Стара Гвардія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стара Гвардія
фр. La Vieille Garde
Гренадер Старої Гвардії (на задньому плані Наполеон)
На службі1804–1815
КраїнаФранція
НалежністьФранцузька армія
ТипВетерани
РольЕлітні війська
Війни/битвиБитва під Лоді

Битва під Аустерліцом
Битва під Ваграмом
Битва під Дрезденом
Битва під Ліньї

Битва під Ватерлоо
Командування
Визначні
командувачі
Жан Марі Дорсен
Жан-Батист Бессьєр
Луї Ніколя Даву
Жан де Дью Сульт
П'єр Камброн

Стара Гвардія (фр. Vieille Garde) — елітні військові формування ветеранів Імперської Гвардії Наполеона. Вони були найпрестижнішим підрозділом Великої армії. Французькі солдати часто називали наполеонівську Стару Гвардію «безсмертними»[1].

Вважається, що Наполеон самостійно вибирав членів Старої Гвардії на основі фізичних ознак, особливо високого зросту. Їхні величні статури лякали, як ворогів, так і союзників. При виборі солдат для Старої Гвардії брали до уваги нагороди та строк служби.

Піхота Старої Гвардії

[ред. | ред. код]
Вдягнені у характерні ведмежі шапки (бермиці), наполеонівська Стара Гвардія була найзнаменитішим і найстрашнішим елітним підрозділом свого дня.

У Старій Гвардії було чотири полки піхоти: 1-й та 2-й, кожен з гренадерів і шасерів (тобто єгерів). Члени Старої Гвардії отримували безліч різних привілеїв, у тому числі значно більшу заробітну плату, ніж решта Імперської Гвардії.

Вимоги до кандидатів у Стару Гвардію

[ред. | ред. код]
  • вік до 35 років при вступі на службу
  • не менше 10 років служби до вступу
  • участь як мінімум у трьох кампаніях
  • участь у бойових діях, сувора дисципліна
  • грамотність
  • зріст — не менше 178 см (5 футів 10 дюймів).
  • Наявність Орден Почесного легіону дозволяв нижчим кандидатам вступити в Гвардію[2].

На 1814 рік у 1-му Шасерському полку ще було багато старослужбовців: наприклад, сапер Ротьє (Rothier) служив 21 рік і отримав два поранення; рядовий Штолль (Stoll) служив 22 роки та пройшов 20 кампаній. Надто старі чи покалічені бійці відправлялись до Роти Ветеранів (compagnie de vétérans) у Парижі.

Кінні гренадери Старої Гвардії в битві під Ейлау. Едуар Детай

Кіннота Старої Гвардії

[ред. | ред. код]

У кавалерії Старої Гвардії було 4 полки: Кінних гренадерів, Кінних шасерів, Драгунів Імператриці, та 1-й Польський Уланський.

Ескадрон мамлюків з Імперської гвардії також вважався частиною кавалерії Старої Гвардії.

Елітний жандармський корпус теж вважався частиною кавалерії Старої Гвардії. Його загони використовувалися як ескорт для штаб-квартири Наполеона та Генерального штабу гвардії і для польових таборів Імперської Гвардії[3].

Склад

[ред. | ред. код]

1-й полк піших гренадерів Імператорскої гвардії

2-й полк піших гренадерів Імператорскої гвардії

3-й полк піших гренадерів Імператорскої гвардії

1-й полк піших єгерів Імператорської гвардії

2-й полк піших єгерів Імператорської гвардії

Полк кінних гренадерів

Полк кінних єгерів

Рота мамелюків

Полк драгунів Імператриці

Полк кінної артилерії

Полк пішої артилерії

Легіон жандармерії

Батальйон гвардійських моряків

Рота понтонерів

Рота гвардійських ветеранів

1-й (польський) шевалежерний полк (шеволежери).

Гроньяри

[ред. | ред. код]

Солдатів Старої Гвардії прозивали «гроньярами» (Les Grognards), тобто «буркотунами». Таке прізвисько вони заслужили за свої нарікання на солдатське життя. На відміну від інших підрозділів Великої Армії Старій Гвардії дозволялася така поведінка. Це вважалося проявом батьківської любові Наполеона до своїх найвідданіших та найкращих бійців. Імператор довіряв витримці своїх ветеранів. Подібні скарги від інших підрозділів розцінювалися б як такі, що шкодять моральному духу та дисципліні війська.

Кінець Старої Гвардії

[ред. | ред. код]

Як було передбачено договором у Фонтенбло, (що був підписаний після першої поразки Наполеона), Наполеон взяв з собою на острів Ельба 870 чоловіків з Франції. Армія складалася з 566 чоловіків еліти Garde Impériale (як піхота, так і кавалерія), а решта 300 були з невеликого батальйону гренадерів. Армія знаходилась під керівництвом генерала Друо, а командували генерал Камбронн і персонал генштабу.

Імператор згадав гвардійців у своєму заповіті. Приблизно 200 000 франків повинні були бути розподілені між пораненими в боях під Ліньї та Ватерлоо, причому подвійне - для гвардії, а чотирикратне - для людей батальйону Ельба (батальойн, яким керував наприкінці життя Наполеон).

Один з офіцерів Старої гвардії, Нуазо, встановив за свої кошти бронзовий пам'ятник імператору Наполеону. За словами Марка Адкіна, він домовився, щоб його поховали стоячи за кілька ярдів від Наполеона, "щоб він міг продовжувати нести охорону вічність".

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Джордж Блонд, La Grande Armée, trans. Marshall May (New York: Arms and Armor, 1997), 48, 103, 470
  2. me. Napoleon's Guard Infantry (Young Guard, Old Guard). napolun.com. Процитовано 2 лютого 2018.
  3. Наполеон Бонапарт. Київ. 2008. ISBN 978-966-96722-4-7.

Посилання

[ред. | ред. код]