Старинкевич Єлизавета Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Єлизаве́та Іва́нівна Старинке́вич (уроджена Шевирьова, 9 (21) квітня 1890(18900421) — 1966) —український літературознавець, перекладач, літературний критик.

Біографія[ред. | ред. код]

Родом з Петербурга. Закінчила Вищі жіночі курси в Москві — 1917. З 1920-их pp. жила в Україні, 1945–1963 — старший співредактор Інституту літератури ім. Т. Шевченка.

Літературну діяльність почала 1928 року.

У 1949 зазнала переслідувань у час гонінь на «безродних космополітів».

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Співавтор «Історії української радянської літератури», дослідник сучасної драматургії:

  • «Драматургія Івана Кочерги» (1947),
  • «Олександр Корнійчук» (1954),
  • «Українська радянська драматургія за 40 років» (1957) й ін.

Переклади творів О. Бальзака ("Батько Горіо", "Розкоші і злидні куртизанок"), Е. Золя, Ґ. Мопасана, Стендаля ("Червоне і чорне") та ін.

Редактор збірки «Від романтизму до натуралізму в французькому театрі» (1939).

Література[ред. | ред. код]