Спичинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Спичинці
Spiczynce1.jpg
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Погребищенський
Рада/громада Спичинецька сільська рада
Код КОАТУУ 0523486401
Облікова картка Спичинці 
Основні дані
Засноване 1360
Населення 476
Площа 0,167 км²
Густота населення 2850,3 осіб/км²
Поштовий індекс 22250
Телефонний код +380 4346
Географічні дані
Географічні координати 49°24′39″ пн. ш. 29°09′14″ сх. д. / 49.41083° пн. ш. 29.15389° сх. д. / 49.41083; 29.15389Координати: 49°24′39″ пн. ш. 29°09′14″ сх. д. / 49.41083° пн. ш. 29.15389° сх. д. / 49.41083; 29.15389
Середня висота
над рівнем моря
249 м
Водойми р. Рось, Глиця, Безіменна, Хутірка
Місцева влада
Адреса ради 22250, с. Спичинці, вул. Центральна, 10; тел. 2-37-33
Карта
Спичинці. Карта розташування: Україна
Спичинці
Спичинці
Спичинці. Карта розташування: Вінницька область
Спичинці
Спичинці

Спичинці у Вікісховищі?

Спи́чинці — село в Україні, в Погребищенському районі Вінницької області. Населення становить 476 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

У селі річки Глиця, Безіменна , Хутірка впадають у річку Рось, праву притоку Дніпра.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Назва села походить від староукраїнського прізвиська (вірогідно першопоселенця) Спиця або Спичя. Повідомлення про те, що начебто «у давнину під час набігів монголо-татар, навколо села ставились оглядові вежі на яких знаходилась копиця сіна» та про «ченців-монахів» є явно легендарними та не історичними. Підземні ходи залишились дотепер, вірогідно відносяться до XVII століття.

Під час російсько-турецької війни 17681774 років у селі квартирували козацькі підрозділи з Гетьманщини, зокрема, Корибутівської сотні Ніжинського полку[джерело?].

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Спичинецької волості Бердичівського повіту Київської губернії, мешкало 672 особи, налічувалось 126 дворових господарств, існували православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, кузня, 2 водяних млини, відбувались базари через 2 тижні[1]. За 2 версти — бурякоцукровий завод із лікарнею.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2607 осіб (1354 чоловічої статі та 1253 — жіночої), з яких 1441 — православної віри, 937 — юдейської[2].

Починаючи з другої половини 1920-х років радянською владою посилилися репресії проти церкви. Заборонялися релігійні видання, закривалися або навіть руйнувалися церкви, костьоли, синагоги, молитовні будинки. Так був закритий і переоблаштований під кінотеатр сільський костьол. Офіційно його закриття було оформлено дозволом ВУЦВК лише через два роки, а саме наприкінці 1931 року[3].

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Відомі особи[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  2. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1–87)
  3. Реабілітовані історією, 2006, с. 24–26.

Джерела[ред. | ред. код]