Спостерігач в Генеральній Асамблеї ООН

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Спостерігач Генеральної асамблеї ООН — статус спостерігача Генеральної Асамблеї ООН привласнюється резолюцією Генеральної Асамблеї.

Cучасний стан[ред. | ред. код]

В наш час[коли?] дві держави є спостерігачами в ООН — Святий Престол і Палестина[1].

Історичний аспект[ред. | ред. код]

До приєднання до ООН у 2002 році статус спостерігача мала Швейцарія.

Також мають цей статус такі організації як СНД, ОБСЄ, Арабська ліга, ЄС та інші[2]. Китайська Республіка, відома як Тайвань, була членом-засновником ООН, яка представляла Китай, який розділений між Республікою Китай і Китайською Народною Республікою ще з часів громадянської війни в Китаї. Однак у 1971 році Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 2758 змінила місце Китаю в ООН від КР до КНР. З тих пір Тайвань намагається відновити свою участь у діяльності ООН. Були розглянуті різні методи, в тому числі отримання статусу спостерігача[3], але врешті-решт КР вирішила подати більш розмиті запити, які не визначали форму участі, яку вона прагнула між 1993 і 2006 рр[4][5]. Ці прохання постійно відхилялись через визнання ООН КНР "законним представником Китаю при ООН"[6]. З резолюції Генеральний секретар ООН дійшов висновку, що Генеральна Асамблея вважає Тайвань провінцією КНР, і, таким чином, вона не дозволяє Республіці Китай стати учасницею договорів, депозитарієм яких вона є[7].

Статус[ред. | ред. код]

Спостерігачі мають право участі в дискусіях Генасамблеї, але не мають права голосу.

Існує відмінність між державними та недержавними спостерігачами. Не члени Організації Об'єднаних Націй, які є членами однієї або декількох держав, можуть претендувати на статус держави-спостерігача з постійним статусом. Недержавні спостерігачі міжнародних організацій та інших осіб. Не члени ООН мають місця для сидіння в залі Генеральної Асамблеї відразу ж після державами-членами і перед іншими спостерігачами.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 27 серпня 2011. Процитовано 18 травня 2011. 
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 23 листопада 2011. Процитовано 18 травня 2011. 
  3. Lindemann, Björn Alexander (2014). Cross-Strait Relations and International Organizations: Taiwan's Participation in IGOs in the Context of Its Relationship with China. Springer Science+Business Media. с. 258. ISBN 9783658055271. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 26 лютого 2021. 
  4. Winkler, Sigrid (20 червня 2012). Taiwan's UN Dilemma: To Be or Not To Be. Washington D.C.: Brookings. Архів оригіналу за 31 березня 2020. Процитовано 7 березня 2019. 
  5. U.N. again throws out Taiwan bid for recognition. Reuters. 18 вересня 2008. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 27 жовтня 2013. : "This time, Taiwan was not applying for membership, just to take part in unspecified U.N. 'activities'."
  6. Taiwan drops annual U.N. bid as China relations warm. Reuters. 4 лютого 2009. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 27 жовтня 2013. 
  7. FINAL CLAUSES OF MULTILATERAL TREATIES. United Nations. 2003. Архів оригіналу за 31 березня 2016. Процитовано 25 квітня 2016. «Hence, instruments received from the Taiwan Province of China will not be accepted by the Secretary-General in his capacity as depositary.» 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]