Ханаанська релігія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ханаанська земля, до якої входять сучасні регіони Ізраїлю, Палестини, Лівану, Йорданії та Сирії. У часи існування ханаанської релігії, Ханаан був розділений на різні міста-держави

Ханаанська релігія — вірування, які сповідували ханаанці, мешканці стародавнього Леванта, в період принаймні з ранньої бронзової доби до перших століть нашої ери. Відноситься до групи давніх семітських релігій.

Ханаанська релігія була політеїстичною, а в деяких випадках генотеїстичною.

Вірування[ред. | ред. код]

Божества[ред. | ред. код]

Баал з піднятою рукою, Статуетка 14—12 століття до н.е. Знайдена в Рас-Шамрі (Угарит), Лувр

Послідовники ханаанської релігії поклонялися величезній кількості богів, які розподілялися за чотирирівневою ієрархією на чолі з Елем та Ашерою[1][2]. Повний список божеств[3]:

  • Кадеш[en] (буквально «Свята») — вважається богинею любові, бажання та похототі. Одне з імен Ашери.
  • Решеф — бог чуми та зцілення.
  • Шадрафа — бог медицини та зцілення.
  • Шахар та Шалем — гірські боги-близнюки світанку та заходу сонця відповідно. Шалем був пов’язаний з потойбічним світом і умиротворенням[13].
  • Шамаїм[en] (буквально «Небеса») — бог небесного світу, існує в парі з Ерецем («Земля»).
  • Шапаш (також перекладають «Шапшу») — богиня сонця, інколи ототожнюється з месопотамським богом сонця Шамашем (Уту)[14]. Деякі дослідники вважають Шамаш богинею[15].
  • Сидик[en] — бог праведності та справедливості, інколи асоціюється з Місором та пов'язується з планетою Юпітер[16][17].
  • Таллай — богиня зими, снігу, холоду та роси, одна з трьох дочок Баал-Хадада[18].
  • Ям (буквально «море-річка») — бог моря та річки, також має ім'я «Суддя Нахар» (суддя річки)[19].
  • Ярхібол[en] — сонячний бог та «повелитель весни». Є одним з трьох богів Пальміри разом із Агліболом[en] та Белом[en].
  • Яріх — бог місяця та чоловік Ніккал[en], колишній чоловік богині сонця Шапаш.

Загробні вірування та культ померлих[ред. | ред. код]

Ханаанці вірили, що після фізичної смерті «npš» (зазвичай перекладається як «душа») покидає тіло та відходить до потойбічного світу — землі Мота (Смерть). Мерців ховали разом із похоронним крамом: в могили клали їжу та напої, щоб померлі з того світу не турбували живих. Померлих родичів шанували та іноді просили про допомогу[20][21].

Космологія[ред. | ред. код]

Жодна з глиняних табличок, що були знайдені в 1929 році на розкопках ханаанського міста Угарит, не розкрила космологію релігії стародавніх жителів міста. Основну інформацію щодо цього питання дав значно пізніший фінікійський текст Філона Біблського (бл. 64–141 рр. н.е.). Слід зауважити, що Філон Біблський написав свій текст через величезний проміжок часу після зникнення стародавньої ханаанської релігії та після значного багаторічного грецького та римського впливу в регіоні.

Філон Біблський писав, що він отримав інформацію щодо пантеону богів Угариту від Санхуніатона. Пантеон був відомий як Елогім («діти Еля»). Творця звали Еліоном, він був батьком усіх божеств. У грецьких джерелах повідомлялося, що він був одружений з Берут (місто Бейрут). Цей шлюб бога з містом має аналогії в Біблії, наприклад, зв'язок між Мелькартом і Тіром; Кімошем і Моав; Таніт і Баал Хамоном[en] у Карфагені, Джа та Єрусалимом.

Союз Еля-Еліона та його дружини Ашери був аналогічним явищем у релігії стародавніх ханаанців, як і шлюб одвічного Кроноса та Реї в грецькій міфології, або римських Сатурна та Опси.

