Статеве виховання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Викладачка Стенфорду Барбара Гастінгс-Асатуріан, ініціаторка просвітницької кампанії проти секс-табу в Китаї на боротьбу з лавиною абортів, спричинених нестачею сексуальної освіти у школах, демонструє карткову гру "Контрацепція", в яку грають у британських школах.

Сексуальна освіта (просвіта) (англ. Sex education) або статеве виховання — це надання знань про анатомію статевих органів людини, статеве розмноження (зачаття, запліднення, розвиток зародка і плоду, пологи), секс та статевий акт, репродуктивне здоров'я, емоційні стосунки з сексуальним партнером/партнеркою, репродуктивні права і відповідальності, планування сім'ї, контрацепцію, контроль над народжуваністю та інші аспекти сексуальної поведінки людини.

Сексуальна освіта може також включати відомості про всі аспекти сексуальності людини, в тому числі: про зовнішній вигляд оголеного тіла, розмаїття сексуальніих орієнтацій, сексуальне задоволення, цінності, прийняття рішення про секс, спілкування, знайомства, взаємини, інфекції, що передаються статевим шляхом, і як уникнути їх (безпечний секс), а також матеріали для батьків та матерів про те, як говорити з дітьми про їх появу[1], менструацію, сексуальний досвід, контрацепцію тощо.

Оскільки секс та сексуальність (особливо жіноча) є суспільно табуйованою та стигматизованою темою (див. напр. Менструальні табу, Гомофобія, Мізогінія), зарубіжна сексуальна просвіта спрямована на популяризацію знань про нормальну та патологічну репродукцію, сексуальність і розмаїття, і уникає прищеплювати очікувані стереотипні норми сексуальної поведінки, як це характерно для вітчизняного "статевого виховання" радянського зразка, котре радше замовчувало необхідну інформацію про секс ("В СРСР сексу немає").

Сексуальна освіта покликана підвищити рівень сексуального здоров'я, зокрема, жіночого, знизити рівень небажаних вагітностей та абортів та розвивати сексуальну культуру (запобігати згвалтуванням та іншому сексуальному насильству через розуміння згоди на секс та рефлексію культури згвалтування).

Сексуальна освіта з плином часу дуже відрізняється від тієї, яка була у давніх українців.[2]

Публікації[ред. | ред. код]

  • Емілі Нагоскі "Як хоче жінка" (рос. Как хочет женщина)[3] - популяризація компендіуму сучасних наукових знань про жіночу сексуальність.

Контроверсія[ред. | ред. код]

Основну роль у гальмуванні розвитку сексуальної освіти у школах та дитячих садках відіграють церковні інституції. Посилюючи наявну в суспільстві етичну інерцію і гендерні стереотипи, замовчування знань про секс і контрацепцію хоча й призводить до пандемій абортів і сексуального насильства, проте має стійку тенденцію зберігатись.

Сексуальна освіта дітей, за словами українського педагога Григорія Ващенка, має ґрунтуватися на їх моральному вихованні: "...українську молодь треба виховувати в дусі статевої чистоти і стриманості... кожний українець мусить бути моральним у дусі української традиційної моралі, заснованій на засадах християнства. Це потрібне і для особи, і для суспільства... Статева розпуста приводить до розкладу родини, а розклад родини - до розкладу держави ".[4]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Холодный В. А. Психолого-педагогическое сопровождение психосексуального развития личности мужчины на этапе формирования психосексуальной ориентации // Вестник практической психологии образования. (рос.)‒ 2012. ‒ № 3 (32). — С. 115–126.
  2. Холодный В. А. Детерминанты психосексуального развития // Развитие личности. 2013. № 1. С. 99—115. ISSN [https://www.worldcat.org/search?fq=x0:jrnl&q=n2:2071-9788 2071-9788.] (рос.)
  3. Facts on American Teens’ Sources of Information About Sex (англ.)