Сповідальниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сповідь у сповідальниці

Сповіда́льниця, або конфесіона́л (лат. sedes confessionalis) — у Римо-католицькій церкві та деяких англіканських церквах, місце, призначене для сповіді. Згідно Кодексу канонічного права у кожному храмі повинна бути присутня сповідальниця[1]. Починаючи з XVI століття для забезпечення більшої конфіденційності почали використовувати спеціальні кабіни — сповідальниці або конфесіонали, зазвичай дерев'яні, де мирянин ставав на коліна на низькій лавці збоку від священика, який сидить за стінкою з ґратчастим віконцем. Таке поєднання публічності та конфіденційності, які вважаються бажаними, а у деяких випадках — необхідними, у Православній церкві отримується через те, що мирянин, що сповідається та сповідник стають перед аналоєм з Євангелія та Розп'яттям в присутності інших мирян, проте на певній відстані від них.

У епоху бароко сповідальниці часто прикрашалися різьбою по дереву — зображеннями доброчесності та тварин, що виражають основні гріхи. Сповідальниці могли бути капітальними, складаючи елемент архітектурного інтер'єру церкви, чи пересувними. Старі католицькі постанови, що запобігали зловживань у практиці сповіді, були підтверджені у 1918 році в Кодексі канонічного права, у якому наказується сповідати жінок тільки в сповідальницях, оснащених ґратчастими перегородками та розміщеними у віддаленій частині церкви.

Примітки[ред. | ред. код]