Ставчани (Пустомитівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Ставчани
Coat of arms of Stavchany.svg Stavchany selo prapor.gif
Герб Прапор
Ставчани церквв.jpg
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Пустомитівський район
Рада/громада Ставчанська сільська рада
Код КОАТУУ 4623687001
Основні дані
Засноване 1375 рік
Населення 1775 осіб
Площа 4,56 км²
Густота населення 389,25 осіб/км²
Поштовий індекс 81118[1]
Телефонний код +380 3230
Географічні дані
Географічні координати 49°45′27″ пн. ш. 23°50′21″ сх. д. / 49.75750° пн. ш. 23.83917° сх. д. / 49.75750; 23.83917Координати: 49°45′27″ пн. ш. 23°50′21″ сх. д. / 49.75750° пн. ш. 23.83917° сх. д. / 49.75750; 23.83917
Середня висота
над рівнем моря
281 м
Водойми Ставчанка
Місцева влада
Адреса ради 81118, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с.Ставчани , тел. 2-86-83
Карта
Ставчани is located in Україна
Ставчани
Ставчани
Ставчани is located in Львівська область
Ставчани
Ставчани

Ставча́ни — село в Україні, в Пустомитівському районі Львівської області. Населення становить 1775 осіб. Орган місцевого самоврядування — Ставчанська сільська рада.

Розташування[ред.ред. код]

Село розташоване при магістралі Львів-Ужгород. На півночі межує із селами Оброшине і Бартатів, на заході з Полянкою та Лісневичами, на південному сході з Глинною — районом міста Пустомити, на сході з Годовицею.

Населення[ред.ред. код]

За даним всеукраїнським переписом населення 2001 року, в селі мешкало 1775 осіб. Мовний склад села був таким:

Мова Число ос. Відсоток
українська 1 774 99,94
інші мови 1 0,06

Назва[ред.ред. код]

Топонім села походить, очевидно, від назви річки Ставчанка, від ставків, які є на території села і сьогодні. Назва ця давньослов'янська, жодного разу не змінювалася, вказує на те, що село утворилося в глибоку давнину. Село розбудувалось і виникали все нові його частини: центр (так звана Біла гора), Виздра, Куспісі, Закуття Перше, Закуття друге, Яньків, Дібрівки, Ферданівка (згодом Підгайці).

Історія[ред.ред. код]

Перша згадка про Ставчани, яка дійшла до нас, датується 1396 роком: у документі йдеться про дорогу, що веде із Скнилова до Ставчан. Є ще один документ, який називає точнішу дату — 24 березня 1396 року.

Єпископський феодалізм[ред.ред. код]

1431 року польський король Владислав II Ягайло дав латинській митрополичій капітулі у Львові 40 ланів (1 лан — близько 30 га землі) у діброві та лісах між селами Скнилів, Оброшине і Ставчани — з одного боку, та Годовицею з другого аж по старовинний шлях, що вів до Щирця.

13 березня 1433 року Ягайло передав у власність митрополичому костелові усе село Ставчани, разом з територією «Бартольдової корчми», що лежала за річкою Ставчанкою при шляху зі Львова в Городок. Король віддає єпископові ці землі, залишаючи собі право лише на полювання.

Від самих початків єпископського панування починається боротьба між селянами і землевласниками. В документах 1441 року записано, що мешканці Ставчан Федько та Сенько втекли до села Керниця разом зі своїми сім'ями. Єпископ через суд добився свого права, внаслідок чого втікачів примусили повернутися назад до Ставчан. Землероб був прив'язаний до землі і без дозволу свого феодала не мав права цю землю залишити, хоч й намагався це робити. Про масову втечу селян зі Ставчан розповідає цінний цикл судового процесу 1444 року.

Турецько-татарське нашестя[ред.ред. код]

Село спорожніло ще й через ворожі напади. У 1450 році Ставчани були зруйновані татарами. Зазнали Ставчани нових татарських нашесть і в 1499, 1502, 1509, 1511, 1516 роках. У 1623 і 1624 роках повторились напади: татари дійшли до річки Сян, руйнували села, гнали людей в Крим, в татарську неволю. 1648 року, в перший період визвольної війни українського народу, полковний війська Богдана Хмельницького Капуста зі своїми козаками, серед яких було немало й місцевих людей, взяли штурмом місто Городок. Татари, зрадивши козаків і відступаючи, знову грабували українські села. Завдали лиха Ставчанам і турки, які з'явились тут 1672 року і зруйнували село.

