Стародавня Македонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Μακεδονία
Стародавня Македонія
Темні століття у Греції Flag
800-ті роки до н. е. – 146 до н. е.

Вергінська зірка of Македонія

Вергінська зірка

Розташування Македонія
Столиця Егі - до 400 до н. е.
перенесена до Пелли Архелаєм
Мови давньомакедонська мова, пізніше аттична/койне
Релігії давньогрецька релігія
Форма правління монархія
Цар
 - 808 - 778 до н. е. Каран
 - 359 - 336 до н. е. Філіпп II Македонський
 - 336 - 323 до н. е. Александр Великий
 - 221 - 179 до н. е. Філіпп V Македонський
Історичний період класична античність
 - Каран заснував династію Аргеадів 800-ті роки до н. е.
 - Амінта III об'єднав Македонію 382 до н. е.
 - завойована Римською Республікою під час Четвертої Македонської війни 146 до н. е.
Валюта драхма
Попередник
Наступник
Blank.png Темні століття у Греції
Династія Атталідів Blank.png
Держава Селевкідів Blank.png
Царство Птолемеїв Blank.png
Македонія (римська провінція) Blank.png
Історичній області Македонія на території сучасної Греції присвячена стаття Македонія (Греція). Див. також Македонія (історична область).

Старода́вня Македо́нія (грец. Μακεδονία), також Македонське царство — антична держава північної частини Стародавньої Греції (розташовувалася в основному на території сучасної Греції), яка на заході межувала з давньогрецькою державою Епір і на сході — з Фракією. Звідси Александр Македонський розпочав свій легендарний похід на Персію, який завершився підкоренням усієї Азії.

Раннє царство[ред.ред. код]

Перша Македонська держава була заснована на початку 9 століття до н. е. грецькою династією Аргеадів, переселенців з південного грецького міста Аргоса (звідси і назва — Аргеади). Перший цар Македонії — Пердікка I.

Македонія, що успадкувала, як вважалося, землі міфічного царства Мідаса, очолювана династією Аргеадів, оформилася в самостійну державу за царя Александра I, на прізвисько Філеллін, на початку V століття до н. е.. Саме за його правління починають карбувати царську монету, а Македонія, що існувала довгий час в ізоляції, вступила в контакт з Елладою і територія країни значно розширилася. До Александра I Македонію населяли різні племена, що мали власних вождів, і македонські царі володарювали лише номінально в районі Центральної Македонії.

Мізерні історичні документи засвідчили діяльність батька Александра, Амінти I, а вся попередня історія Македонії ґрунтується на усних переказах і легендах про прихід першого царя. Засновником царюючої династії, за Геродотом, вважається Пердікка I, вихідець з Аргоса, розташованого в східній частині Пелопоннесу. За македонською оповіддю, він прийшов до Македонії разом з двома братами і спочатку пас кіз. За свідченням античних істориків македонські племена, що жили в басейні річки Аліакмон (грец. Αλιάκμων або грец. Αλιάκμονας) і прилеглих плоскогір'ях, у VIII столітті до н. е. почали свій рух на схід до узбережжя Егейського моря і на північ до річки Стримонас (грец. Στρυμών або грец. Στρυμόνας), витісняючи, винищуючи або асимілюючи місцеві племена іллірійського, фракійського, фрігійського походження.

На початку V століття до н. е. Македонія і прилеглі до неї землі були підкорені персидським царем Дарієм I, який допоміг македонському цареві укріпити і розширити владу над племенами. Після поразки персів експансія Македонської держави продовжувалася, і наступник Александра, Пердікка II, відчув себе досить сильним для того, щоб вступити у війну з Афінами (420-ті роки до н. е.). Під час Пелопоннеської війни Пердікка II використовував війська Спарти для придушення сепаратизму гірських племен.

Наступник Пердікки Архелай будував фортеці, проводив дороги, створив регулярну армію. При ньому значно зріс культурний вплив Еллади в Македонії, відомий Евріпід жив при дворі царя і навіть обіймав офіційну посаду. Наприкінці V століття до н. е. Македонія встановлює владу над прилеглими грецькими містами — Підною і Лариссою. Кордони Македонського царства пролягли приблизно по річці Аліакмон на півдні, що розділяла Македонію і Фессалію (область Еллади) і до річки Стрімон на сході, що відокремлює від Фракії. Піндський хребет на заході відокремлював Македонію від Епіру і Іллірії, у верхній течії Аксій (нині Вардар, або Аксіос в сучасній Греції) служив кордоном на півночі.

Незабаром після вбивства Архелая в 399 до н. е. через несприятливі зовнішні чинники і внутрішню смуту Македонське царство послабшало. Царі в результаті запеклої боротьби за престол змінювалися швидко. До середини IV століття до н. е. країна опинилася на межі розвалу.

