Спрингбок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Спрингбок[1][2], або антилопа-стрибун[1] (лат. Antidorcas marsupialis) - антилопа з родини справжніх антилоп (Antilopinae) Тим не менш вид A. marsupialis - єдиний вид роду Antidorcas (Спрингбоки), що входить до триби Antilopini поряд з родами Gazella (Газелі), Saiga (Сайгаки), Procapra (Дзерени) і кількома іншими родами[3]. .

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Зовні спрингбок доволі подібний до газелі Томпсона. Подібно до неї він має темну червоно-коричневу смугу, що відділяє жовто-коричневу верхню сторону тіла від білої нижньої. На білій голові від очей до куточків рота проходить тонка темна смуга.

Характерна риса спрингбока така що під час здійснення ним вертикальних стрибків на його спині розходяться краї проздовжних складок шкіри, оголюючи при цьому сліпучо біле хутро[2]. Саме така поведінка і була взята за основу назви: "спрингбок" в перекладі з голландської та німецької мови означає "Стрибучий козел". Для обох статей характерні ліроподібні роги з кільцеподібною структурою, не схожі на роги газелей Томпосна.

Довжина тіла спрингбока становить 120 - 150 см, висота в холці - 70 - 90 см, а маса тіла становить від 18 до 45 кг[2].

За будовою тіла спрингбок дуже схожий на представників роду газелей. Тим не менш його виділили в окремий рід, зумовивши це тим, що структура зубів спрингбока відрізняється від зубів газелей: нижній щелепі спрингбока розташовані десять корінних зубів, в той час як у газелей їх дванадцать,

Поширення[ред.ред. код]

Спрингбок - є ендеміком Південної Африки[2]. Він є єдиною справжньою антилопою, що мешкає у відкритих саванах Південної Африки; зустрічається в ПАР, Лесото, Анголі, Намібії, Ботсвані.

Поведінка[ред.ред. код]

Молодий спрингбок в підскоці

Спрингбок відрізняється своїми вертикальними стрибками, до котрих він вдається в разі небезпеки. Зі стійки він може підстрибнути вгору на 3,5 метра. При цьому ноги залишаються витягнутими і твердими, спина вигинається вгору, а зі складки в шкірі на спині можна помітити довгі білі волоси. Ця поведінка ймовірно слугує за попередження іншим про наближення хижака. Однак такі стрибки здійснюють і дитинчата під час гри один з одним. Альтернативна гіпотеза полягає в тому що це є сигналом самим хижакам про те, що вони помічені і напад не має смислу. Якщо все ж його атакують то спрингбок може розвивати швидкість до 90 км/год З такими даними він відноситься до найбільш швидких серед усіх ссавців видів і конкурує з вилорогом і гарною за друге місце після гепарда.

Під час сезону посухи спрингбоки живуть невеликими групами, що об'єднуються під час сезону дощів у величезні стада. Ці стада у складі котрих спрингбоки здійснюють міграцію до кращих пасовищ, в попередні століття налічували понад мільйон осіб. Сьогодні найбільші з них становлять близько 1500 осіб. В посушливі періоди самиці і дитинчата утворюють невеликі стада по сотні тварин. Молоді самці утворюють окремі стада, в котрих перебувають до півсотні холостяків. Дорослі самці ведуть осілий спосіб життя і захищають свої власні ареали, площа котрих варіює від 10 до 40 гектарів. Всіх самиць, що знаходяться в межі їх ареалів вони розглядають як своїх і боронять від посягань конкурентів.

Таксономія[ред.ред. код]

Першим науковий опис спрингбока дав німецький зоолог Еберхард фон Циммерман у 1780 році, котрий відніс його до роду Antilope[4]. У 1845 році шведський зоолог Карл Якоб Сундеваль помістив спингбока в окремий рід Antidorcas[5].

Згідно молекулярно-філогенетичному аналізу, що його було проведено у 2013 році філогенетичні зв'язки між родами, що входять до складу триби Antilopini, можна відобразити наступною кладограмою[6]:

  Antilopini


  Antilopina  




 Gazella  (Газелі)



 Antilope  (Гарни)





 Nanger



 Eudorcas






 Springbok  (Спрингбоки)



 Litocranius  (Геренуки)





 Saiga  (Сайгаки)



  Ourebina  

 Ourebia  (Орібі)




  Raphicerina  


 Madoqua  (Дікдіки)



 Dorcatragus  (Бейри)




 Raphicerus  (Стенбоки)



  Procaprina  

 Procapra  (Дзерени)





Таким чином рід спрингбоків входить до підтриби Antilopina, а сестринською групою для нього є рід геренуки (згідно іншим дослідженням рід Сайгаки)[6].

Взаємини спрингбоків і людей[ред.ред. код]

Колись спрингбок був зображений на старому гербі ПАР. Збірні ПАР з різноманітних видів спорту, в тому числі з регбі, часто носять прізвисько "спрингбоки".Прив'язаність до цієї тварини ослабла, через асоціацію з попередньою державою і її системою апартеїда. Авіакомпанія South Afican Airways видалила його у 1997 році зі своєї емблеми (хоча "спрингбок" залишається і далі позивним авіакомпанії по системі міжнародної організації громадської авіації).

У минулому спрингбок був вельми поширеним у місцях свого традиційного ареалу. Ще в 19-му столітті спостерігачі зіштовхувались з грандіозними мігруючими скупченнями спрингбоків, котрі налічували до 1 млн осіб. Однак становище змінилось оскільки на спрингбоків, не дивлячись на їх популярність велося інтенсивне полювання. По-перше цінувалося їх м'ясо, по друге їх стада витоптували зернові поля. Організоване масове вбивство привело у 19-му столітті до повного зникнення спрингбоків на території ПАР, і лише у 20-му столітті, їх знову переселили із сусідніх держав. Загальна кількість спрингбоків сьогодні оцінюється у 600 тисяч особин. Вид знаходиться у переліку рідкісних тварин МСОП.

Фотогалерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Пятиязычный словарь названий животных. Млекопитающие. с. 129
  2. а б в г Баскин Л. М. Спрингбок. Африка. Энциклопедический справочник. Т. 2. Гл. ред. А. А. Громыко. М.: Сов. энциклопедия, 1987. с. 671
  3. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference, 3rd ed. Vol. 1. Ed. by D. E. Wilson and D. M. Reeder. Baltimore: Johns Hopkins University Press, 2005. ISBN 0-8018-8221-4 — P. 677—678.
  4. Von Zimmermann, E. A. W. Geographische Geschichte des Menschen, und der Allgemein Verbreiteten Vierfüssigen Thiere: Nebst Einer Hieher Gehörigen Zoologischen Weltcharte. Leipzig: Weygandschen Buchhandlung, 1780 — S. 427.
  5. Sundevall C. J. Melhodisk öfversigt af Idislande djuren, Linnés Pecora. Kungl. Svenska Vetenskapsakademiens Handlingar, 1844 — S. 271.
  6. а б Bärmann E. V., Rössner G. E., Wörheide G. A revised phylogeny of Antilopini (Bovidae, Artiodactyla) using combined mitochondrial and nuclear genes. Molecular Phylogenetics and Evolution, 2013, 67 (2) — P. 484—493. — DOI:10.1016/j.ympev.2013.02.015.

Посилання[ред.ред. код]