Старицький Михайло Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Старицький Михайло Петрович
Михайло Старицький.png
М. Старицький. Поч. 1900-х рр.
Ім'я при народженні Старицький Михайло Петрович
Псевдо М. Старченко
Народився 2 (14) грудня 1840(1840-12-14)
Кліщинці
Помер 14 (27) квітня 1904(1904-04-27) (63 роки)
Київ, Російська імперія[1]
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність поет, драматург, прозаїк, театральний і культурний діяч
Alma mater фізико-математичний факультет Київського університету[d]
Мова творів українська і southern Russian dialects[d]
Напрямок реалізм
Жанр пісня, роман, п'єса
У шлюбі з Старицька Софія Віталіївна
Діти Старицька Марія Михайлівна, Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна і Стешенко Оксана Михайлівна

Старицький Михайло Петрович у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Миха́йло Петро́вич Стари́цький (2 (14) грудня 1840(18401214), Кліщинці — 14 (27) квітня 1904, Київ) — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч. Один з корифеїв українського побутового театру.

Батько української письменниці Людмили Старицької-Черняхівської.

Життєпис

Михайло Старицький

Михайло Старицький народився 2 грудня (14 грудня) 1840 року в селі Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер — Черкаська область). Походив зі шляхетського роду. Батько, Петро Іванович, відставний ротмістр, помер, коли хлопцеві було вісім років. 1852 року померла і мати — Анастасія Захарівна. Вона походила з родини Лисенків. Залишившись сиротою, Михайло виховувався у родині свого двоюрідного дядька — Віталія Романовича Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка.

У 18511856 рр. хлопець навчався у Полтавській гімназії, яка була на той час однією з найкращих.

1858 року Михайло Старицький разом з Миколою Лисенком вступає до Харківського університету, а 1860-го родина Лисенків переїздить до Києва, і Михайло разом із Миколою перевелися на фізико-математичний факультет до Київського університету, обидва стали членами Київської (Старої) громади, яка обєднана ідеєю любові до української літератури, мови, музики, історії. Разом з друзями Михайлом Драгомановим, Петром Косачем відкрили власним коштом недільні школи та бібліотеки, працювали у них. 1861 року Старицький та Лисенко провели новорічні свята на Полтавщині у свого товариша, автора гімну України Павла Чубинського. Пішки мандрували Україною, збирали фольклор. Коли в травні 1861 р. було перепоховання Т. Шевченка, київські студенти шляхтичі Михайло Драгоманов, Петро Косач, Тадей Рильський, Микола Лисенко та Михайло Старицький упряглися в траурний віз і Ланцюговим мостом, а потім Дніпровською набережною доправили його до церкви Різдва на Подолі.

1861 року повертається до рідного села, щоб вступити у володіння батьківською спадщиною.

1862 року одружився із молодшою на 9 років рідною сестрою троюрідного брата Миколи Лисенка Софією Віталіївною. Молодих обвінчав батюшка в сусідньому селі, додавши два роки Софії й один рік Михайлові.

Михайло Старицький

1864 року повертається до Київського університету, але навчається вже на правничому факультеті. 1865 року закінчує навчання у Київському університеті.

1871 року оселився у Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком — вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів».

Старицький записував народні пісні, які потім видавав у обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»).


5 (17) грудня 1872 року в приміщенні початкової школи сестер Марії та Софії Ліндфорс (на вул. Фундуклеївська, 21) відбулася перша вистава українського музичного театру в Києві — «Чорноморці», автором якої був Микола Лисенко, а постановник опери — Михайло Старицький.

1878 року під тиском імперської влади Старицький припиняє активну громадську діяльність і деякий час, імовірно, мешкає у своєму родовому маєтку. Його перебування в цей період за кордоном, про що йдеться у деяких розвідках, практично нічим не підтверджується. До діяльного суспільного життя письменник повертається 1880 року. У 1883 та 1884 роках митець видавав український альманах «Рада» (вийшло два випуски).

