Стаханов Олексій Григорович

Олексій Григорович Стаханов
рос. Алексей Григорьевич Стаханов
Олексій Стаханов, 1936
Ім'я при народженні	Андрій Григорович Стаханов
Народився	3 січня 1906(1906-01-03)  Лугова (Липецька область), Лівенський повітd, Орловська губернія, Російська імперія
Помер	5 листопада 1977(1977-11-05) (71 рік)  Торез, Донецька область, Українська РСР, СРСР  ·розсіяний склероз
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	шахтар, працівник радянської номенклатури
Alma mater	Всесоюзна промислова академіяd
Знання мов	російська
Посада	депутат Верховної ради СРСР
Партія	КПРС
Нагороди	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «Ветеран праці» Нагрудний знак «Шахтарська слава» Нагрудний знак «Шахтарська слава» Нагрудний знак «Шахтарська слава»
Медіафайли у Вікісховищі

Олексі́й Григо́рович Стаха́нов ( 3 січня 1906(1906-01-03) , Лугова (Липецька область), Орловська губернія  — 5 листопада 1977(1977-11-05) , Торез, Донецька область ) — засновник стахановського руху (соціалістичне змагання) в промисловості і сільському господарстві, використаний для підвищення норм виробітку на 25–50 %. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання.

Біографія

Народився 21 грудня 1905 (3 січня 1906)(19060103) року в селянській родині в селі Лугова, тепер Орловська область, Росія. Трудову діяльність розпочав у 1917 році пастухом.

У 1927 році приїхав на Донбас (Кадіївка), де працював на шахті «Центральна-Ірміне». 1935 року йому доручено встановити рекорд видобутку вугілля і створено для цього відповідні умови: в ніч на 31 серпня за 6-годинну зміну він нарубав відбійним молотком 104 т вугілля, виконавши 14,5 норм. У цьому йому допомагала ціла група кріпильників.

Член ВКП(б) з 1936 року.

З 1937 року навчався у Промисловій академії. 1939 року отримав власний службовий автомобіль. Після закінчення Промакадемії (1941) на керівній роботі в промисловості: начальник шахти в Караганді, старший інженер і начальник відділу Міністерства вугільної промисловості СРСР.

З 1957 року знову на Донбасі: заступник керуючого вугільного тресту, помічник головного інженера шахтоуправління.

З 1974 року — на пенсії.

Достеменно не відомо, чи було Олексій його справжнім іменем. Є версії, що Стаханов насправді називався Олександр чи Андрій, але після помилки у газеті радянська влада видала новий паспорт і відмовилася визнавати цю помилку.

Помер 5 листопада 1977 року на 72-му році життя в психіатричній лікарні, куди потрапив від важких наслідків хронічного алкоголізму (розсіяний склероз з частковою втратою пам'яті, біла гарячка), до того переживши ще й інсульт. Він послизнувся на шкірці яблука, вдарився головою і помер, не приходячи до тями. Похований на міському кладовищі в місті Торезі (Чистякове) Донецької області.

Родина

• Батько — Григорій Варламович Стаханов.
• Мати — Ганна Яківна Стаханова.
• Перша дружина — Євдокія Іванівна Русакова.
• Діти — Клавдія та Віктор.
• Друга дружина — Галина Іванівна Бондаренко.
• Діти — Віолета, Алла, Володимир та Еммі (двоє останніх померли, недоживши одного року.
• Третія дружина — Антоніна Федорівна Стаханова.

Нагороди

• Герой Соціалістичної Праці (23.09.1970)
• два ордени Леніна (8.12.1935, 23.09.1970)
• орден Трудового Червоного Прапора (29.08.1953)
• медаль «За трудову доблесть» (4.09.1948)

Посилання

• Стаханов: міське ком'юніті

Джерела

• Стаханов Олексій // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Васильєв В. Ю. Стаханов Олексій Григорович [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 836. — ISBN 978-966-00-1290-5.