Старицький Михайло Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Старицький Михайло Петрович
Михайло Старицький в останні роки життя
Ім'я при народженні Старицький Михайло Петрович
Псевдонім М. Старченко
Народився 2 (14) листопада 1839(1839-11-14)
Кліщинці
Помер 14 (27) квітня 1904(1904-04-27) (64 роки)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Російська імперія
Національність українець
Діяльність поет, драматург, прозаїк, театральний і культурний діяч
Alma mater Фізико-математичний факультет Київського університетуd
Мова творів українська
Напрямок реалізм
Жанр пісня, роман, п'єса
У шлюбі з Старицька Софія Віталіївна
Діти Старицька Марія Михайлівна, Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна і Стешенко Оксана Михайлівна

CMNS: Старицький Михайло Петрович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Миха́йло Петро́вич Стари́цький (2 (14) листопада 1839(18391114), Кліщинці — 14 (27) квітня 1904, Київ) — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч. Один з корифеїв українського побутового театру.

Батько української письменниці Людмили Старицької-Черняхівської.

Життєпис

Михайло Старицький у 1863 році

Михайло Старицький народився 2 (14) листопада 1839 р.[1] в селі Кліщинці Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Черкаської області). Походив зі шляхетського роду. Батько, Петро Іванович, відставний ротмістр, помер, коли хлопцеві було вісім років. 1852 р. померла і мати — Анастасія Захарівна. Вона походила з родини Лисенків. Залишившись сиротою, Михайло виховувався у родині свого двоюрідного дядька — Віталія Романовича Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка.

У 1851—1856 рр. хлопець навчався у Полтавській гімназії, яка була на той час однією з найкращих.

Михайло Старицький

1858 р. Михайло Старицький разом з Миколою Лисенком вступає до Харківського університету, а 1860 р. родина Лисенків переїздить до Києва, і Михайло разом із Миколою перевелися на фізико-математичний факультет до Київського університету. Навчаючись там, обидва стали членами Київської (Старої) громади, яка була об'єднана ідеєю любові до української літератури, мови, музики, історії. Разом з друзями Михайлом Драгомановим, Петром Косачем відкрили власним коштом недільні школи та бібліотеки, працювали у них.

У 1861 р. Старицький та Лисенко провели новорічні свята на Полтавщині у свого товариша, автора гімну України Павла Чубинського. Пішки мандрували Україною, збирали фольклор. Коли в травні 1861 р. було перепоховання Т. Шевченка, київські студенти Михайло Драгоманов, Петро Косач, Тадей Рильський, Микола Лисенко та Михайло Старицький упряглися в траурний віз і Ланцюговим мостом, а потім Дніпровською набережною доправили його до церкви Різдва на Подолі. Того ж року, повертається до рідного села, щоб вступити у володіння батьківською спадщиною.

У 1862 р. одружився із молодшою на 9 років рідною сестрою троюрідного брата Миколи Лисенка Софією Віталіївною. Молодих обвінчав батюшка в сусідньому селі, додавши два роки Софії й один рік Михайлові.

Михайло Старицький

1864 р. повертається до Київського університету, але навчається вже на правничому факультеті. 1865 р. закінчує навчання у Київському університеті.

У 1871 р. оселився в Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком — вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів». Старицький записував народні пісні, які потім видавав у обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»).

5 (17) грудня 1872 р. в приміщенні початкової школи сестер Марії та Софії Ліндфорс (на вул. Фундуклеївська, 21) відбулася перша вистава українського музичного театру в Києві — «Чорноморці», автором якої був Микола Лисенко, а постановник опери — Михайло Старицький.

1878 р. під тиском імперської влади Старицький припиняє активну громадську діяльність і деякий час, імовірно, мешкає у своєму родовому маєтку. Його перебування в цей період за кордоном, про що йдеться у деяких розвідках, практично нічим не підтверджується. До діяльного суспільного життя письменник повертається 1880 р. У 1883 та 1884 рр. митець видавав український альманах «Рада» (вийшло два випуски).

