Пожежа в Державній публічній бібліотеці АН УРСР (1964)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пожежа в Державній публічній бібліотеці АН УРСР — сталася внаслідок навмисного підпалу, вчиненого 24 травня 1964 її співробітником Віктором Володимировичем Погружальським.

Підпал українського фонду та відділу стародруків[ред.ред. код]

Уперше про підпал стисло повідомила 26 травня 1964 р. газета «Вечірній Київ».

Під час пожежі згорів практично весь український фонд і відділ стародруків, вся україніка бібліотеки — приблизно 600 тисяч книг та рукописів. Загальні збитки держави сягнули 883 тис. карбованців.

Суд над палієм[ред.ред. код]

Підпал учинив співробітник бібліотеки Віктор Володимирович Погружальський. Згідно з деякими джерелами, Володимир Погужельський[1] або Віталій Погаржельський[2], таємний співробітник КДБ. — Своє прізвище він начебто власноручно поміняв, мотивуючи бажанням відмежуватися від батька, який свого часу був засуджений як «заклятий ворог народу».

Суд над палієм був відкритий, але зрежисований КДБ. Погружальський мотивував свій вчинок «помстою директору» бібліотеки. На суді не порушувалося питання, чому Погружальський, який працював у російському відділі бібліотеки з метою помсти директору підпалив відділ україніки.

Усі учасники процесу дали підписку КДБ про нерозповсюдження інформації з процесу. Погружальский був засуджений до 10 (за іншими даними — до 15) років позбавлення волі, але, судячи з усього, не відсидів свій термін до кінця. Після звільнення оселився у Молдові і, за деякими відомостями, навіть працював в одній із бібліотек. Станом на 2006 рік проживав у столиці ПМР Тирасполі, залишившись громадянином України.

Слід КДБ[ред.ред. код]

Дисидент Євген Сверстюк у 1964 р. написав гострий політичний памфлет «З приводу процесу над Погружальським» , який вважається одним із найголовніших текстів українського самвидаву і мав надзвичайно велику популярність у підпіллі 1960-1970-х рр. У тексті винуватцем підпалу називається тодішня антиукраїнська влада.

Український дипломат та письменник Олександр Овсюк в своїх спогадах повідомляє, що мав розмову із Заступником Міністра закордонних справ УРСР Анатолієм Кисілем, який повідомив, що «Який там у біса Підгурський. Нам подзвонили в ЦК, що бібліотека горить, і ми негайно кинулися туди. Вскочили в приміщення і там на всіх стелажах з українськими виданнями, особливо дореволюційними та емігрантськими висіли таблички з написами „К сожжению“. КДБ все це зробив. Правда, частину видань нам таки вдалося врятувати».

За словами Оксани Забужко, за один день згоріли «стародруки, й літописи — ціле наше середньовіччя пішло з димом, майже вся домосковська доба».[3]

Часткове відновлення фондів[ред.ред. код]

Більшу частину бібліотеки вдалося відновити за рахунок видань із обмінно-резервного фонду, розосередженого по підвалах житлових будинків Києва.[джерело?]

Література[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]