Старокиївська гора
| Старокиївська гора | ||||
 | ||||
|
50°27′30″ пн. ш. 30°30′58″ сх. д. / 50.45833333336077686° пн. ш. 30.51611111113878039° сх. д.Координати: 50°27′30″ пн. ш. 30°30′58″ сх. д. / 50.45833333336077686° пн. ш. 30.51611111113878039° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна | |||
|---|---|---|---|---|
| Тип | історична місцевість, район міста | |||
| Ідентифікатори і посилання | ||||
  Старокиївська гора Старокиївська гора (Київ) | ||||
 | ||||
Старокиївська гора, Верхнє місто — історична місцевість, пагорб у Києві в Шевченківському районі. Являє собою плато, яке круто зривається на північ до долини Дніпра, а з південного заходу, півдня та сходу обмежується відлогими схилами, що спускаються в долину річки Либідь та Хрещатий яр.
Основні параметри[ред. | ред. код]
Зараз тут знаходиться найважливіший комплекс пам'яток археології, історії, архітектури, мистецтва столиці. Тут, на літописній Києвиці — Старокиївській горі, княжив Кий і збудував фортецю — «городок Кия»[1]. На цій території формувалось «Верхнє місто» (на противагу нижній частині — Подолу). На згадку про це на оглядовому майданчику встановили камінь з викарбуваними давньослов'янською в'яззю словами Нестора Літописця «звідси руська земля стала бути». На Старокиївській горі переплелися епохи і віри. У дохристиянський період язичники тут поклонялися ідолам на капищі; при «Граді Володимира», в часи Хрещення Русі, тут була побудована перша кам'яна церква Київської Русі — Десятинна церква; а зараз тут височить монументальна будівля у неокласичному стилі — Національний музей історії України.
Історія[ред. | ред. код]
На горі знаходилася історична частина Києва — Верхнє місто. У зв'язку із занепадом колишньої центральної частини міста (після татарської навали) і перенесенням адміністративної влади у Замок, іноді Старокиївською (тобто центральною) горою називали Замкову гору (Киселівку).
Після 1240[ред. | ред. код]
.png)
Після монголо-татарської навали (1240) Старокиївська гора втратила роль міської твердині й осередку влади, а після нападу на Київ Менглі-Гірея I (1482) майже повністю спорожніла. Проте продовжували діяти Софійський собор і Київський Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. Наприкінці XVI століття навколо Софійського собору (див. також Софійський монастир) виникло поселення — Софійська слобода. 1654 року розпочалося спорудження Старокиївської фортеці, завдяки чому Старокиївська гора повернула собі роль військово-адміністративного центру, яка була втрачена знову на початку XVIII століття, коли на Печерську заснували нову Київську фортецю. Незважаючи на новий період занепаду, який у 18 — 1-й третині 19 ст. переживало Верхнє місто, тут з'явилося кілька значних мурованих споруд, у тому числі Андріївська церква і Олександрівський костел (1817—38). У 1830-х рр. почали зносити земляні укріплення і прокладати нові вулиці, у тому числі головну — Володимирську. При цьому збереглася середньовічна планувальна схема, прикметна особливість якої — вулиці, що віялами розходяться від двох майданів (сучасні майдан Незалежності та Львівська площа), де колись існували міські брами. На терасі північно-східного схилу гори 1853 встановили пам'ятник київському князю Володимиру Святославичу (скульптори В.Демут-Малиновський і П.Клодт, архітектор О.Тон), навколо якого пізніше утворився парк «Володимирська гірка». Між Софійським собором та Свято-Михайлівським Золотоверхим монастирем утворився величезний простір, який після спорудження в 1850-ті рр. будинку губернських Присутствених місць був розділений на два майдани — Софійський та Михайлівський. На першому з них було встановлено пам'ятник Б.Хмельницькому (1888, скульп. М.Микешин, архіт. В.Ніколаєв), на другому — княгині Ользі (1911, скульптори І.Кавалерідзе та ін.; перший об'єкт із нереалізованого задуму створити історико-мистецький комплекс «Історичний шлях»). У 1880-х — 1910-х рр. С.г. була забудована багатоповерховими прибутковими будинками.
Після 1934[ред. | ред. код]
Після перенесення столиці УСРР до Києва (1934) у Верхньому місті планували розмістити урядовий центр. Щоб вивільнити для нього місце, знесли Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир і Трьохсвятительську церкву — пам'ятку 12 ст. (Також у 1930-х роках знесли Стрітенську, Свято-Георгіївську та Нову Десятинну церкви). Із запроєктованого комплексу був споруджений тільки будинок ЦК КП(б)У (1936—1939, архітектор Йосип Лангбард; нині МЗС України). Серед інших будівель радянського часу слід відзначити розташований у межах Старокиївського городища будинок Художньої школи (1939, архітектор Йосип Каракіс), який в 1944 переданий Історичного музею УРСР (нині Національний музей історії України).
Сучасний стан[ред. | ред. код]
У 1980-ті рр. було впорядковано його садибу, позначено на місцевості рештки стародавніх споруд, відбудовано Золоті ворота, облаштовано «Пейзажну алею». Наприкінці 1990-х рр. відтворено Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. Із 1970-х рр. Верхнє місто має режим археологічної охоронної зони й архітектурної охоронної зони, а окремі ділянки — статус архітектурного та/або археологічного заповідника. Незважаючи на це, з 2-ї пол. 20 ст. тут споруджують будівлі, які порушують цілісність історичного середовища (25-поверховий Будинок торгівлі, 1968—81, архіт. В.Єжов; бізнес-центр «Міленіум», 2000, архіт. С. Бабушкін; готель «Хайят Рідженсі», 2007, архіт. Я. Віг).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Толочко П. П. Стародавній Київ. — К.: Наукова думка, 1966. — С. 10-11.
Література[ред. | ред. код]
- Вортман Д. Я., Козюба В. К. Старокиївська гора // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 819. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- «Вулиці Києва, Довідник» УЕ, Київ-1995
Посилання[ред. | ред. код]
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
.jpg)
| |||||||||||||||||||