У серпні 1883 року Михайлу Старицькому було запропоновано очолити першу національну професійну трупу, більш відому як Театр корифеїв. Згаданий колектив у жовтні 1882 року створив у Єлисаветграді Марко Кропивницький, який і надалі продовжував виконувати в ньому обов'язки режисера. Старицького запросили до театру передусім як мецената, і він повністю виконав свою шляхетну місію. Драматург, як відомо,майже всі кошти від продажу власного маєтку в Карлівці витратив на потреби трупи[2]. Актори трупи Старицького отримували гонорари більші, ніж на імператорській сцені, мали найкращі декорації та костюми. Театр Старицького гастролював по всій Росії з величезним успіхом.

1885 р. через низку причин Старицький залишив трупу корифеїв і заснував нову з молодих акторів.

У 1895 р. митець залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості.

Помер Михайло Старицький від серцевої недуги в Києві 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1, 2 ряд).

1948 р. на могилі був залізний (простий, трубчастий) хрест, пофарбований у блакитний колір і на ньому була табличка жовто-блакитного кольору з написом «Нехай Україна у щасті буя, у тім нагорода і втіха моя» із поеми «Morituri».

Творчість

На відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко

Перші твори Старицького були надруковані 1865 року. Старицький був справжнім учителем молодих українських письменників і відіграв велику роль в організації літературного і громадського життя 1890-х рр.

Михайло Старицький переробляв п'єси інших авторів та інсценував прозові твори переважно в той час, коли він очолював об'єднану українську професійну трупу. Так були написані «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Циганка Аза», «Чорноморці», «За двома зайцями», «По-модньому» та інші.

Поезія та переклади

Поетичну творчість Старицький розпочав перекладами з Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Некрасова, Генріха Гейне, Джорджа Байрона, Адама Міцкевича, сербських пісень та ін.

Одночасно писав оригінальні поезії, друкуючи їх у галицьких періодичних виданнях. У Києві були надруковані казки Ганса Крістіана Андерсена в його перекладі (псевдонім М. Стариченко) (1873)[3], «Сербські народні думи і пісні» (1876), збірка поезій «З давнього зшитку. Пісні і думи» (1881 — 1883) та інші.

Значною подією було видання «Гамлета» Вільяма Шекспіра в перекладі Старицького (1882).

Пісня «Ніч така, Господи» Михайла Старицького з віденського видання 1916 року.

Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Старицького посідає його громадянська лірика з виразними соціальними («Швачка»), патріотичними («До України», «До молоді») мотивами, з оспівуванням героїчного минулого («Морітурі») чи протестом проти царизму («До Шевченка»). Окрема частина поетичної творчості письменника — його інтимна лірика («Монологи про кохання»).

Деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями («Ніч така, Господи, місячна, зоряна», «Ох і де ти, зіронько та вечірняя», «Туман хвилями лягає»).

Драматургія

Великий внесок зробив Старицький в українську драматургію. Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок малосценічних п'єс, Старицький написав багато оригінальних драматичних творів, найсильніші з них соціальні драми: «Не судилось» (1881), «У темряві» (1893), «Талан» (1893).

Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890).

Особливе значення мають його історичні драми: «Богдан Хмельницький» (1897), «Маруся Богуславка» (1899).

В історії української драматургії Старицький відзначається як видатний майстер гострих драматичних ситуацій і сильних характерів.

Проза

В останні роки життя, попри хворобу, Старицький написав історичний роман «Оборона Буші» (1894), романи «Перед бурею» (1897), «Молодість Мазепи» (1898), «Розбійник Кармелюк» (1903) та інші російською мовою.

«Розбійник Кармелюк» вперше опубліковано в газеті «Московский листок», окремою книгою цей роман вийшов у Москві 1908 року. Українською мовою роман виходив у Львові (19091910) та у Чернівцях (1927). У 19271928 р.р. під назвою «Кармелюк» роман вийшов у Києві за редакцією Л. М. Старицької. У 1957 та у 1959 роках роман з незначними скороченнями видавало видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь». 1965 р. цей роман випустило видавництво «Дніпро» російською мовою під назвою «Разбойник Кармелюк», а 1971 року — українською мовою під назвою «Кармелюк».