Вивищення Македонії[ред.ред. код]

Македонське царство і залежні держави в 336 р. до н. е.

Усі македонські царі до Філіппа II мали владу, сильно обмежену племінними і клановими протиріччями. В результаті Македонія була прохідним двором для військових загонів грецьких держав, командири яких могли садити на номінальний царський трон бажаних осіб. В першій половині IV століття до н. е. країна роздиралася міжусобною боротьбою і з'явилася реальна загроза захоплення країни фракійськими та іллірійськими племенами. Саме зовнішня загроза дозволила Філіппу II сконцентрувати збройні сили, відбити зовнішній натиск і змусити до підкорення македонські клани. Далекоглядна, стратегічно вивірена політика Філіппа укріпила державу і зумовила експансію Македонського царства на територію Еллади, на той час ослаблену нескінченними розбратами.

За царя Філіппа II (359 — 336 роки до н. е.), територія Македонії розширилася і включила Пангей, багатий золотими Пангейськими копальнями, Халкідіку, всі грецькі міста-поліси на фракійському узбережжі Егейського моря, землі іллірійців на сході і пеонійців на півночі. Епір і Фессалія стали васальними державами Македонії. Після битви при Херонеї вся материкова Еллада, за винятком Спарти, визнала залежність від македонського царя Філіппа.

У своєму відношенні до Філіппа II греки розкололися, одні розглядали його як агресора, душителя свободи Еллади, інші вітали як лідера, здатного згуртувати роздріблену Грецію. У цей період Македонія перебувала під сильним культурним впливом давньогрецьких держав, зберігаючи при цьому давню самобутність. Наприклад, архітектура палаців у Пеллі ближче до крито-мікенського стилю, ніж до класичного еллінізму, хоча слід зауважити, що через політичний устрій елліни вважали за краще будувати храми замість палаців. Відрізнявся також родинний устрій, зокрема допускалася полігамія, і у Філіппа II окрім Олімпіади, епірської царівни, матері Александра, було ще декілька дружин, хоча всі вони мали різний статус. Македонці тієї епохи здавалися витонченим грекам грубими і неосвіченими, схожими з варварів. Сильний фракійський вплив відчувається в давньогрецькій релігії македонців. Закінчивши приготування до походу у володіння Персії, Філіпп II не встиг здійснити задумане. Він був убитий як і попередні македонські царі, але залишив сильну регулярну армію і міцну державу.

Доба еллінізму[ред.ред. код]

Син Філіппа Александр III Великий (356 — 323 до н. е.) за час свого правління зумів розширити кордони Македонського царства, включивши до його складу не лише грецькі поліси, але і всю Перську імперію, Єгипет Ахеменідів і частково Індію. Втім навряд чи доречно називати космополітичну імперію Александра Македонського царством.

Александр активно користувався культурною спадщиною підкорених держав, при цьому проте знайомлячи підкорені народи з культурою Греції і заохочуючи вивчення грецьких наук. Зокрема він заснував Александрію, відому своїм мусейоном, маяком та бібліотекою. В результаті, хоча новоутворена імперія і розпалася незабаром після його смерті, її спадщина збереглася і дозволила підкореним народам вступити в епоху еллінізму.

Довга боротьба діадохів і їх наступників — епігонів — призвела до створення низки самостійних елліністичних держав (найбільшими з них були монархії Селевкідів, Птолемеїв і власне Македонія). У більшості держав при владі перебували олігархія чи царі. Боротьба держав на чолі з Афінами проти Македонії після смерті Александра (Ламійська війна) закінчилася перемогою Македонії і розправою із грецькими демократами. Після вторинної поразки у Хремонідовій війні (267—261 роки до н. е., названа на честь афінського полководця Хремоніда) Афіни були розгромлені, ставши цілком залежними від Македонської монархії. Однак Македонія не змогла відновити свою владу над усім Балканським півостровом. Проти неї боролися два нових могутніх союзу — Ахейський (відновлено близько 280 до н. е.) та Етолійський (створений близько 320 до н. е.).

Занепад царства[ред.ред. код]

Стародавня Македонія і сусідні території — Іллірія, Мезія, Фракія і Дакія в римські часи[1]

В 215 до н. е. Македонія вступила в першу з трьох війн проти Риму (див. Македонські війни). Результатом поразки у Другій Македонській війні (197 до н. е.) і Третій Македонській війні (168 до н. е.) стало повалення правлячої династії і оголошення Македонії римською провінцією в 146 до н. е..

Під час великого переселення народів на Македонію безперервно здійснювалися набіги готами і аварами. В VI-VII століттяхі н. е. слов'янські племена заснували там свої перші поселения.