У ханаанській міфології існували гори-близнюки Таргізізі й Тарумагі, які тримають земну твердь над океаном, що оточує землю. Доречі, В. Ф. Олбрайт стверджує, що одне з імен Бога в юдаїзмі Ель-Шаддай[en] походить від семітського кореня, що з'являється в аккадських словах shadû («гора») та shaddā'û або shaddû'a («гірський житель», одна з назв держави Амурру). Філон Біблський стверджував, що Атлас був одним із Елогім, і це чітко вписується в історію Ель-Шаддая як «Бога гори». Гаррієт Луцкі надала докази того, що Шаддай міг бути атрибутом семітської богині: вона вважає, що це порівняння з єврейським šad «груди» в сенсі «одна з грудей». Ідея двох гір, які асоціюються з грудьми Землі, досить добре вписується в ханаанську міфологію та є поширеною (наприклад, гора Гореб та Синай в Біблії). Зараз важко визначити, чий саме культурний вплив був найбільшим на Філона Біблського при написанні його твору — римський, грецький чи єврейський.

Міфологія[ред. | ред. код]

У Циклі про Ваала оповідається, як бог Ям намагається підкорити своїй волі бога Баал-Хадада. Останній перемагає Яма, використовуючи магічну зброю, дві бойові булави («Кермувач» та «Переслідувач»), зроблені для нього Котар-ва-Хасісом. Згодом, за допомогою Ашери та Анат, Ваал вмовляє Еля дозволити йому побудувати свій палац. Ель схвалює прохання й Котар-ва-Хасіс будує палац. Після побудови палацу Ваал видає громовий рев із вікна й кидає виклик Моту. Мот заходить в палац через вікно та ковтає Ваала, відправляючи його в підземний світ. Через те, що Ваал був відповідальним за дощ, за його відсутності настає страшна посуха. Інші божества збентежені тим, що Ваала забрали в підземний світ, особливо Ель та Анат. Остання йде в підземне царство, нападає на Мота з ножем, роздирає його на шматки та розкидає їх по всій землі. Після загибелі Мота Ваал повертається та проливає на землю дощ[22].

Релігійні практики[ред. | ред. код]

Археологічні дослідження в палестинському селі Тел-ес-Сафі[en] виявили залишки домашніх тварин (ослів, овець та кіз) часів ранньої бронзи (близько 2900-ті роки до н.е.), які були завезені з Єгипту для жертвопринесення. Одну із жертовних тварин, цілого осла, знайшли під фундаментом будівлі. Вчені вважають, що це була спеціальна жертва, закладена на вдачу перед будівництвом житлового будинку[23].

Зараз видається практично неможливим відтворити чітку картину ханаанських релігійних практик. Хоча жертвоприношення дітей було відоме народам, які проживали поряд із стародавніми ханаанцями, в стародавніх фінікійських або класичних текстах про таку практику серед них немає жодної інформації. Біблійна репрезентація ханаанської релігії завжди негативна[24].

Ханаанська релігійна практика ставила в обов'язок дітям піклуватися про своїх батьків, сини несли відповідальність за їхнє поховання та догляд за могилами[25].

Ханаанським божествам, наприклад Ваалу, ставили ідоли, які розміщували в святинях, часто на вершинах пагорбів, оточених гаями дерев. Це практика описується та засуджується в єврейській Біблії, зокрема в Книзі Осії. Ймовірно, мався на увазі стовп Ашери[en] та інші кам'яні або дерев'яні ідоли[26].

Історія[ред. | ред. код]

Ханаанці[ред. | ред. код]

Населення Леванту називало цю землю «ка-на-на-ум» ще в середині третього тисячоліття до н.е.[27]. Існує ціла низка варіантів походження цього слова.

Аккадське слово «kinahhu» означало пофарбовану у фіолетовий колір шерсть, яка протягом тривалого історичного часу була ключовим експортним товаром регіону. Коли пізніше греки торгували з ханаанцями, вони називали їх «феніками» або «фінікійцями». Ця назва може походити від грецького слова «фенікс» («фοίνιξ»), що означає малиновий або фіолетовий колір, очевидно, тканини, за якою приїздили греки. Римляни переклали «фοίνιξ» як «poenus» («пуніс»), таким чином назвавши нащадків ханаанських поселенців у Карфагені «пунічними».

Хоча терміни «фінікійський» та «ханаанський» відносяться до однієї й тієї ж культури, археологи та історики зазвичай називають жителів Леванту бронзової доби (до 1200 р.р. до н.е.) «ханаанці», а їхніх нащадків залізної доби, особливо тих, хто мешкав на узбережжі — «фінікійці». Останнім часом термін «ханаанський» застосовується також для держав залізної доби, які не були під владою арамеїв: філістимлян, Ізраїлю та Юдеї[28][29][30].

