Справа Бейліса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Менахем Мендель Бейліс із родиною

«Спра́ва Бе́йліса» — судовий процес у Києві у вересні—жовтні 1913 року проти єврея Менахема Менделя Бейліса, звинуваченого в убивстві з ритуальною метою християнського хлопчика Андрія Ющинського. Справа набула розголосу не тільки в Києві та Україні, а й за кордоном.

Ставлення іудаїзму до крові й жертвопринесень[ред.ред. код]

Описи тортур і людських жертвопринесень у передбачуваних ритуальних вбивствах суперечать як положенням, так і практиці іудаїзму. Заборона на вбивство насамперед міститься в десяти заповідях Тори. Крім того, використання крові (людської чи будь-якої іншої) в приготуванні їжі суворо заборонено кашрутом. Кров і будь-які інші виділення людського організму є ритуально нечистими (Лев.15). Кров убитих тварин не може вживатися в їжу, вона має бути виведена з тіла тварини й похована (Лев.17: 12—13). Згідно з Книгою Левіт кров жертовної тварини (але не людини) може бути використана лише на жертовнику Єрусалимського храму (який до часу приписуваних подій уже не існував сотні років).

Тоді як жертвопринесення тварин справді практикувалися в стародавньому язицькому Ханаані, Танах (Старий Завіт) і Галаха зображують людські жертвоприношення як одне із зол, що відокремлюють язичників Ханаана від євреїв (Втор.12: 31, 2 Цар.16: 3). Євреям заборонялося брати участь у цих ритуалах (Ісх.34: 15, Лев.20: 2, Втор.18: 12, Іер.7: 31). Фактично вимога ритуальної чистоти забороняла навіть перебування священиків (Коенів) в одній кімнаті з людським трупом (Лев.21: 11). Нащадкам Коенів згідно з релігійними канонами Галаха забороняє навіть заходити на цвинтар.

Звинувачення[ред.ред. код]

Менахем Мендель Бейліс народився в набожній єврейській родині й був близьким родичем любавицького рабина Іцхака Шнеєрсона Шостого, але не був релігійним і часом навіть працював у суботу та єврейські свята. У 1911-му був батьком п'ятьох дітей, відставним солдатом та приказчиком на цегельному заводі єврея Зайцева.

12 березня 1911 року зник 13-річний Андрій Ющинський, учень Києво-Софійського духовного училища. За вісім днів понівечене знекровлене тіло хлопчика було виявлене викинутим у печері поблизу заводу Зайцева. На тілі було 47 ножових ран, зокрема 13 ран на скроні й тім'ї, через які хлопчик зійшов кров'ю й помер.

Бейліс був заарештований 21 липня 1911-го, бо ліхтарник вказав на нього, що той викрав дитину. У звіті, спрямованому царю, у вбивстві юридично був звинувачений Бейліс. Мендель Бейліс провів два роки за ґратами в очікуванні суду. Організаторами Справи проти євреїв були віце-директор департаменту Міністерства юстиції Лядов та київский прокурор Чаплинський.

Резонанс[ред.ред. код]

Андрій Ющинський на антисемітському плакаті початку XX ст.

Процес набув відомості через суспільний резонанс у пресі, як лівій, так і правій. У газетах з'явилися обвинувачення євреїв у ритуальному вбивстві.

Для захисту Бейліса було створено спеціальний громадський комітет, котрий очолювали барон Гінзбург, брати Бродські, Г. Сліозберг та адвокат Арнольд Марголін. Була мобілізована ліва преса як у Росії, так і за її межами, подібно до того, як це відбувалося під час справи Дрейфуса у Франції.