Родина

Дочки — Людмила (1868–1941), Оксана (1875–1942) і Марія (1865–1930) — також були видатними діячами української культури. Син Юрій (пом. 1936) був юристом, ще одна дочка Ольга померла одинадцятилітньою.

Вшанування пам'яті

Аркуш марок «Михайло Старицький. 1840–1904»

Бібліографія

Поезія

  • З давнього зшитку. Пісні і думи (1881; 1883)
  • Поезії М. П. Старицького (1908)

Проза

Драматургія

Переклади

  • Сербські народні думи і пісні (1876)
  • Гамлет, Принц Данський. Трагедія у V діях В. Шекспіра (1882)

Видання

Видання українською мовою

Суперобкладинка восьмитомного видання творів М. П. Старицького

Т. 1. — Вінніпег: Тризуб, 1960. — 289 с. Т. 2. — Вінніпег: Тризуб, 1961. — 286 с. Т. 3. — Вінніпег: Тризуб, 1962. — 286 с.

Видання російською мовою

  • Богдан Хмельницкий. — К. : Дніпро, 1991. (Кн. 1 : Перед бурей. — 643 с. — ISBN 5-308-01170-2. Кн. 2 : Буря. — 569 с: портр. — ISBN 5-308-01171-0. Кн. З: У пристани. — 622 с — ISBN 5-308-01172-9.)
М. Старицький і М. Кропивницький. Одеса, 1884 р.
  • Буря. — К. : Молодь, 1961. — 504 с.
  • Кармелюк. — К. Молодь, 1959. — 807 с.
  • Крест жизни. — К. : Гослитиздат Украины, 1956.
  • Перед бурей. — К. Молодь, 1960. — 679 с.
  • Повести и рассказы. — К. : Дніпро, 1986. — 434 с.
  • Разбойник Кармелюк. — К. : Дніпро, 1988. — 686 с.— ISBN 5-308-00209-6.
  • Руина. — X. : Фолио, 2008. — 538 с. — ISBN 978-966-03-4248-4.
  • Стихи. — М. : Худож. лит., 1965. — 183 с.
  • У пристани. — К. : Молодь, 1962. — 676 с.
  • Пьесы. — Львів ; М. : Искусство, 1958. — 603 с.

Література

  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 814—815.
  • Жадько Віктор. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 72-74, 107—110, 120, 129, 266.
  • Жадько Віктор. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників. — К., 2007. — С. 2, 11, 47, 51, 122, 377.
  • Жадько Віктор. Український некрополь. — К., 2005. — С. 297.
  • Лазанська Т. І. Старицький Михайло Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 811. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Франко І. М. П. Старицький, ЛНВ, кн. V — VII. — Л. 1902.
  • Пчилка О. М. П. Старицкий. Памяти товарища. «Киевская Старина», кн. V — VI — К., 1904.
  • Старицикий М. Зо мли минулого. Уривки спогадів, ж. «Нова Громада», кн. 8. — К., 1906.
  • Зеров М. Літературна позиція М. Старицького. ж. «Життя і Революція», кн. 6. — К., 1929.
  • Куриленко Й. М. П. Старицький. — К., 1960.
  • Поезія М. П. Старицького: Жанрові та образно-стильові особливості / І. В. Левчик ; відп. ред. М. Т. Яценко. — К. : Наукова думка, 1990. — 122 с.
  • Сокирко Л. М. П. Старицький, ж. «Літературна критика», ч. 11 — 12. — К., 1940;
  • Скрипник І. Михайло Петрович Старицький. У кн. Матеріали до вивчення історії української літератури, т. III. — К., 1960;
  • Сокирко Л. М. П. Старицький. Критико-біографічний нарис. — К., 1960;
  • Комишанченко М. Михайло Старицький. — К., 1968.
  • Бібліографія у словнику «Українські письменники», т. III, 1963. — С. 169—192;
  • Разбойник Кармелюк. — К.: Дніпро, 1988. — С. 680—681.
  • Старицький М. Твори у шести томах. — К.: Дніпро, 1988. — т. 1 . — С. 6-11.
  • Новиков А. Український театр і  драматургія: від найдавніших часів до початку ХХ ст.: монографія / Анатолій Олександрович Новиков. — Харків: Харківське історико-філологічне товариство, 2015. — 412 с.
  • Київ. Енциклопедія. / В. Г. Абліцов. — К.: Видавництво «Фенікс». 2016. — 288 с.

