Спорідненість (хімія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Хімі́чна спорі́дненість — характеристика здатності певних речовин до хімічної взаємодії між собою або для характеристики ступеня стійкості до розкладання на вихідні продукти утвореної при цьому хімічної сполуки.

У різний час хімічну спорідненість намагалися оцінювати за різними параметрами реакцій. У середині 19 століття в якості міри хімічної спорідненості почали використовувати кількість тепла, що виділяється при реакції. Однак існування спонтанних ендотермічних реакцій продемонструвало обмеженність в застосуванні цього критерію.

Якоб Гендрік Вант-Гофф, виходячи з другого закону термодинаміки, довів у 1883 році, що напрямок спонтанної реакції визначається не тепловим її ефектом, а максимальної корисною роботою. При цьому він вивів рівняння, яке кількісно виражає залежність зазначеної величини від концентрації речовин, що беруть участь у реакції, і залежність напрямку реакції від співвідношення між цими концентраціями. В наш час[Коли?] замість максимальної роботи розглядають зміни ізобарно-ізотермічного потенціалу ΔG (вільна енергія Гіббса) — для реакцій, що відбуваються при постійних температурі і тиску, або зміна ізохорно-ізотермічного потенціалу ΔF (вільна енергія Гельмгольца) — для реакцій, що відбуваються при постійних температурі і об'ємі.

Chem template.svg Це незавершена стаття з хімії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.