В IX-X століттях Візантія почала оспорювати в Болгарського Царства право володіти Македонією, але була витіснена на периферію Сімеоном I Болгарським (893927). Візантія заволоділа західною Македонією в добу правління імператора Василія II Болгаробійці.

З 1014 країна на півтора століття опинилася під владою Візантійської імперії. Після падіння Константинополя в ході Четвертого Хрестового походу 1204 року, латиняни і болгари розв'язали війну за право володіти Македонією; у підсумку країна була поглинена Нікеєю в 1234 році.

Мова[ред.ред. код]

Про мову стародавніх македонян, як і про мову інших стародавніх племен і народів, в часи відсутності відсутності писемності відомо небагато. Вона вживалася до початку V століття до н. е. і зберігалася в деяких областях ще впродовж декількох століть нашої ери. До нас дійшло менше сотні коротких записів, зроблених Ісихієм Александрійським в V столітті. На основі цих записів стверджують, що ця мова була доволі близька до грецької, можливо навіть була її діалектом.

Давньомакедонська мова відчувала вплив дорійської грецької, а з початком бурхливого культурного развитку і тісної взаємодії з іншими державами Еллади різниця між мовами почала скорочуватися.

Внаслідок вкрай незначного лінгвістичного матеріалу, з'явилося безліч точок зору на походження давньомакедонської мови. Найчастіше її розглядають як:

Грецька і слов'янська версії[ред.ред. код]

У зв'язку з відсутністю точних даних існують різні версії щодо знаходження стародавньої держави Македонія, земель, які входили до її складу, а також мовних, релігійних і культурних особливостей людей, які входили до її складу. Така ситуація стала причиною появи різноманітних версій історії, які часто використовуються в політичних мотивах. Науковці, що дискутують про те, чи була Стародавня Македонія еллінською державою чи ні, посилаються як на свідоцтва античних авторів, так і на лінгвістичний матеріал. Жодний з доказів не є безперечним, хоча накопичений лінгвістичний і історичний матеріал дозволяє віднести македонців до грецької гілки народів.

Грецьке, або еллінське, походження стародавніх македонян ставиться під питання в однобічному порядку сучасною державою Республіка Македонія. Решта ж науковців розглядають стародавніх македонян як предків сучасних греків і людей, які розмовляли на діалектах старогрецької мови та перейняли еллінську культуру. Водночас поняття «еллін» і «македонянин» прийнято розрізняти, маючи на увазі заснування Стародавньої Македонії як окремої держави мігруючими греками.

Між прибічниками обох версій боротьба не вщухає до нашого часу. Серед останніх проявів цієї боротьби — позов Греції до Європейського Суду щодо правомірності назви сучасної Республіки Македонія. Значно більшу стурбованість у Греції викликає національна історія Республіки Македонії, запропонована істориками Скоп'є, адже стоїть питання, чи мають право сучасні південні слов'яни на історичну і культурну спадщину держави Александра Македонського, хоча останні досі не навели переконливих історичних свідчень появи, розселення та розвитку міст македонців-слов'ян у регіоні.

Переважання «грецької» версії в сучасній Європі і світі теж пов'язане з історичними[Джерело?] і політичними[Джерело?] мотивами:

  • Фундамент для сучасних історичних уявлень на це питання був закладений у часи розвалу Візантійської імперії (часів массового переселення греків у Західну Європу), і розбудований у XVI—XIX ст — в часи значного занепаду і зменшення впливу слов'янських держав на світову політику (південних слов'ян, Польщі, Чехії, Русі)[Джерело?].
  • В Османській імперії, яка прийшла на зміну Візантійській, греки, маючи значний вплив на структури влади в Османській імперії мали сприятливіші умови для збереження і розвитку власної історії і культури у порівнянні з південними слов'янами (закривалися монастирі, спалювалися стародавні книжки)[Джерело?].
  • В XVIII—XIX ст. в Європі активно розроблявся «давньогрецький» міф з метою обгунтування розколу Османської імперії і створення незалежної грецької держави[Джерело?]}.
  • В XX ст. південнослов'янські держави були тісно пов'язані з Радянським Союзом і країнами соц.табору в той час як Греція — з Західною Європою[Джерело?].
  • Не слід забувати також про те, що стародавня Греція включала до свого складу велику кількість земель і народів крім сучасної Греції[Джерело?]. Всі ці народи в давнину також часто називались греками. В XIX ст. болгар і сербів (особливо в Австро-Угорській імперії) також інколи називали греками[Джерело?].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Карта з атласу Alexander G. Findlay Classical Atlas to Illustrate Ancient Geography, New York, 1849

Посилання[ред.ред. код]