Примітки

  1. Кравцов А. М. Метричний запис про народження та хрещення Михайла Петровича Старицького (до 180-річчя з дня народження). Сіверянський літопис. 2019. № 4—5. С. 223—230.
  2. Див.: Новиков А. Український театр і драматургія: від найдавніших часів до початку ХХ ст.: монографія / Анатолій Олександрович Новиков. – Харків: Харківське історико-філологічне товариство, 2015. – С. 133 - 135. 
  3. Казки Андерсена з короткою ёго життєписью. — Київ, 1873.
  4. Сторінка музею Старицького на сайті столичного «Музею видатних діячів української культури»
  5. Аркуш "Михайло Старицький. 1840–1904". 
  6. переробка драматичного твору Якова Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані між 1794 і 1796 роками»
  7. Переробка повісті Миколи Гоголя «Майська ніч, або Потопельниця»
  8. Переробка п'єси Нечуя-Левицького «На кожум'яках»
  9. Переробка п'єси Панаса Мирного «Перемудрив»
  10. друга менш поширена назва «Під Дубном»
  11. 1893 — 1-ша ред. на 5 дій (заборонена цензурою), 1897 — 2-га ред. на 7 дій (дозволена цензурою))
  12. Михайло Старицький. Тарас Бульба: драма в семи діях і восьми одмінах // Михайло Старицький. Твори у 8 томах: Т. 4: Драматичні твори. Київ: Дніпро, 1965. 721 стор.: С. 293—364 (п'єса Тарас Бульба), С. 697 (примітка про Тараса Бульбу)
  13. Шаблон:Chtyvo.org logo е-бібліотека «Chtyvo»: Михайло Старицький. Тарас Бульба: драма в семи діях і восьми одмінах // Михайло Старицький. Твори у 8 томах: Т. 4: Драматичні твори. Київ: Дніпро, 1984. 684 стор.: С. 291—356 (п'єса Тарас Бульба), С. 683 (примітка про Тараса Бульбу)
  14. Григорій Самойленко. Повість М. Гоголя «Тарас Бульба» і її інтерпретації в однойменних драмах М. Старицького та К. Ванченка-Писанецького (до проблеми текстологічного порівняння) // Література та культура Полісся. Випуск 88 (за 2017 рік). C. 214—268
  15. Григорій Самойленко. Повість М. Гоголя «Тарас Бульба» і її інтерпретації в однойменних драмах М. Старицького та К. Ванченка-Писанецького (до проблеми текстологічного порівняння) // Григорій Самойленко. Повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба» в українському текстологічному, соціологічному та мистецькому вимірах: монографія. Ніжин: НДУ імені Миколи Гоголя. 262 стор.: 123—183. ISBN 978-617-527-187-2

Додаткові примітки

  1. 1-ша редакція на 5 дій 1893 року була заборонена цензурою й не була поставлена, а 2-га ред. на 7 дій 1897 року була дозволена цензурою й була поставлена в українському театрі. П'єса вперше надрукована у Москві у 1910 році вже після смерті автора у виданні М. П. Старицький Драматичні товри Т. III й згодом передрукована у Києві з цього московського видання у 1965 та 1984 роках у 8-томнику Старицького[12][13][14][15]

Посилання