Вплив[ред. | ред. код]

Ханаанська релігія зазнала сильного впливу більш могутніх та чисельних сусідніх народів. Проглядається чіткий вплив месопотамської[en] та єгипетської релігійних практик. Як і в інших віруваннях стародавнього Близького Сходу, ханаанські релігійні практики були політеїстичними. У сім'ях шанували померлих у вигляді домашніх богів і богинь, визнаючи при цьому існування інших божеств, Елогім, таких як Ваал та Ель, Ашера та Астарта. Царі також відігравали важливу релігійну роль. У деяких церемоніях, наприклад ієрогамії під час святкування Нового року, царі могли шануватися як боги. «У центрі стародавньої ханаанської релігії стояла королівська турбота про релігійну та політичну легітимність і нав'язування божественно встановленої правової структури, а також селянський мотив родючості сільськогосподарських культур, отар худоби та збільшення народжуваності серед власного народу»[31][32].

Контакти з іншими землями[ред. | ред. код]

На формування стародавньої ханаанської релігії значно вплинуло географічне положення країни. Через те, що Ханаан знаходився між Єгиптом та Месопотамією, їхні релігії мали величезний вплив на ханаанські вірування. Наприклад, у період правління гіксосів в Єгипті, Ваал став асоціюватися з єгипетським богом Сетом і вважався ідентичним Сету в його формі «Сутех». На тогочасних зображеннях Ваал мав корону Нижнього Єгипту та завжди був у специфічній єгипетській позі, коли одна нога поставлена перед іншою. Подібним чином Атірат (відома під пізнішим івритським ім'ям Ашера), Аттарт (відома під пізнішим грецьким ім'ям Астарта) та Анат відтепер зображувалися в єгипетських перуках типу хатхор.

Жан Боттеро висловив припущення, що за часів Аккадської імперії бог «Я» («Ya») з Ебли (можливий попередник Яма) ототожнювався з месопотамським богом Енкі. У період середньої та пізньої бронзової доби існував сильний хуритський та мітаннійський вплив на ханаанську релігію. Хуритській богині Гепат поклонялися в Єрусалимі, а Ваала вважали рівнозначним хуритському та хетському богу шторму Тешубу. Ханаанські божества були майже ідентичними за формою та функцією богам своїх східних сусідів арамеїв. А Баал-Хадада та Еля можна розпізнати серед богів амореїв, які наприкінці ранньої бронзової доби вторглися в Месопотамію .

Фінікійські моряки перенесли свої вірування на захід. Ханаанські релігійні впливи можна побачити в грецькій міфології, зокрема в поділі божественних функцій між трьома олімпійцями Зевсом, Посейдоном та Аїдом, що є віддзеркаленням поділу влади між Ваалом, Ямом і Мотом. Також в історії про 12 подвигів Геркулеса[en] простежується історія про тирського Мелькарта, якого часто ототожнюють з Гераклом[33].

Джерела[ред. | ред. код]

Сучасні знання про ханаанську релігію походять з:

Літературні джерела[ред. | ред. код]

Руїни розкопаного міста Рас-Шамра або Угариту

Оскільки збереглося мало записів про ханаанську релігію, сучасні вчені мало знали про неї, поки в 1929 році Клод Шефер не розпочав розкопки в Рас-Шамрі в Північній Сирії (Угарит), і знайшов архів бронзової доби з глиняних табличок, написаних алфавітним клинописом[35]. Папірус у той час був найбільш зручним та поширеним матеріалом для письма, але якщо в Єгипті папірус може зберігатися століттями в надзвичайно сухому кліматі, ханаанські записи просто розклалися у вологому середземноморському кліматі[36]. Саме тому Біблійні розповіді були майже єдиним джерелом інформації про стародавню ханаанську релігію. Ці запис доповнювалися кількома грецькими джерелами: «De Dea Syria[en]» («Сирійська богиня») Лукіана, фрагментами «Фінікійської історії» Філона Біблського (помер в 141 році), а також у працях Дамасція[en]. Зрозумілішою ранню ханаанську релігію зробило недавнє детальне вивчення угаритських матеріалів, інших записів з Леванту, а також архіву Ебла з Тель-Мардіха, розкопаного в 1960 році спільною італо-сирійською командою[37].

