Станиславівський повіт
| Округ | Станиславівський (до 1867) |
| Коронний край | .svg){kind=small} Королівство Галичини та Володимирії
|
| Країна |  Австрійська імперія.svg){kind=small} Австро-Угорщина
|
| Центр | Станиславів |
| Створений | 29 вересня 1855 |
| Площа | 806,1 км² (1880) |
| Населення | 86 700 (1880) |
| |
| Найбільші міста | Станиславів, Галич |
Станиславівський повіт (нім. Bezirk Stanislau, пол. Powiat stanisławowski) — історична адміністративна одиниця на українських землях, що входила до складу Австрійської імперії, Австро-Угорщини, Західно-Української Народної Республіки, Української Народної Республіки, Польської Республіки, УРСР і Третього Райху. Повіт існував у період з 1855 до 1944 року. Адміністративним центром було місто Станиславів.
Австрійська імперія, Австро-Угорщина[ред. | ред. код]
Проголошений 1854 року і утворений 29 вересня 1855 р. у складі 25 громад (гмін). 1867 року в ході адміністративної реформи до нього приєднано Галицький повіт із 35-ти громад, також передані громади Озерце, Кінчаки і Кремидів з Монастириського повіту, Тисменичани і Забережжя з Надвірнянського повіту та Чукалівка з Богородчанського повіту (однак у судовій структурі зберігся попередній поділ і Галицький судовий повіт). Таким чином Станиславівський повіт охоплював територію Станіславського та частково Богородчанського, Галицького, Калуського і Надвірнянського районів.
Станом на 1879 рік, повіт налічував 75 населених пунктів, розподілених по 62 кадастрових кварталах[1].
Західноукраїнська Народна Республіка[ред. | ред. код]
У листопаді 1918 року повіт увійшов до Станиславівської військової області ЗУНР. Повітовим комісаром був старший радник окружного суду Клим Кульчицький, невдовзі його змінив Л. Бачинський, але з січня 1919 р. повернувся Клим Кульчицький. Міським комісаром (бургомістром) був обраний професор гімназії Чайківський Павло, а головою Повітової УНРади надрадник управління залізниці Іван Мирон, його змінив лікар д-р Володимир Янович. Делегатами до УНРади були обрані: від міста — професор гімназії Гнат Павлюх (УРП) і залізничник Осип Устиянович (УСДП); від повіту — Мартин Королюк, селянин із Чернієва (УРП).[2]
Республіка Польща[ред. | ред. код]
| Станиславівський повіт | |
|---|---|
|
пол. Powiat stanisławowski | |
|
| |
| Адм. центр | Станиславів |
| Найбільше місто | Станиславів |
| Регіон | Станиславівське воєводство |
| гміни | 75 (1921), 14 (1934—1939) |
| Населення | |
| - повне | 198 400 (1938) |
| - густота | 159 |
| Площа | |
| - повна | 1 249 км² |
| Дата заснування | 29 вересня 1855 |
| Дата ліквідації | 1940 |
| |
Після польсько-української війни 1918—1919 територія повіту в травні 1919 року опинилася під польською владою. Повіт включений до утвореного у 1920 році Станиславівського воєводства. До складу повіту входило 81 поселення (з них 3 міста, 72 сільські гміни) з 27 840 житловими будинками[3].
Зміни адміністративного поділу[ред. | ред. код]
1 квітня 1932 року зліквідовано Богородчанський повіт, а міська ґміна Богородчани та сільські ґміни Старі Богородчани, Глибока, Глибівка, Горохолина, Гринівка, Іваниківка, Ляхівці, Лесівка, Лисець, Старий Лисець, Новошин, Похівка, Посіч, Саджава, Стебник, Хмелівка передані до Станиславівського повіту.
1934 року до Станиславівського повіту передані села:
- Мединя — з Калуського повіту,
- Підпечери — з Тлумацького повіту[4];
- Бишів — з Підгаєцького повіту Тернопільського воєводства[5].
1 серпня 1934 року виконано об'єднання ґмін (ця адміністративна одиниця до того часу обмежувалася селом чи містом із присілками і хуторами) у великі сільські ґміни (рівнозначні волості).
Міста (Міські ґміни)[ред. | ред. код]
- містечко Богородчани — з 01.04.1932. Місто з 1934 р.
- м. Галич
- Княгиничі — до 1925 р., коли була приєднана до м. Станиславова
- м. Станиславів
Сільські ґміни[ред. | ред. код]
* Виділено містечка, що були у складі сільських ґмін та не мали міських прав.
Населення[ред. | ред. код]
Українці-грекокатолики становили 59 % населення повіту (1910)[6].
У 1939 році в повіті проживало 211 860 мешканців (133 720 українців-грекокатоликів — 63,12 %, 9 245 українців-латинників — 2,36 %, 33 070 поляків — 15,61 %, 1 850 польських колоністів міжвоєнного періоду — 0,87 %, 31 430 євреїв — 14,84 % і 2 545 німців та інших національностей — 1,2 %)[7].
Радянська доба[ред. | ред. код]
19 вересня 1939 року більшовицькі війська повністю зайняли територію повіту. 27 листопада 1939 р. повіт включений до складу новоутвореної Станіславської області. Як адміністративна одиниця повіт скасований у січні 1940 р. у зв'язку з переформатуванням території на 5 районів — кожен із кількох колишніх ґмін:
- Галицький район — із ґмін Галич, Боднарів і Блюдники,
- Жовтневий район — із ґмін Єзупіль, Деліїв і Маріямпіль,
- Станіславський район — із ґмін Пасічна й Угорники,
- Лисецький — із ґмін Лисець і Черніїв,
- Богородчанський район — із ґмін Богородчани, Старі Богородчани і Ляхівці.
Третій Райх[ред. | ред. код]
Під час німецької окупації у 1941—1944 рр. Станіславський повіт був відновлений як адміністративна одиниця крайсгауптманшафту Станіслав дистрикту Галичина. Відновлений також був і поділ на ґміни (волості). Після зайняття повіту в липні 1944 р. Червоною армією був відновлений поділ на райони.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem na rok 1879. — Lwów, 1879. — S. . (пол.)
- ↑ Олег ПАВЛИШИН. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД — ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ).
- ↑ Перепис 1921 року
- ↑ Розпорядження Ради міністрів 28 травня 1934 року № 439
- ↑ Розпорядження Ради міністрів 9 червня 1934 року № 469
- ↑ Українці. Частка у населенні повітів
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 33.
Література[ред. | ред. код]
- Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem. — Lwów, 1871—1914. (пол.)
| |||||||||||
| |||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||