штаті Раджастхан, але офіційно не визнала себе власником ядерної зброї. Це було зроблено лише після підземних випробувань п'яти ядерних вибухових пристроїв, включаючи 32-кілотонну термоядерну бомбу, які пройшли на полігоні Покхаран 11-13 травня 1998 року.

Пакистан провів підземні випробування шести ядерних зарядів 28 й 30 травня 1998 року на полігоні Чагай-Хиллз у провінції Белуджистан як симетрична відповідь на індійські ядерні випробування 1974 й 1998 років.

КНДР заявила про створення ядерної зброї в середині 2005 року й провела перше підземне випробування ядерної бомби можливою потужністю близько 1 кілотонни 9 жовтня 2006 року (очевидно, вибух з неповним енерговиділенням) і друге потужністю приблизно 12 кілотонн 25 травня 2009 року. 12 лютого 2013 року була випробувана бомба потужністю 6-7 кілотонн. 6 січня 2017 року КНДР повідомила про успішне випробування термоядерної бомби, 3 вересня 2017 року КНДР знову заявила про успішне випробування термоядерної зброї. Потужність оцінюють на рівні 100—150 кілотон[2].

Ізраїль не коментує інформацію про наявність у нього ядерної зброї, однак, по одностайній думці всіх експертів, володіє ядерними боєзарядами власної розробки з кінця 1960-х — початку 1970-х рр[джерело?]. Станом на 2017 рік деякі фахівці вважають, що країна має близько 80-85 ядерних боєголовок, які знаходяться на зберіганні та потребуватимуть певний час для приведення у бойову готовність[3].

Колишні члени ядерного клубу[ред. | ред. код]

Після розпаду СРСР[ред. | ред. код]

Україна, Білорусь й Казахстан, на території яких перебувала частина ядерного озброєння СРСР, після підписання в 1992 році Лісабонського протоколу були оголошені країнами, що не мають ядерної зброї, і в 1994-1996 роках передали всі ядерні боєприпаси Російській Федерації[4].

1991 року після розпаду Радянського Союзу Україна була третьою країною у світі за ядерним арсеналом. Україна відмовилась від свого арсеналу, який розташовувався на її території з часів Радянського Союзу, за умов надання їй відповідних гарантій провідними ядерними державами світу. З вересня 1993 р. під час переговорів двох Президентів України і Росії була досягнута домовленість про ліквідацію всієї ядерної зброї, що розташовувалася в Україні. Угода між Урядом РФ і Урядом України про утилізацію ядерних боєзарядів, а також документи про основні принципи утилізації ядерних боєзарядів Стратегічних ядерних сил, дислокованих в Україні, були підписані керівниками урядів двох країн.

Верховна Рада України прийняла Постанову про ратифікацію Договору між СРСР і США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаного в Москві 31 липня 1991 р., і протоколу до нього, підписаного в Лісабоні від імені України 23 травня 1992 р. з певними застереженнями, без урахування яких ратифікації не відбудеться. Серед застережень привертають увагу такі:

  • нерухомість, стратегічні і тактичні ядерні сили, в тому числі ядерні боєзаряди, розташовані на території України, оголошено власністю України (пункт 1);
  • Україна, яка стала власником ядерної зброї, успадкованої від колишнього СРСР, здійснює адміністративне управління стратегічними ядерними силами (пункт 3);
  • Україна як держава-власник ядерної зброї просуватиметься до без'ядерного статусу і поетапно вивільнятиметься від розміщеної на її території ядерної зброї за умов одержання нею надійних гарантій її національної безпеки, в яких ядерні держави візьмуть на себе зобов'язання ніколи не використовувати ядерну зброю проти України, не використовувати проти неї звичайні збройні сили і не застосовувати погрози силою, поважати територіальну цілісність і недоторканність кордонів України, утримуватися від економічного тиску з метою розв'язання будь-яких спірних питань (пункт 5);

Україна виконає свої зобов'язання по Договору у передбачені ним строки…

Інші[ред. | ред. код]

Невеликий ядерний арсенал був в ПАР, але всі шість зібраних ядерних зарядів були добровільно знищені при демонтажі режиму апартеїду на початку 1990-х років. Вважається, що ПАР проводила власні або разом з Ізраїлем ядерні випробування у районі острова Буве в 1979 році. ПАР — єдина країна, що самостійно розробила ядерну зброю й при цьому добровільно від неї відмовилася.

З різних причин добровільно відмовилися від своїх ядерних програм Бразилія, Аргентина, Лівія. У різні роки підозрювалося, що ядерну зброю можуть розробляти ще кілька країн. Вважається, що найбільш близьким до створення власної ядерної зброї є Іран. Також на думку багатьох фахівців, деякі країни (наприклад, Японія й Німеччина), що не володіють ядерною зброєю, за своїми науково-виробничими можливостями здатні створити її за короткий час після ухвалення політичного рішення й фінансування[5]

Історично потенційну можливість створити ядерну зброю другою або навіть першою мала Нацистська Німеччина. Однак Урановий проект до розгрому Третього Рейха завершений не був з ряду причин.

Експеримент n-ної країни, проведений в середині 1960-х років Ліверморською національною лабораторією показав, що нині технічних складностей для створення атомної зброї немає, і навіть використовуючи публічну інформацію, науковці навіть невеликої країни зможуть за порівняно короткий строк створити прототип бомби. Цей факт лише підкреслює значимість міжнародних зусиль, які спрямовані на контроль та протидію поширенню зброї масового знищення.

Сучасний стан[ред. | ред. код]

За даним дослідників Ганса Крістенсена та Роберта Норіса з Американської федерації науковців, станом на середину 2017 року в світі було близько 15000 одиниць ядерної зброї, які знаходились на 107 базах в 14 країнах. Близько 9400 з них перебували на військових арсеналах; решта була знята з озброєння та перебувала на базах зберігання в очікуванні остаточної утилізації. Близько 4000 одиниць були в оперативній готовності, близько 1800 перебували на бойовому чергуванні та готові до використання[3].

Найбільше ядерної зброї перебуває в США та Росії, які володіють 93 % світового арсеналу. На додачу до інших семи країн-членів ядерного клубу (Велика Британія, Франція, Китай, Ізраїль, Індія, Пакистан, та Північна Корея), на території п'яти країн-членів НАТО (Бельгія, Німеччина, Італія, Нідерланди та Туреччина) знаходиться близько 150 американських ядерних бомб на шести авіабазах[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Неофіційні ядерні держави Європи
  2. North Korea nuclear tests: What did they achieve?. BBC News. 3 September 2017. 
  3. а б в Hans M. Kristensen, Robert S. Norris. Worldwide deployments of nuclear weapons, 2017 // Bulletin of the Atomic Scientists. — Routledge, 2017. — Т. 73. — С. 289-297. — DOI:10.1080/00963402.2017.1363995.
  4. Стратегічні ядерні сили СРСР і Росії
  5. Країни, що мали або мають програми створення ядерної зброї. Архів оригіналу за 17 квітня 2014. Процитовано 23 травня 2014. 

Література[ред. | ред. код]

  • С. Галака. Ядерний клуб // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.795 ISBN 978-966-611-818-2

Див. також[ред. | ред. код]