Станіслав Ігнатій Віткевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Станіслав Ігнатій Віткевич
Станіслав Ігнатій Віткевич

Станіслав Ігнатій Віткевич
Псевдоніми, криптоніми Witkacy
Народження 24 лютого 1885(1885-02-24)
  Варшава
Смерть 18 вересня 1939(1939-09-18) (54 роки)
  Великі Озера
Громадянство Flag of Poland.svg Польща
Мова творів польська мова
Рід діяльності письменник, художник
Magnum opus: Q9351396?
Нагороди та премії
POL Wawrzyn Akademicki BAR.svg
Автограф: Автограф
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Станіслав Ігнатій Віткевич на Вікісховищі

Стані́слав Ігна́тій Вітке́вич (пол. Stanisław Ignacy Witkiewicz; 24 лютого 1885, Варшава — 18 вересня 1939, Великі Озера) — польський художник, фотограф, письменник та філософ, теоретик мистецтва. Відомий також під псевдонімом Віткацій.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у сім'ї художника, письменника, художнього критика Станіслава Віткевича (1851–1915). Отримав домашню освіту в батьківському маєтку в Закопаному, ріс у колі артистів, художників, письменників. З дитинства дружив із Каролем Шимановським та Броніславом Малиновським, супроводжував останнього в його етнографічній експедиції до Океанії (1914). Брав участь у Першій світовій війні як російський підданий, був у Петрограді під час Жовтневого перевороту. Побачене в ці роки вирішальною мірою визначило матеріал, сюжетику, авторську позицію в творах Віткевича.

1925 року взяв псевдонім Віткацій, критично переглянув зроблене ним раніше як у словесності, так і в живописі. В 1930-і роки творчо експериментував із наркотиками, зокрема вживав мексиканський пейотль. Півтора десятка років, які виявилися останніми, були для Віткевича часом надзвичайного творчого піднесення, навіть свого роду вибуху. Разом із Бруно Шульцом і Вітольдом Ґомбровичем Віткацій позначив передній край художньо-літературних пошуків у Польщі міжвоєнного двадцятиріччя. 5 листопада 1935 року відзначений Золотим академічним лавровим вінком за «видатну літературну творчість».[1]

З початком Другої світової війни Віткевичу не вдалося записатися до війська (через вік і стан здоров'я), тому він вирушив на схід, опинившись у селі Великі Озера (тепер Рівненська область, а на той час — східна околиця Польщі). Коли 18 вересня з'явилася інформація про напад СРСР на Польщу, Віткевич учинив самогубство. Наступного дня його поховали на місцевому цвинтарі.

1985 року на рішенням ЮНЕСКО було відзначено 100-річчя з дня його народження, а 12 квітня 1988 року, за вимогою польської громадськості, прах Віткевича було перепоховано в Закопане.

Творчість[ред.ред. код]

Творчість Віткевича важко класифікувати, але найближче вона пасу́є до експресіонізму, нерідко вона зближується з сюрреалізмом. Багато в чому його творчість є близькою за духом до Кафки, хоча без явного песимізму. Можна вважати Віткевича попередником театру абсурду. Його твори відрізняє не тільки дивина й витонченість, а й прагнення відобразити нові реалії, нові підходи науки і техніки, їх вплив на образ людини.

Низки творів Віткевича мають прямий стосунок до наукової фантастики, переважно соціальної. Найвідомішими з фантастичних творів автора є романи "Прощання з осінню" (пол. Pozegnanie jesieni) (1925) та "Ненаситність" (пол. Nienasycenie) (1930).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Monitor Polski. — 1935. — № 257. — Poz. 305.

Посилання[ред.ред. код]