Спіритичний сеанс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сеанс в Англії в 1872 році.

Спірити́чний сеа́нс — містичний ритуал, що проводиться зазвичай в спеціальному приміщенні[1], учасники якого прагнуть побачити або отримати якесь повідомлення від душі померлої людини. Часто, але не обов'язково, на сеансі присутній медіум. Ритуал може проводитися за різними правилами[2].

Історія[ред. | ред. код]

Термін походить від французького слова «séance»[3], що може означати «місце» або «сидіння»[4]. Однією з найбільш ранніх робіт, присвячених даній практиці, була книга «Communitation With the Other Side» (укр. «Контакти з іншою стороною») англійця Джорджа Літтлтона, опублікована в Англії в 1760 році[5]. У своїй книзі він стверджував, що спілкувався — у числі інших — з душами Перікла, Вільяма Пенна і шведської королеви Христини. Популярність спіритичних сеансів істотно зросла у Великій Британії і США в середині XIX століття[6], в тому числі після ритуалів, що проводилися в Білому Домі тодішньої першої леді США Мері Тодд Лінкольн в присутності свого чоловіка, Авраама Лінкольна, після смерті їхнього сина[7]; в Бразилії перший відомий сеанс відбувся в 1865 році[8], причому незабаром в цій країні популярність даного явища вже не поступалася англомовному світові[9]. До середини XX століття популярність спіритичних сеансів знизилася, проте до цього часу на основі віри в можливість контакту з душами померлих виникла окрема релігійна течія в християнстві — спіритуалізм[10].

Приклад способу проведення[ред. | ред. код]

Одним з найбільш поширених способів проведення спіритичного сеансу було використання спеціальної дощечки, відомої як «розмовляюча дошка» або «дошка Уіджа»[11], на яку були нанесені букви алфавіту, цифри і слова «Так» і «Ні». Учасники сеансу поміщають свої пальці (один або два) на спеціальний вказівник (з гострим кінцем і порожнім віконцем) на дощечку і концентруються на якомусь питанні; потім, нібито відчувши присутність духа померлого, вони під його впливом починають переміщати покажчик до потрібних символів (літери, цифри, слова), щоб отримати від нього відповідь[12]. Можливим науковим поясненням цього є те, що учасники сеансу, які вірять у реальність того, що відбувається, можуть самі переміщати курсор, не усвідомлюючи цього, — так званий ідеомоторний акт[13] .

Критика[ред. | ред. код]

Незважаючи на те, що прихильниками реальності спіритичних сеансів аж до першої половини XX століття виступали деякі відомі люди, у тому числі письменник Артур Конан Дойл[14] і психіатр Карл Густав Юнг, вже в той час значна частина наукової громадськості заперечувала можливість подібного. Нині абсолютною більшістю як світських науковців, так і релігійних діячів подібна практика визнається або нездійсненною дією, або відкритим шахрайством[15], або (у випадку з деякими релігійними діячами) гріхом, забороненим Біблією[16]. При цьому стверджувати, що спіритизм як такий є обманом, можуть і служителі церкви[17].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Wiseman, R., Greening, E., and Smith, M. (2003). Belief in the paranormal and suggestion in the seance room Архівовано 17 травня 2016 у Portugese Web Archive. British Journal of Psychology[en], 94 (3): 285—297.
  2. Séance // The Skeptic’s Dictionary
  3. Clark B. Spiritualism // The Skeptic Encyclopedia of Pseudoscience. ABC-CLIO, 2002. P. 221.
  4. Bruno Illius: Die Vorstellung von «ablösbaren Seelen». In: Der Begriff der Seele in der Religionswissenschaft. Johann Figl, Hans-Dieter Klein (Hrsg.), Königshausen & Neumann, Würzburg 2002, ISBN 3-8260-2377-3. S. 87-89.
  5. Lyttleton, George; Montegue, Eizabeth (1760). Dialogues with the Dead. London: W. Sandby. 
  6. Preliminary Report of the Commission Appointed by the University of Pennsylvania, The Seybert Commission, 1887. 1 April 2004.
  7. Telegrams from the Dead. Public Broadcasting Service (PBS). 1994. 
  8. Tiago Cordeiro. Allan Kardec e o espiritismo, uma religião bem brasileira (14/10/2014). Aventuras na História — Guia do Estudante. Página visitada em 18/11/2014.
  9. [1] History of 'Spiritist madness' — Associação Brasileira
  10. Wicker, Christine (2003). Lily Dale: The True Story of the Town that Talks to the Dead. HarperCollins. ISBN 9780060086664. 
  11. The Museum of Talking Boards, a photo-gallery of historical and contemporary spirit boards and planchettes. Museumoftalkingboards.com. Процитовано 22 July 2009. 
  12. Cumerlato, Daniel. How to use the Ouija Board - A guide to the safe use of this ancient device. Ghost Walks. Архів оригіналу за 5 жовтень 2014. Процитовано 19 July 2014. 
  13. Noble (1854), Lecture III, p.642.
  14. Arthur Conan Doyle, Spiritualism, and Fairies
  15. Randi, James (2007). An encyclopedia of claims, frauds, and hoaxes of the occult and supernatural (en). The James Randi Educational Foundation. ISBN 9780312151195. Архів оригіналу за 2014-09-07. 
  16. Sound witness: a lutheran apologetic ministry dedicated to keeping the "false" out of doctrine. Psychic mediums: what does god say about their practices? (en). Soundwitness.org. Процитовано 1º de dezembro de 2014. 
  17. Порожнє посилання на джерело‎ (довідка)