Згідно з «Енциклопедією релігії», тексти Угариту представляють собою частину набагато більшої та масивнішої релігії, яка базувалася на віровченнях Вавилону. Ханаанські книжники, які писали тексти Ваала, навчалися також писати вавилонським клинописом, у тому числі шумерські та аккадські тексти всіх жанрів[38].

Археологічні джерела[ред. | ред. код]

Археологічні розкопки на території стародавнього Леванту за останні кілька десятиліть дали багато даних щодо релігії древніх ханаанців[30]. Розкопки міста Угарит у Рас-Шамрі в 1928 році та відкриття архіву глиняних клинописних текстів розкрили великий масив нової інформації для науковців.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Evans, Annette H. M. "Monotheism and Yahweh", The Development of Jewish Ideas of Angels: Egyptian and Hellenistic Connections, ca. 600 BCE to ca. 200 BCE [Архівовано 2020-10-03 у Wayback Machine.]. PhD diss., Stellenbosch University, 2007. p. 291. "Handy (1994:176,177) describes the four hierarchical levels in Syro-Palestinian mythology. The first level consists of the deity El (or his equivalents) and Asherah. The second level consists of the active deities or patron gods, for example Baal, and the third, the artisan gods, for example Kothar-wa-Khasis. The lowest level consists of the messenger-gods, who have no independent volition, which Handy equates with the “angels” of the Bible."
  2. ↑ Handy, Lowell K. (1994). Summary - Cosmic Hierarchy. Among the Host of Heaven: The Syro-Palestinian Pantheon as Bureaucracy. Eisenbrauns. с. 169—170. ISBN 978-0-931464-84-3. [Per the Syro-Palestinian perception of the cosmos] The fourfold hierarchy of the divine realm may be diagrammed as follows [Authoritative Deities: El; Active Deities: Baal; Artisan Deities: Kothar; Messenger Deities: gpn w ugr]...
  3. ↑ Tannen, Trudy. Canaanite Religion. Архів оригіналу за 12 травня 2014. Процитовано 26 грудня 2020.
  4. ↑ Athirat. 23 грудня 2020. Процитовано 26 грудня 2020.
  5. ↑ Guisepi, Robert. Canaanite culture and religion. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 26 грудня 2020.
  6. ↑ Baal. Encyclopædia Britannica. Процитовано 26 грудня 2020.
  7. ↑ Extremists blow up Baalshamin Temple at Palmyra, in pictures. The Telegraph. 25 серпня 2015. Процитовано 26 грудня 2020.
  8. ↑ Teixidor, Javier (1979). The Pantheon of Palmyra (англ.). Brill Archive. с. 1. ISBN 9004059873.
  9. ↑ Quinn, Ben (1 вересня 2015). Isis destruction of Palmyra's Temple of Bel revealed in satellite images. The Guardian. Процитовано 26 грудня 2020.
  10. ↑ Smith, Mark S. (2002). The Early History of God: Yahweh and the Other Deities in Ancient Israel. Wm. B. Eerdmans Publishing. с. 32f, n. 45. ISBN 978-0-8028-3972-5. [Deuteronomy 32:8-9] suggests that Yahweh, originally a warrior-god from Sinai/Paran/Edom/Teiman, was known separately from El at an early point in early Israel.
  11. ↑ "alleged but not securely attested", according to Johnston, Sarah Isles, Religions of the Ancient World: A Guide. Cambridge: Harvard University Press. ISBN 0-674-01517-7. p.335
  12. ↑ Wiggins, Steve (2003). Pidray, Tallay and Arsay in the Baal Cycle. Journal of Northwest Semitic Language. 29: 83—101.
  13. ↑ Botterweck, G.J.; Ringgren, H.; Fabry, H.J. (2006). Theological Dictionary of the Old Testament. Т. 15. Alban Books Limited. с. 24. ISBN 9780802823397. Процитовано 15 грудня 2014.
  14. ↑ Johnston, Sarah Isles, Religions of the Ancient World: A Guide. Cambridge: Harvard University Press. ISBN 0-674-01517-7. P. 418
  15. ↑ Wyatt, Nick, There's Such Divinity Doth Hedge a King, Ashgate (19 Jul 2005), ISBN 978-0-7546-5330-1, p. 104
  16. ↑ 26 Religions. Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 26 грудня 2020.
