Стаханов Олексій Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олексій Григорович Стаханов
рос. Алексей Григорьевич Стаханов
AlexeyStakhanov1936.jpg
Олексій Стаханов, 1936
Ім'я при народженні Андрій Григорович Стаханов[1]
Народився 3 січня 1906(1906-01-03)
Лівенський повітd, Орловська губернія, Російська імперія
Помер 5 листопада 1977(1977-11-05) (71 рік)
Торез, Донецька область, Українська РСР, СРСР
·Розсіяний склероз
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність шахтар, працівник радянської номенклатури
Alma mater Всесоюзна промислова академіяd
Знання мов російська
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — 1970
Орден Леніна — 1936Орден Леніна — 1970Орден Трудового Червоного Прапора
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ»Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
Нагрудний знак «Шахтарська слава»
Нагрудний знак «Шахтарська слава»
Нагрудний знак «Шахтарська слава»

Олексі́й Григо́рович Стаха́нов (3 січня 1906(1906-01-03), Лівенський повітd, Російська імперія — 5 листопада 1977(1977-11-05), Торез, Українська РСР, СРСР) — засновник стахановського руху (соціалістичне змагання) в промисловості і сільському господарстві, використаний для підвищення норм виробітку на 25–50 %. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 21 грудня 1905 (3 січня 1906)(19060103) року в селянській родині в селі Лугова, тепер Орловська область, Росія. Трудову діяльність розпочав у 1917 році пастухом.

У 1927 році приїхав на Донбас (Кадіївка), де працював на шахті «Центральна-Ірміне». 1935 року йому доручено встановити рекорд видобутку вугілля і створено для цього відповідні умови: в ніч на 31 серпня за 6-годинну зміну він нарубав відбійним молотком 104 т вугілля, виконавши 14,5 норм. У цьому йому допомагала ціла група кріпильників.

Член ВКП(б) з 1936 року.

З 1937 року навчався у Промисловій академії. 1939 року отримав власний службовий автомобіль. Після закінчення Промакадемії (1941) на керівній роботі в промисловості: начальник шахти в Караганді, старший інженер і начальник відділу Міністерства вугільної промисловості СРСР.

З 1957 року знову в Донбасі: заступник керуючого вугільного тресту, помічник головного інженера шахтоуправління.

З 1974 року був на пенсії

Достеменно не відомо, чи було Олексій його справжнім іменем. Є версії, що Стаханов насправді називався Олександр чи Андрій, але після помилки у газеті радянська влада видала новий паспорт і відмовилася визнавати цю помилку.[2][3]

Помер 5 листопада 1977 року на 72-му році життя в психіатричній лікарні, куди потрапив від важких наслідків хронічного алкоголізму (розсіяний склероз з частковою втратою пам'яті, біла гарячка), до того переживши ще й інсульт. Він послизнувся на шкірці яблука, вдарився головою і помер, не приходячи до тями. Похований на міському кладовищі в місті Торезі Донецької області[4].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]