Старокиївська гора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Starokievskaya mountain.jpg

Старокиївська гора, Верхнє місто — історична місцевість, пагорб у Києві в Шевченківському районі. Являє собою плато, яке круто зривається на північ до долини Дніпра, а з південного заходу, півдня та сходу обмежується відлогими схилами, що спускаються в долину річки Либідь та Хрещатий яр.

Зараз тут знаходиться найважливіший комплекс пам'яток археології, історії, архітектури, мистецтва столиці. Тут, на літописній Києвиці — Старокиївській горі, княжив Кий. На цій території формувалось «Верхнє місто». На згадку про це на оглядовому майданчику встановили камінь з викарбуваними давньослов'янською в'яззю словами Нестора Літописця «звідси руська земля стала бути». На Старокиївській горі переплелися епохи і віри. У дохристиянський період язичники тут поклонялися ідолам на капищі; при «Граді Володимира», в часи Хрещення Русі, тут була побудована перша кам'яна церква Київської Русі — Десятинна церква; а зараз тут височить монументальна будівля у візантійському стилі — Національний музей історії України.

На горі знаходилася історична частина Києва — Верхнє місто. У зв'язку із занепадом колишньої центральної частини міста (після татарської навали) і переносом адміністративної влади у Замок, іноді Старокиївською (тобто центральною) горою називали Замкову гору (Киселівку).

Після 1240[ред.ред. код]

Після монголо-татарської навали (1240) С.г. втратила роль міської твердині й осередку влади, а після нападу на Київ Менглі-Гірея I (1482) майже повністю спорожніла. Проте продовжували діяти Софійський собор і Київський Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. Наприкінці 16 ст. навколо Софійського собору (див. також Софійський монастир) виникло поселення — Софійська слобода. 1654 почалося спорудження Старокиївської фортеці, завдяки чому С.г. повернула собі роль військово-адміністративного центру, яка була втрачена знову на поч. 18 ст., коли на Печерську заснували нову Київську фортецю. Незважаючи на новий період занепаду, який у 18 — 1-й третині 19 ст. переживало Верхнє місто, тут з’явилося кілька значних мурованих споруд, у т. ч. Андріївська церква і Олександрівський костьол (1817—38). У 1830-х рр. почали зносити земляні укріплення і прокладати нові вулиці, у т. ч. головну — Володимирську. При цьому збереглася середньовічна планувальна схема, прикметна особливість якої — вулиці, що віялами розходяться від двох майданів (сучасні майдан Незалежності та Львівська площа), де колись існували міські брами. На терасі північно-східного схилу гори 1853 встановили пам’ятник київському князю Володимиру Святославичу (скульптори В.Демут-Малиновський і П.Клодт, архітектор О.Тон), навколо якого пізніше утворився парк "Володимирська гірка". Між Софійським собором та Свято-Михайлівським Золотоверхим монастирем утворився величезний простір, який після спорудження в 1850-ті рр. будинку губернських Присутствених місць був розділений на два майдани — Софійський та Михайлівський. На першому з них було встановлено пам’ятник Б.Хмельницькому (1888, скульп. М.Микешин, архіт. В.Ніколаєв), на другому — княгині Ользі (1911, скульптори І.Кавалерідзе та ін.; перший об’єкт із нереалізованого задуму створити історико-мистецький комплекс "Історичний шлях"). У 1880-х — 1910-х рр. С.г. була забудована багатоповерховими прибутковими будинками.

Після 1934[ред.ред. код]

Після перенесення столиці УСРР до Києва (1934) у Верхньому місті планували розмістити урядовий центр. Щоб вивільнити для нього місце, знесли Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир і Трьохсвятительську церкву — пам’ятку 12 ст. (Також у 1930-ті рр. знесли Стрітенську, Свято-Георгіївську та Нову Десятинну церкви.) Із запроектованого комплексу був споруджений тільки будинок ЦК КП(б)У (1936—39, архіт. Й.Лангбард; нині МЗС України). Серед інших будівель радянського часу слід відзначити розташований у межах Старокиївського городища будинок Художньої школи (1939, архіт. Й.Каракіс), який 1944 був переданий Історичного музею УРСР (нині Національний музей історії України). У 1980-ті рр. було впорядковано його садибу, позначено на місцевості рештки стародавніх споруд, відбудовано Золоті ворота, облаштовано "Пейзажну алею". Наприкінці 1990-х рр. відтворено Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. Із 1970-х рр. Верхнє місто має режим археологічної охоронної зони й архітектурної охоронної зони, а окремі ділянки — статус архітектурного та/або археологічного заповідника. Незважаючи на це, з 2-ї пол. 20 ст. тут споруджують будівлі, які порушують цілісність історичного середовища (25-поверховий Будинок торгівлі, 1968—81, архіт. В.Єжов; бізнес-центр "Міленіум", 2000, архіт. С.Бабушкін; готель "Хайят Рідженсі", 2007, архіт. Я.Віг).

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]