У серпні 1883 року Михайлу Старицькому було запропоновано очолити першу національну професійну трупу, більш відому як Театр корифеїв. Згаданий колектив у жовтні 1882 року створив у Єлисаветграді Марко Кропивницький, який і надалі продовжував виконувати в ньому обов'язки режисера. Старицького запросили до театру передусім як мецената, і він повністю виконав свою шляхетну місію. Драматург, як відомо, продав свій маєток у Карлівці та майже всі виручені кошти потратив на потреби трупи[2]. Актори трупи Старицького отримували гонорари більші, ніж на імператорській сцені, мали найкращі декорації та костюми. Театр Старицького гастролював по всій Росії з величезним успіхом.

1885 року через низку причин Старицький залишив трупу корифеїв і заснував нову з молодих акторів.

1895 року митець залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості.

Помер Михайло Старицький від серцевої недуги в Києві 27 квітня 1904 року, похований на Байковому кладовищі (ділянка №1, 2 ряд).

1948 року на могилі був залізний (простий, трубчастий) хрест, пофарбований у блакитний колір і на ньому була табличка жовто-блакитного кольору з написом «Нехай Україна у щасті буя, у тім нагорода і втіха моя» із поеми «Морітурі».

Творчість

Перші твори Старицького були надруковані 1865 року. Старицький був справжнім учителем молодих українських письменників і відіграв велику роль в організації літературного і громадського життя 1890-х рр.

Михайло Старицький переробляв п'єси інших авторів та інсценував прозові твори переважно в той час, коли він очолював об'єднану українську професійну трупу. Так були написані «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Циганка Аза», «Чорноморці», «За двома зайцями», «По-модньому» та інші.

Поезія та переклади

Поетичну творчість Старицький розпочав перекладами з Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Некрасова, Генріха Гейне, Джорджа Байрона, Адама Міцкевича, сербських пісень та ін.

Одночасно писав оригінальні поезії, друкуючи їх у галицьких періодичних виданнях. У Києві були надруковані казки Ганса Крістіана Андерсена в його перекладі (псевдонім М. Стариченко) (1873)[3], «Сербські народні думи і пісні» (1876), збірка поезій «З давнього зшитку. Пісні і думи» (1881 — 1883) та інші.

Значною подією було видання «Гамлета» Вільяма Шекспіра у перекладі Старицького (1882).

Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Старицького посідає його громадянська лірика з виразними соціальними («Швачка»), патріотичними («До України», «До молоді») мотивами, з оспівуванням героїчного минулого («Морітурі») чи протестом проти царизму («До Шевченка»). Окрема частина поетичної творчості письменника — його інтимна лірика («Монологи про кохання»). Деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями («Ніч яка, Господи, місячна, зоряна», «Ох і де ти, зіронько та вечірняя», «Туман хвилями лягає»).

Драматургія

Великий внесок зробив Старицький в українську драматургію. Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок малосценічних п'єс, Старицький написав багато оригінальних драматичних творів, найсильніші з них соціальні драми: «Не судилось» (1881), «У темряві» (1893), «Талан» (1893).

Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890).

Особливе значення мають його історичні драми: «Богдан Хмельницький» (1897), «Маруся Богуславка» (1899).

В історії української драматургії Старицький відзначається як видатний майстер гострих драматичних ситуацій і сильних характерів.

Проза

В останні роки свого життя, попри хворобу, Старицький написав історичний роман «Оборона Буші» (1894), романи «Перед бурею» (1897), «Молодість Мазепи» (1898), «Розбійник Кармелюк» (1903) та інші російською мовою.

«Розбійник Кармелюк» вперше опубліковано в газеті «Московский листок», окремою книгою цей роман вийшов у Москві 1908 року. Українською мовою роман виходив у Львові (19091910) та у Чернівцях (1927). У 19271928 р.р. під назвою «Кармелюк» роман вийшов у Києві за редакцією Л. М. Старицької. У 1957 та у 1959 роках роман з незначними скороченнями видавало видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь». 1965 р. цей роман випустило видавництво «Дніпро» російською мовою під назвою «Разбойник Кармелюк», а 1971 року — українською мовою під назвою «Кармелюк».

Родина

Дочки — Людмила (18681941), Оксана (18751942) і Марія (18651930) — також були видатними діячами української культури. Син Юрій (пом. 1936) був юристом, ще одна дочка Ольга померла одинадцятилітньою.

