Справедливість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Галле: Справедливість Траяна (1756).

Справедливістьморальна якість та чеснота, вразливість як на суспільне добро, так і на суспільне зло. За Платоном, справедливість - це найвища чеснота, що утримує мужність, поміркованість та мудрість в повній рівновазі й гармонії ("кожному своє"). За Платоном саме справедливість державного устрою породжує у нього "однодушність" (homonoia) і дружбу (philia) співгромадян, жінок і чоловіків.

Чимало філософсько-правових концепцій розглядають справедливість, як найвищу, навіть передумовну правову цінність.

Справедливість загалом є елементарною властивістю людини, як моральної істоти у її ставленні до інших людей. Правова справедливість є категорично-безумовним моральним обов'язком влади - вищим від будь-яких її прогресистських намірів та устремлінь.

Справедливість є принципом адекватності суспільних зусиль, спрямованих на відновлення священної рівноваги світу (права), порушеної внаслідок діяльності чи бездіяльності члена (членів) сусільства чи суспільної інституції (в загальному випадку - суб'єкта, особи).

Протилежності[ред.ред. код]

Соціально-політична справедливість[ред.ред. код]

Справедливість, як соціально-політична і морально-правова категорія, дуже цікавить гуманістів. Вона характеризує відповідність між практичною роллю індивідів або соціальних груп у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами й обов’язками, між вчинками й винагородами, заслугами людей та їхнім суспільним визначенням”.

Кант вважав, що заходи, які б забезпечували правову справедливість, мають обов'язково випереджати й підготовлювати всі інші урядові акції, які мають за мету, скажімо, розвиток економічної самостійності населення, зростання [добробуту держави тощо. На його думку жодна із започаткованих владою крупних соціальних реформ не матиме успіху, якщо їй не передуватиме низка строго-правових заходів, спрямованих на викорінювання "доправового" минулого, на запобігання злочинам, найбільш властивим такому минулому. Тільки повністю розрахувавшись з останнім, понуджуюча влада може розраховувати на те, що її ініціатива зустріне схвалення й підтримку підданих.

Станіслав Оріховський звертається до короля, закликаючи його дбати про справедливість: "якщо хочеш у країні зажити слави найсправедливішого”. Справедливість бачиться мислителем як особиста риса людини. Також він виокремлює іншу справедливість, ту, що "тримається на законах… Цю другу частину справедливості ти мусиш цінувати у твоїй державі, яка є немов ліками для зцілювання ран, а першою є справедливість, а не сила”. На думку С. Оріховського, справедливість – це душа держави, головна чеснота, на основі якої мають вирішуватися всі питання.

Станіслав Оріховський вважав, що справедливість у Речі Посполитій є ніби душею в тілі… (держави, позбавлені справедливості, є ні чим іншим, як справжньою злочинністю), то і дбав про справедливість у Польщі як про власну душу”.

Український вчений О.М.Костенко, виходячи з принципу соціального натуралізму, визначає соціальну справедливість як прояв волі і сідомості людей у вигляді діянь, що відповідають законам соціальної природи. Тому саме ці закони слід визнавати першоджерелом соціальної справедливості. Відповідність діянь людей законам соціальної природи є критерієм їхньої справедливості.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]