  17. ↑ Kohler, Kaufmann; Singer, Isidore. Melchizedek. The Jewish Encyclopedia. Процитовано 26 грудня 2020.
  18. ↑ Gordon, Cyrus H. (1965). Common Background of Greek and Hebrew Civilizations. New York: Norton Library. с. 171. ISBN 9780393002935.
  19. ↑ The Shelby White & Leon Levy Program: Dig Sites, Levant Sothern. fas.harvard.edu. Архів оригіналу за 29 березня 2014. Процитовано 1 жовтня 2014.
  20. ↑ Segal, Alan F. Life after death: a history of the afterlife in the religions of the West
  21. ↑ Annette Reed (11 лютого 2005). Life, Death, and Afterlife in Ancient Israel and Canaan (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 May 2005. Процитовано 1 жовтня 2014.
  22. ↑ Wilkinson, Philip Myths & Legends: An Illustrated Guide to Their Origins and Meanings
  23. ↑ Bohstrom, Philippe (21 червня 2016). Canaanites Imported Sacrificial Animals From Egypt, Archaeologists Find.
  24. ↑ Eerdmans Dictionary of the Bible. Amsterdam University Press. 31 грудня 2000. с. 214.
  25. ↑ 11. Reading the Old Testament: An Introduction. Paulist Press. 2012.
  26. ↑ Bruce C. Birch (1 січня 1997). Hosea, Joel, and Amos. Westminster John Knox Press. с. 33, 56.
  27. ↑ Aubet, Maria E., 1987, 910 The Phoenicians and the West, (Cambridge University Press, New York) p.9
  28. ↑ Davies, Philip R. (1 квітня 2016). Early Judaism(s). On the Origins of Judaism. Routledge. с. 15. ISBN 978-1-134-94502-3. Ancient Israel and Judah were not “communities of faith” as distinct from any of their neighbours, all of whom had their own deities also. We cannot know in much detail what the religions of these ancient societies were, but the books of Judges—Kings and the archaeological evidence agree that much religious practice in these two kingdoms largely conformed to local patterns (“worshipping the Baals”).
  29. ↑ Thompson, Thomas L. A view from Copenhagen: Israel and the History of Palestine. The Bible and Interpretation. Mark Elliott, Patricia Landy. Процитовано 15 вересня 2017. The Bible, I think, is neither historical nor historiographical, but a secondary collection of tradition.
  30. ↑ а б Tubb, Jonathan. 'The Canaanites (British Museum Press)
  31. ↑ abstract, K. L. Noll (2007) "Canaanite Religion", Religion Compass 1 (1), 61–92 DOI:10.1111/j.1749-8171.2006.00010.x
  32. ↑ Moscati, Sabatino. The Face of the Ancient Orient, 2001.
  33. ↑ Stories from Ancient Canaan, Second Edition. ISBN 1611641624. Процитовано 9 лютого 2017.
  34. ↑ Richard, Suzanne Near Eastern archaeology: a reader, Eisenbrauns illustrated edition (1 Aug 2004) ISBN 978-1-57506-083-5, p. 343
  35. ↑ Schaeffer, Claude F. A. (1936). The Cuneiform Texts of Ras Shamra~Ugarit (PDF). London: Oxford University Press. Архів оригіналу (PDF) за 20 вересня 2011.
  36. ↑ Olmo Lete, Gregorio del (1999), "Canaanite religion: According to the liturgical texts of Ugarit" (CDL)
  37. ↑ Hillers D.R. (1985)"Analyzing the Abominable: Our Understanding of Canaanite Religion" (The Jewish quarterly review, 1985)
  38. ↑ The Encyclopedia of Religion - Mcmillan Library Ref. - Page 42

Література[ред. | ред. код]

  • Moscatti, Sabatino (1968), "The World of the Phoenicians" (Phoenix Giant)
  • Ribichini, Sergio "Beliefs and Religious Life" in Maoscati Sabatino (1997), "The Phoenicians" (Rissoli)
  • van der Toorn, Karel (1995). Dictionary of Deities and Demons in the Bible. New York: E.J. Brill. ISBN 0-8028-2491-9.
  • Bibliography of Canaanite & Phoenician Studies
  • Dawson, Tess (2009). Whisper of Stone. Natib Qadish: Modern Canaanite Religion. O Books. ISBN 978-1-84694-190-0.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ханаанська_релігія&oldid=40930116