Вже в 1911 році було опубліковано протест під заголовком «До російського суспільства (з приводу кривавого наклепу на євреїв)», складений Володимиром Короленком і підписаний письменниками, вченими й суспільними діячами. Серед 82 відомих літераторів і громадських діячів протест підписали Сергій Єфремов, Михайло Грушевський, Володимир Вернадський, Олександр Купрін, Зінаїда Гіппіус, Дмитро Мережковський, Олександр Блок, Максим Горький, Федір Сологуб, Леонід Андреєв, В'ячеслав Іванов[ru]. З критикою процесу Бейліса навіть виступив у своїх статтях і такий видатний монархіст та націоналіст, як Василь Шульгін: він вважав, що наклепницький процес тільки шкодить монархії.

Слідство[ред.ред. код]

Слідство тривало довгих два роки, бо зацікавлені сторони через газети й безпосередній вплив доклали чимало зусиль, щоб спрямувати слідчих у потрібному собі напрямі, часто відверто хибному.

Начальник відділу розшуку київської поліції Микола Олександрович Красовський встановив справжніх вбивць Ющинського: професійних злодіїв Рудзинського, Сингаєвського й Латишева, а також скупщицю краденого Чеберяк. Попри це Лядов, Чаплинський та Щеґловітов продовжували оперативно-розшукові дії, направлені на обмовляння євреїв. Красовський був звільнений з поліцейскої служби.

У царській Росії поліція, що входила до структури МВС, вела лише оперативно-розшукові дії, але не слідство. Це була прерогатива судових слідчих, які належали до Міністерства юстиції Росії. Тобто до тодішнього Мін'юсту входили власне судді, слідчий апарат та державні обвинувачі-прокурори, а міністр юстиції водночас був і генеральним прокурором імперії. Відтак судовий слідчий Машкевич, а за ним — державний обвинувач-прокурор Віппер, голова Київського окружного суду Болдирєв і судді Вігура, Юркевич та Живаков за підтримки громадських позивачів Шмакова й Замисловського максимально нівелювали наслідки саботажу слідчих і поліцейських. Однак щонайменше п'ять місяців після злочину — часу, дорогоцінного для криміналістів, — було втрачено. Обвинувачення довелося будувати значною мірою на так званих непрямих доказах.

Суд[ред.ред. код]

Процес відбувся в Києві восени 1913 року. До числа присяжних увійшли лише українці та росіяни, котрі мали відповісти на два питання: чи було це ритуальним вбивством та чи був Бейліс винний у його скоєнні. За результатами слідства й виступами сторін на суді присяжні визнали факт ритуального вбивства. Що ж до вини Менделя Бейліса голоси присяжних розділилися порівну, шість на шість, тому Бейліс був виправданий.

Одразу після звільнення Бейліс із родиною виїхав до Палестини, а звідтіля — 1920 року до США, де й помер 1934-го.

На заклики провести нове слідство й суд із категоричним спротивом виступив міністр юстиції й водночас генпрокурор І. Щегловітов. Він сказав дослівно: «Бейліс емігрував, єврейських погромів вдалось уникнути — і слава Богу! З нас досить!».

Православна церква під тиском поліцейського слідства відмовилася правити заупокійну службу на похороні Андрійка Ющинського, а потім понад два роки ухилялася від будь-якої участі в справі про вбивство учня церковної школи. Але за кільканадцять годин до закінчення судового процесу ієрархи російської православної церкви відправили панахиду по убієнному хлопчику в Софії Київській. У листопаді 1913 року Священний синод ухвалив приступити до збору пожертвувань для спорудження храму на згадку про ритуальне умученіє хлопчика, але потім заборонив збір коштів і відмовився від ідеї споруди храму, зважаючи на результати процесу.

За твердженнями Солженіцина, у 19181919 роках Петроградське, Київське та Московське ЧК винищило практично всіх учасників процесу над Бейлісом з боку обвинувачення, а також членів суду та присяжних, у тому числі й І. Щегловітова.[1]

Справа Бейліса в кіно[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Солженіцин 200 лет вместе, гл.10, Е.Ходос «Выбор — 2006»
  2. Кривавий наклеп. 1+1 медіа. 

Посилання і Література[ред.ред. код]