Стахурський Михайло Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стахурський Михайло Михайлович
Стахурський Михайло Михайлович.jpg
Народився 24 січня 1903(1903-01-24)
Вівся, Чемеровецький район, Кам'янець-Подільська область
Помер 10 квітня 1971(1971-04-10) (68 років)
Київ, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (dark version).svg СРСР
Національність українець
Діяльність державний діяч, політик
Alma mater Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет
Знання мов російська
Учасник Німецько-радянська війна
Членство ЦК КПРС
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
Нагороди
орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Кутузова I ступеня орден Богдана Хмельницького 1 ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Михайло Михайлович Стахурський (24 січня 1903(19030124), село Вівся Подільської губернії, тепер Чемеровецького району Хмельницької області  — 10 квітня 1971, місто Київ) — військовий і партійний діяч Української РСР і СРСР, генерал-лейтенант, Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань. Член ЦК КПУ в 1949—1956 і у 1960—1961 роках. Член ЦК КПРС у 1956—1961 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 11(24) січня 1903 року в селі Вівся Подільської губернії (тепер Чемеровецького району Хмельницької області) в родині робітника. Трудову діяльність розпочав у 1914 році наймитом, потім працював на маслоробних і лісопильних заводах.

Член РКП(б) з 1921 року.

У 1919—1923 роках — у Червоній армії.

У 1923—1924 роках  — голова Плотниківської сільської ради в Алтайській губернії РРФСР.

У 1924—1925 роках — секретар Ольшанського районного комітету ЛКСМУ на Сумщині.

У 1925—1927 роках — у Червоній армії.

У 1927—1933 роках — секретар партійного бюро, завідувач відділу Конотопського окружного комітету КП(б)У; секретар Корюківського районного комітету КП(б)У на Чернігівщині.

У 1933—1935 роках — директор радгоспу на Херсонщині, заступник директора науково-дослідного інституту в Асканії-Новій, директор машинно-тракторної станції.

У 1935—1937 роках — студент Академії соціалістичного землеробства у Москві.

У 1937—1939 роках — в апараті ЦК КП(б)У: завідувач сільськогосподарського відділу ЦК КП(б)У.

У 1939—1941 роках — заступник народного комісара землеробства Української РСР.

У 1941 році закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут.

З липня 1941 року — в Червоній армії, учасник німецько-радянської війни. 31 липня — 1 вересня 1942 року — член Військової Ради 21-ї армії, полковий комісар. 13 вересня 1942 — 1943 року — член Військової Ради 24-ї армії по тилу, полковий комісар. У березні — жовтні 1943 року — член Військової Ради Центрального фронту по тилу, генерал-майор інтендантської служби — генерал-лейтенант. У жовтні 1943 — квітні 1944 року — член Військової Ради Білоруського фронту, генерал-лейтенант. У квітні — травні 1944 року — член Військової Ради I-го Білоруського фронту, генерал-лейтенант. 11 травня 1944[1] — 1945 року — член Військової Ради II-го Українського фронту, генерал-лейтенант.

Стахурський під час війни

До липня 1945 року — заступник голови Радянської контрольної комісії в Угорщині, генерал-лейтенант.

У липні 1945 — 1 вересня 1951 року — 1-й секретар Вінницького обласного комітету КП(б) України.

У вересні 1951—1952 роках — слухач Курсів перепідготовки при ЦК ВКП(б).

31 травня 1952 — 29 липня 1955 року — 1-й секретар Полтавського обласного комітету КП України. Був натхненником створення полтавської футбольної команди «Ворскла».

19 липня 1955 — 22 лютого 1957 року — 1-й секретар Хабаровського крайового комітету КПРС.

У травні 1957 — 14 лютого 1961 року — 1-й секретар Житомирського обласного комітету КП України.

З лютого 1961 року — на пенсії, працював позаштатним членом Партійної Комісії при ЦК КПУ.

Помер в Києві 10 квітня 1971 року, похований на Байковому кладовищі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Військові звання[ред. | ред. код]

Могила Стахурського М. М. на Байковому кладовищі

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ухвала Державного Комітету Оборони СРСР № 5869
  2. Ухвала Державного Комітету Оборони СРСР № 2592

Джерела[ред. | ред. код]