Мирне життя[ред.ред. код]

Податковий реєстр 1515 року засвідчує, що податки зі Ставчан надходили з 5-ти ланів, отже там було не більше 10 дворищ, які залишились після ворожих нападів. У 1578 році в селі «кметі сиділи» на 8-ми ланах (1/2 лану на дворище) — отже було 16 дворищ. А ще тут жили: 3 загородники, 15 комірників, 3 ремісники і священик. Таким чином було 44 сім'ї, які мали 250 людей. Тоді вже була церква. 18 жовтня 1591 року суддя Ян Бжоздовський разом з підсудком, граничним комірником і генеральним старостою за свідченнями польських комісарів відновили розмежування між 20 ланами Львівського капітулу.

У квітні 1649 року представник Ставчанської громади Федько Степура прибув до Львова із заявою: «Село наше Ставчани, що належить Львівському архієпископу — зруйноване, спалене; з цілого села стягнено всього три злоті податку». З подібними скаргами виступали й сусідні села. В метриці (переписі) 1788 року написано: «Село Ставчани — 153 двори мали городи, була корчма, млин і „економічна резиденція“ управителя архієпископського фільварку. Селянам належало 1031 морги орних земель, 781 морг городів, сіножатей, 670 моргів пасовищ, 591 морг лісу. Сільський священик мав 39 моргів поля, 3 морги городу, 14 моргів сіножатей. В перерахунку на гектари це дорівнювало таким даним: двір — 225 га орного поля. піддані — 593 га, парох — 22 га. Врожаї були низькими — мали 4 ц з 1 га.»

У 1820 році знову ж таки наявний опис земель села Ставчани. Ці списки відомі під назвою «францисканської метрики», — очевидно, в честь австрійського цісаря Франца. Зафіксовано 175 дворів, 1699 моргів обробленого поля, 547 моргів сіножатей і городів, 849 моргів лісу.

Під впливом революційної боротьби в Галичині 1846—1848 років австрійський уряд скасував панщину (1848 рік). У цей час громада Ставчан нараховувала 1370 осіб[2], 1880 року в Ставчанах було 228 дворів, де проживало 1767 осіб; з них 1602 — українці, 89 — поляки, 47 — німці, 29 — євреї.

Діти навчалися в однокласовій школі. У селян було 1387 моргів орного поля, 691 морг сіножатей і городів, 21 морг пасовищ, 928 моргів лісу. В середньому на двір припало 4,9 морга землі.

Замок[ред.ред. код]

Був в Ставчанах замок на цьому місці, де до 1939 року розташовувався фільварок, оточений ставами. Замок знаходився біля дороги на Оброшин, щоправда сама дорога проходила інакше — на схід від замку. На карті 1777 року він має підвищення перекопане ровом, на утвореному острові серед боліт насипано вали у формі правильного чотирикутника. На рогах вони мають міст, а посеред валу є брама зі сходу. Повз цю браму лежить дорога і двір, що виходять через протилежний вал, і болотами прямують в село. На подвір'ї замку зображено три великі будинки, четвертий — менший, одразу ж перед в'їздом на міст. Судячи з вигляду, спосіб будівництва такий, який почали застосовувати у фортифікаціях 16 століття. До речі, цікава деталь: на цій же карті показано, що для обводнення прокладено фосу, відканалізовано канал, який тече зі сходу. Сучасних ставів на карті 1777 року немає. Очевидно, вони викопані в 19 ст, коли замок втратив оборонне значення. На цій карті об'єкт підписано «kuvia», тобто плебанія; судячи з сучасних топографічних карт, зберігся з того часу рів і частково вали. На думку істориків, судячи з цієї карти 1777 року, міг бути ще один, давніший замок у центральній частині села на двох пагорбах між рікою (від заходу) і болотом (зі сходу) на північний захід від церкви. Сьогодні це місце — між річкою Ставчанкою, школою і магазином, а на пагорбах стоять хати.

Місцевість підходила до оборони: підвищення серед широкої болотистої рівнини. Крім того, біля старої дороги Львів — Самбір, а саме в тому місці, де є міст, був брід через річку Ставчанку. Призначенням замку був контроль цієї дороги в місці переправи на підходах до Львова із Заходу, — дорога вела на Мадярщину. Є свідчення, що новий замок збудовано з винайденням вогнепальної зброї.

На карті 19 століття показано ще одну переправу там, де міст (на сучасній карті), а дорога до неї йшла таки в село (повз магазин до школи). Якщо ця переправа існувала в давнину, то артилерія нового замку могла контролювати і цю, і стару, а також дорогу на довгому проміжку. Крім цього, нове місце відкривало широке баюристе (місц. — болотисте) передпілля — Киприн і важкопрохідний простір перед укріпленнями.

