Спичинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Спичинці
Spiczynce1.jpg
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Погребищенський
Рада/громада Спичинецька сільська рада
Код КОАТУУ 0523486401
Облікова картка Спичинці 
Основні дані
Засноване 1360
Населення 476
Площа 0,167 км²
Густота населення 2850,3 осіб/км²
Поштовий індекс 22250
Телефонний код +380 4346
Географічні дані
Географічні координати 49°24′39″ пн. ш. 29°09′14″ сх. д. / 49.41083° пн. ш. 29.15389° сх. д. / 49.41083; 29.15389Координати: 49°24′39″ пн. ш. 29°09′14″ сх. д. / 49.41083° пн. ш. 29.15389° сх. д. / 49.41083; 29.15389
Середня висота
над рівнем моря
249 м
Водойми р. Рось, Глиця, Безіменна, Хутірка
Місцева влада
Адреса ради 22250, с. Спичинці, вул. Центральна, 10; тел. 2-37-33
Карта
Спичинці. Карта розташування: Україна
Спичинці
Спичинці
Спичинці. Карта розташування: Вінницька область
Спичинці
Спичинці

Спичинці у Вікісховищі?

Спи́чинці — село в Україні, в Погребищенському районі Вінницької області. Центр сільської ради. Розташовані за 13 км від районного центру, за 7 км від залізничної станції Андрусове.[1] Населення становить 476 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

У селі річки Глиця, Безіменна , Хутірка впадають у річку Рось, праву притоку Дніпра.

Історія[ред. | ред. код]

Назва села походить від староукраїнського прізвиська (вірогідно першопоселенця) Спиця або Спичя. Повідомлення про те, що начебто «у давнину під час набігів монголо-татар, навколо села ставились оглядові вежі на яких знаходилась копиця сіна» та про «ченців-монахів» є явно легендарними та не історичними. Підземні ходи залишились дотепер, вірогідно відносяться до XVII століття.

Під час російсько-турецької війни 17681774 років у селі квартирували козацькі підрозділи з Гетьманщини, зокрема, Корибутівської сотні Ніжинського полку[джерело?].

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Спичинецької волості Бердичівського повіту Київської губернії, мешкало 672 особи, налічувалось 126 дворових господарств, існували православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, кузня, 2 водяних млини, відбувались базари через 2 тижні[2]. За 2 версти — бурякоцукровий завод із лікарнею.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2607 осіб (1354 чоловічої статі та 1253 — жіночої), з яких 1441 — православної віри, 937 — юдейської[3].

Починаючи з другої половини 1920-х років радянською владою посилилися репресії проти церкви. Заборонялися релігійні видання, закривалися або навіть руйнувалися церкви, костьоли, синагоги, молитовні будинки. Так був закритий і переоблаштований під кінотеатр сільський костьол. Офіційно його закриття було оформлено дозволом ВУЦВК лише через два роки, а саме наприкінці 1931 року[4].

Під час Другої світової війни село було окуповане фашистськими військами у другій половині липня 1941 року. В селі було створено партизанський загін. У жовтні 1941 року в селі Спичинцях та в селах Андрушівці і Плискові гестапівці заарештували близько 700 людей, яких групами виводили в ліс в урочище Хрузинівка і розстрілювали. Червоною армією село було зайняте 1 січня 1944 року.[5]

На початку 1970-х років в селі була розміщена центральна садиба колгоспу ім. XXI з'їзду КПРС. За колгоспом було закріплено 4139 га землі, в тому числі 2791 га орної. Провідними галузями виробництва були вирощування зернових культур та цукрових буряків. Тваринництво було м'ясо-молочного напрямку. В селі були середня школа, будинок культури, бібліотека, дільнична лікарня. Видавалася багатотиражна газета «Зоря комунізму».

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року кількість наявного населення села становила 464 особи,[6] із них 98,74 % зазначили рідною мову українську, 1,26 % — російську.[7]

Населення Спичинців в різні роки
Рік 1897 ~1900 ~1902 ~1972[1] 1989[8] 2001[6]
Кількість осіб 1226 676 464

Відомі особи[ред. | ред. код]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]


Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Спичинці. // Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — С. 531.
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1–87)
  4. Реабілітовані історією, 2006, с. 24–26.
  5. Вінниччина в період Великої вітчизняної війни 1941—1945 рр. Хроніка подій. — К.: Наукова думка, 1965. — С. 23, 47.
  6. а б Таблиця 19A0501_07_005. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Кількість наявного населення сільських населених пунктів (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Кількість та територіальне розміщення населення. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Процитовано 28 лютого 2019. 
  7. Таблиця 19A050501_02_005. Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. http://ukrcensus.gov.ua. Процитовано 28 лютого 2019. 
  8. Таблиця 19A0501_061_005. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (1989(12.01)). // Кількість наявного та постійного населення сільських населених пунктів (1,2,3,4) (1989(12.01)) // Кількість та територіальне розміщення населення. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Процитовано 28 лютого 2019.