Вшанування пам'яті

У Києві з 2002 року працює музей Михайла Старицького, де драматург мешкав з родиною три останні роки життя[4]. Вулиці, названі ім'ям Михайла Старицького, існують в багатьох містах України.

Видання

Видання українською мовою

  • Твори: в 8 т. — К. : Держлітвидав УРСР, 1963—1965.
  • Твори: в 6 т. — К. : Дніпро, 1989—1990.
  • Твори: у 2 т. — К. : Дніпро, 1984..
Суперобложка восьмитомного видання творів М. П. Старицького

Видання російською мовою

  • Богдан Хмельницкий. — К. : Дніпро, 1991. (Кн. 1 : Перед бурей. — 643 с. — ISBN 5-308-01170-2. Кн. 2 : Буря. — 569 с: портр. — ISBN 5-308-01171-0. Кн. З: У пристани. — 622 с — ISBN 5-308-01172-9.)
М. Старицький і М. Кропивницький
  • Буря. — К. : Молодь, 1961. — 504 с.
  • Кармелюк. — К. Молодь, 1959. — 807 с.
  • Крест жизни. — К. : Гослитиздат Украины, 1956.
  • Перед бурей. — К. Молодь, 1960. — 679 с.
  • Повести и рассказы. — К. : Дніпро, 1986. — 434 с.
  • Разбойник Кармелюк. — К. : Дніпро, 1988. — 686 с.— ISBN 5-308-00209-6.
  • Руина. — X. : Фолио, 2008. — 538 с. — ISBN 978-966-03-4248-4.
  • Стихи. — М. : Худож. лит., 1965. — 183 с.
  • У пристани. — К. : Молодь, 1962. — 676 с.
  • Пьесы. — Львів ; М. : Искусство, 1958. — 603 с.

Література

  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 814—815.
  • Жадько Віктор. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 72-74, 107—110, 120, 129, 266.
  • Жадько Віктор. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників. — К., 2007. — С. 2, 11, 47, 51, 122, 377.
  • Жадько Віктор. Український некрополь. — К., 2005. — С. 297.
  • Лазанська Т. І. Старицький Михайло Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 811. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Франко І. М. П. Старицький, ЛНВ, кн. V — VII. — Л. 1902.
  • Пчилка О. М. П. Старицкий. Памяти товарища. «Киевская Старина», кн. V — VI — К., 1904.
  • Старицикий М. Зо мли минулого. Уривки спогадів, ж. «Нова Громада», кн. 8. — К., 1906.
  • Зеров М. Літературна позиція М. Старицького. ж. «Життя і Революція», кн. 6. — К., 1929.
  • Куриленко Й. М. П. Старицький. — К., 1960.
  • Сокирко Л. М. П. Старицький, ж. «Літературна критика», ч. 11 — 12. — К., 1940;
  • Скрипник І. Михайло Петрович Старицький. У кн. Матеріали до вивчення історії української літератури, т. III. — К., 1960;
  • Сокирко Л. М. П. Старицький. Критико-біографічний нарис. — К., 1960;
  • Комишанченко М. Михайло Старицький. — К., 1968.
  • Бібліографія у словнику «Українські письменники», т. III, 1963. — С. 169—192;
  • Разбойник Кармелюк. — К.: Дніпро, 1988. — С. 680—681.
  • Старицький М. Твори у шести томах. — К.: Дніпро, 1988. — т. 1 . — С. 6-11.
  • Новиков А. Український театр і  драматургія: від найдавніших часів до початку ХХ ст.: монографія / Анатолій Олександрович Новиков. — Харків: Харківське історико-філологічне товариство, 2015. — 412 с.
  • Київ. Енциклопедія. / В. Г. Абліцов. — К.: Видавництво «Фенікс». 2016. — 288 с.

Примітки

  1. Старицкий Михаил Петрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Див.: Новиков А. Український театр і драматургія: від найдавніших часів до початку ХХ ст.: монографія / Анатолій Олександрович Новиков. – Харків: Харківське історико-філологічне товариство, 2015. – С. 133 - 135. 
  3. Казки Андерсена з короткою ёго життєписью. — Київ, 1873.
  4. Сторінка музею Старицького на сайті столичного «Музею видатних діячів української культури»

Посилання