Староміщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Староміщина
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Підволочиський район
Рада/громада Староміщинська сільська рада
Код КОАТУУ 6124687500
Облікова картка Староміщина 
Основні дані
Засноване 1599
Населення 827
Територія 2.250 км²
Густота населення 367.56 осіб/км²
Поштовий індекс 47834
Телефонний код +380 3543
Географічні дані
Географічні координати 49°32′51″ пн. ш. 26°09′28″ сх. д. / 49.54750° пн. ш. 26.15778° сх. д. / 49.54750; 26.15778Координати: 49°32′51″ пн. ш. 26°09′28″ сх. д. / 49.54750° пн. ш. 26.15778° сх. д. / 49.54750; 26.15778
Водойми Збруч
Відстань до
районного центру
3 км
Найближча залізнична станція Підволочиськ
Відстань до
залізничної станції
3 км
Місцева влада
Адреса ради 47834, с. Староміщина, вул. Л. Українки, 59 а
Карта
Староміщина is located in Україна
Староміщина
Староміщина
Староміщина is located in Тернопільська область
Староміщина
Староміщина

Старомі́щина — село в Україні, в Підволочиському районі Тернопільської області. Розташоване на річці Збруч, на сході району. Біля села пролягає автошлях Т 2010 Збараж — Підволочиськ.

Колишній центр сільради. Від вересня 2015 року ввійшло до складу Підволочиської селищної громади.

Населення — 829 осіб (2007).

Історія[ред.ред. код]

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки східноподільської групи скіфського часу, черняхівської і давньоруської культур. Перша писемна згадка — 1463 р.

В ХІ-му томі Географічного словника Королівства Польського (Варшава, 1890) подані такі відомості про Староміщину:

« Староміщина (пол. Staromiejszczyzna) — село Скалатського повіту, 21 км на північний схід від повітового суду в Скалаті, 3 км на північний схід від залізничної і телеграфної станцій в Підволочиськах. На південь лежать Підволочиська, на захід Підволочиська і Супранівка, на схід Волочиська (в Старокостянтинівському повіті Волинської губернії). Вздовж кордону з півночі на південь пливе Збруч. З північного заходу долучається до Збруча мала притока, яка пливе на південь і схід. Власність більша тут і в Підволочиськах має орної ріллі 1086, лук і городів 202, пасовиськ 14 моргів; власність менша орної ріллі — 1511, лук і городів — 75, пасовиськ — 41 морг. У 1880 році було в селі 177 домів, 1012 мешканців у гміні (895 греко-католиків, 73 римо-католики, 44 мойсеєвого визнання; 977 русинів і 24 поляки). Парафія римо-католицька в Токах, греко-католицька на місці, деканат Скалатський. До парафії належать: Підволочиська, Заднишівка, Мислова і Дорофіївка. У селі є церква під покровом св. Миколая і школа етатова 1-класна. Став 5100 кроків у довжину і 1150 кроків у ширину, непокритий очеретом.  »

1883 р. за ініціативою пароха Староміщини о. Стефана Коблянського була відкрита перша на теренах Скалатського і Збаразького повітів читальня «Просвіти». На відкритті читальні був присутній голова Тернопільської філії Товариства «Просвіта» Олександр Барвінський, який в часі урочистості виголосив дві доповіді: «Про збагачення народу самодопомогою у товариствах» та «Про життя і значення Т. Шевченка»[1].

У селі діяли також товариства «Січ», «Луг», «Сокіл», «Сільський господар», «Союз українок», «Відродження», кооператива.

Релігія[ред.ред. код]

У селі є мурована церква св. Миколая збудована стараннями тодішнього пароха о. Якова Шидловського. Храм належить до Підволочиського деканату Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ. До Другої світової війни церква була матірньою для філіальних (дочірніх) храмів у Дорофіївці (1843—1918), Підволочиську (до 1918), Заднишівці (до 1911) та Мислові (до 1911). Для духовної обслуги вірних парохи с. Староміщини завжди мали помічників — сотрудників.

За часів Незалежної України парохами села були: о. Зиновій Гончарик, о. Олег Пастушин, знову о. Зиновій Гончарик, о. Андрій Тих та о. Юрій Каспрій. Зі Староміщина четверо жителів стали священиками Української Греко-Католицької Церкви, а саме: 1. о. д-р, митрофорний протоієрей Олег Каськів — захистив докторат із церковного права в Папському Східному Інституті в м.Римі, зараз ректор Івано-Франківської духовної семінарії УГКЦ; 2. о. Володимир Турин — трагічно загинув в авто-катастрофі; 3. о. Ярослав Кондера — священик м. Жмеринка Вінницької області; 4. о. Єронім (Олег) Грім ЧСВВ. У 2008 до сестер Василіянок Провінції св. Архангела Михаїла в Осієку (Хорватія) вступила Мирослава Мостепанюк тепер сестра Теодозія ЧСВВ.

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • Церква Святого Миколая (збудована в 1889 році);
  • Богослужбова Каплиця Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ (збудована у 2001 році на кошти о. д-ра, професора, митрофорного протоієрея Олега Каськіва);
  • Фігура Божої Матері в центрі села біля Церкви, збудована за кошти громади с. Староміщина.
  • Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967, скульптор Я. Мотика);
  • встановлено пам'ятні хрести на честь скасування панщини (відновлено 1993);
  • Хрести Тверезості (1876, відновлені 1994);
  • зроблено символічні могили УСС (1990), на місці загибелі 2-х вояків УПА (2005).
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Пам'ятник воїнам-односельцям колись...

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Працюють ЗОШ 1-2 ступ., дитячий садок, Будинок культури, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, торговельні заклади.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  • Юрій Богуславець — воював у лавах Українських Січових Стрільців,
  • Іван Богуславець — булавний УПА (псевдо «Співак»)[2], син Юрія Богуславця,
  • Олег Каськів — митрофорний протоієрей, доктор Східного Канонічного Права, ректор Івано-Франківської духовної семінарії,
  • Тимофій Рибак — доктор технічних наук, професор,
  • Олег Покотило — доктор біологічних наук, професор,
  • Павло Назар — доктор медичних наук, професор,
  • Андрій Федорович — кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник,
  • Наталія Куліш (Ткач) — кандидат філософських наук,
  • Ярослав Мотика — скульптор, Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1972).

Перебували[ред.ред. код]

церковні діячі[ред.ред. код]

культурно-освітні та громадські діячі[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Любомира Бойцун. Родина Барвінських // Незалежний культурологічний часопис «Ї». — ч. 63 за 2010 р. (дата доступу 18 грудня 2015).
  2. Булавний УПА «Співак»

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]