Ставропігія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ставропігі́я (від грец. «ставрос» і «пігіон» — поставлення хреста) — автономна православна церковна одиниця (церква, монастир, братство), яка підлягає юрисдикції не місцевому ієрархові, а безпосередньо патріарховіРосійській Імперії з 1721 Святішому Синодові, а в Україні з 2018 року - Всесвітньому Патріарху) і користується спеціальними правами (догляд над духовенством, іноді навіть над ієрархами).

Класичним прикладом ставропігії можуть слугувати 20 нині діючих монастирів Святої гори Афон в Греції.

В Україні[ред. | ред. код]

В Україні право ставропігії надавали константинопольські (до 1686), а згодом московські патріархи (до початку 18 ст.). Цим правом скористалися деякі церковні братства, які під час релігійної боротьби (перша половина 17 ст.) стали на оборону Православ’я, поборюючи деякі заходи місцевих єпископів.

Причиною поширення ставропійних одиниць в Україні було специфічна організація православної церкви у Речі Посполитій. Вона полягала у повному контролі шляхти за призначенням церковних ієрархів. В результаті, епископами та архимандритами ставали особи без духовної підготовки і освіти, часто неморальної поведінки, що використовували свої становище для особистого збагачення. Право ставропігії, було можливістю звільнитись з-під контролю деградованого "шляхетського" єпископату[1].

Церковна ієрархія виступила проти ставропігії, а архієпископ Мелетій Смотрицький здобув 1626 грамоту від константинопольського патріарха про скасування ставропігії у Київській митрополії; цю постанову пізніше обмежено новонаданими ставропігіями, а надалі й скасовано.

Ставропігія в Україні знову набуває актуальності у зв'язку з процесом надання Вселенським Патріархом Варфоломієм статусу автокефальної Українській церкві [1].

Історичні ставропігії[ред. | ред. код]

З другої пол. 17 ст. С. втрачають роль, яку доти відігравали. Найдовше користувалося Львівське ставропігійське Успенське братство, яке 1709 перейшло на унію і було перетворене на Ставропігійський інститут.

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Нарис історії Василіанського чину Святого Йосафата, Серія Analecta OSBM. 1992, Рим: Видавництво оо. Василіан, -C.98