Справедливість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Галле: Справедливість Траяна (1756).

Справедливість — мораль та чеснота, вразливість як на суспільне добро, так і на суспільне зло. За Платоном, справедливість — це найвища чеснота, що утримує мужність, поміркованість та мудрість в повній рівновазі й гармонії («кожному своє»). За Платоном саме справедливість державного устрою породжує у нього «однодушність» (homonoia) і дружбу (philia) співгромадян, жінок і чоловіків.

Чимало філософсько-правових концепцій розглядають справедливість, як найвищу, навіть передумовну правову цінність.

Справедливість загалом є елементарною властивістю людини, як моральної істоти у її ставленні до інших людей. Правова справедливість є категорично-безумовним моральним обов'язком влади — вищим від будь-яких її прогресистських намірів та устремлінь.

Справедливість є принципом адекватності суспільних зусиль, спрямованих на відновлення священної рівноваги світу (права), порушеної внаслідок діяльності чи бездіяльності члена (членів) сусільства чи суспільної інституції (в загальному випадку — суб'єкта, особи).

Протилежності[ред.ред. код]

Соціально-політична справедливість[ред.ред. код]

Справедливість, як соціально-політична і морально-правова категорія, дуже цікавить гуманістів. Вона характеризує відповідність між практичною роллю індивідів або соціальних груп у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами й обов'язками, між вчинками й винагородами, заслугами людей та їхнім суспільним визначенням".

Кант вважав, що заходи, які б забезпечували правову справедливість, мають обов'язково випереджати й підготовлювати всі інші урядові акції, які мають за мету, скажімо, розвиток економічної самостійності населення, зростання [добробуту держави тощо. На його думку жодна із започаткованих владою крупних соціальних реформ не матиме успіху, якщо їй не передуватиме низка строго-правових заходів, спрямованих на викорінювання «доправового» минулого, на запобігання злочинам, найбільш властивим такому минулому. Тільки повністю розрахувавшись з останнім, понуджуюча влада може розраховувати на те, що її ініціатива зустріне схвалення й підтримку підданих.

Станіслав Оріховський звертається до короля, закликаючи його дбати про справедливість: «якщо хочеш у країні зажити слави найсправедливішого». Справедливість бачиться мислителем як особиста риса людини. Також він виокремлює іншу справедливість, ту, що «тримається на законах… Цю другу частину справедливості ти мусиш цінувати у твоїй державі, яка є немов ліками для зцілювання ран, а першою є справедливість, а не сила». На думку С. Оріховського, справедливість — це душа держави, головна чеснота, на основі якої мають вирішуватися всі питання.

Станіслав Оріховський вважав, що справедливість у Речі Посполитій є ніби душею в тілі… (держави, позбавлені справедливості, є ні чим іншим, як справжньою злочинністю), то і дбав про справедливість у Польщі як про власну душу".

За філософією Демократа справедливість полягає у нормальних, людських, взаємновигідних відносинах людей. Так монополія держави на владу, силу й фінанси викликає в мільйонів людей прагнення повалити такий режим несправедливого розподілу влади. Революції, класові протистояння, потрібні щоб відновити справедливість і повернути кожному права й свободи на власне волевиявлення в прийнятті управлінських рішеннях, потрібні, адже проти людей, що не згодні віддавати свої від народження владні повноваження, держава чинить насилля, щоб придушити непідкорних! Українська революція справедливості набула таких масштабів, що українські високопосадовці змушенні були перенаправити бородьбу проти управлінської монопольної несправедливості, бородьбу безвладних проти владних на війну, щоб зберігти монополію на владу, силу й фінанси.

Український вчений О. М. Костенко, виходячи з принципу соціального натуралізму, визначає соціальну справедливість як прояв волі і сідомості людей у вигляді діянь, що відповідають законам соціальної природи. Тому саме ці закони слід визнавати першоджерелом соціальної справедливості. Відповідність діянь людей законам соціальної природи є критерієм їхньої справедливості.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]