XX століття[ред.ред. код]

У 1902 році в селі було 1807 українців, 244 поляки і німці, 89 євреї. В селі існувала вже 4-класова школа, відкрито громадський магазин і кредитово-споживчу касу. В 1908 році згоріла стародавня дерев'яна церква. що простояла понад два століття. За свої кошти громада впродовж двох років збудувала нову, муровану. Церкву спроектував український архітектор Василь Нагірний.

Церква[ред.ред. код]

Вже у 1578 році в Ставчанах була дерев'яна церква, яка згоріла. З документів 1690-их років відомо, що в селі збудували нову церкву з дерева. Коли перестала існувати давніша церква, невідомо.

В акті ревізії парохії Ставчан 1765 року також записано, що в селі є відремонтована церква, а навкруги розташовано цвинтар. У церкві зберігалися книги, надрукувані в Києві, Вільнюсі, Львові. В селі було 125 «парохіян», кожен господар двору давав священику на рік три гроші «на вино» і 18 грошів «на просфору».

Сучасна церква збудована у 1910 року (відбудована у 1928 році). Іконостас малював художник Антін Манастирський у 1937 році. Але невідомо, хто виготовляв дерев'яну частину іконостасу. Реставрував іконостас у 70-их роках художник Микола Кухарський. На образах збереглися імена меценатів.

Дзвіниця[ред.ред. код]

Дерев'яна дзвіниця

Поруч з церквою розташовується дерев'яна дзвіниця, яку було зведено на початку ХІХ століття. Дзвіниця є квадратною в плані, трьохярусною каркасною конструкцією, яка завершена куполом на восьмерику. Перший ярус оточений піддашшям на кронштейнах. На другому ярусі прорізано по два прямокутних отвори з кажної сторони. На восьмерику є невеликі напівциркульні отвори. За формою і стильовими особливостями споруда нагадує дерев'яну оборонну башту.[3] Початково дзвіницю було покрито вертикальною шалівкою, яку після останнього ремонту замінили на горизонтальну.

Дзвіницю внесено до реєстру пам'яток архітектури національного значення за охоронним номером 1400.

Просвіта[ред.ред. код]

Старанням місцевого греко-католицького священика пароха Івана Божейка у 1912 році в Ставчанах була заснована читальня «Просвіти». Збереглися архівні документи, що свідчать про діяльність просвітян. Членами «Просвіти» було 116 людей, зокрема 50 хлопців та 16 дівчат. Вклад до читальні був 3 злотих щорічно. Читальня мала бібліотеку, в якій була 51 книжка. Перша світова війна перервала роботу читальні «Просвіти». Відновлено діяльність Товариства лише у 1922 році.

Річка[ред.ред. код]

Річка Ставчанка входить до Ставчан з північного заході, з лісу Киприн (село Бартатів), тече до Лісневич, а далі впадає до річки Щирки — притоки Дністра. Навколо села — рівнина. Найвище місце (310 м над рівнем моря) — узгір'я Ставчани на півночі (41°26' сх. д. і 49°46' пн. ш.).

Цікаво знати[ред.ред. код]

Прізвища селян[ред.ред. код]

За метричним записом 1782 року, найпоширенішими були прізвища: Парапоняк, Боровець, Бурак, Войтишин, Денис, Дідик, Гурняк, Коваль, Кметь, Жеребух, Співак, Панахид, Мазепа, Базарник, Хміль, Сухар, Цибух, Зварич, Музика, Кадило, Мерцало, Шпортайло, Небога, Качмарик, Капарник, Котельмах, Цюра, Кулик, Яріш, Гинда, Мельник, Присяжний, Пришляк, Лучка, Савка, Лесько, Тимчишин, Яцишин тощо. Чимало прізвищ збереглись дотепер.

Назви полів, сіножатей і доріг[ред.ред. код]

Привертає увагу і список назв полів, сіножатей, лісів. доріг, скажімо: «лан двірський», «лан за горбом», «поле до Киприна», «поле під Закуттям», «нива Верхолівка», «Гниле поле», «Хмелівка», «поле Грехове»; пасовища «на Янкові», «Круп'ясте», «Старий запуст», «На дібровах»; луки — «на болотах», «на полянках», «в чащах», а ще «Закуття», «Заставне», «на загумінку»; дороги — Львівська, Городецька, Наварійська, Поперечна.

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Пустомитівський район
  2. Schematismum….Archidivsis Gropolienisis H.D. 1868
  3. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. (Главный редактор: Н. Л. Жариков). — К. : «Будівельник», 1983—1986. — Т. 3. — С. 186. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.