Стебницький Петро Януарійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стебницький Петро Януарійович
Стебницький Петро Януарійович
Стебницький Петро Януарійович
Генеральний комісар по справам України в Петрограді[1]
16 липня 1917 — 7 листопада 1917
Попередникпосада запроваджена
Наступникпосада скасована
Народився25 листопада 1862(1862-11-25)
Гореничі[2], Київський повіт, Київська губернія,
Російська імперія
Помер4 березня 1923(1923-03-04) (60 років)
Київ, Українська Соціалістична Радянська Республіка
ПохованийЩекавицьке кладовище
Відомий якполітик, письменник, публіцист, дипломат
КраїнаРосійська імперія
Національністьукраїнець
Alma materФізико-математичний факультет Київського університетуd (1886)
Політична партіяУкраїнська демократична партія
Професіяполітик, письменник, публіцист
 Роботи у Вікіджерелах
 Медіафайли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Стебницький.

Петро́ Януа́рійович Стебни́цький (25 листопада 1862(18621125), Гореничі[2], Київська губернія Російська імперія — 4 березня 1923) — український громадський і політичний діяч, письменник і публіцист. Міністр освіти в уряді Федора Лизогуба Української Держави (1918).

Біографічні дані

[ред. | ред. код]

По закінченні фізико-математичного факультету Київського університету (1886) працював у Петербурзі на різних урядових посадах (голова у Міністерстві Фінансів і у Торговельному телеграфному агентстві), писав на економічні теми у періодичних виданнях «Вестник финансов», «Торгово-промышленная Газета», «Русское экономическое обозрение». Незабаром разом із Петром Саладиловим Стебницький став одним з керівних діячів української Громади в Петербурзі: організатор громади ТУП, секретар, згодом голова Благодійного товариства видання загальнокорисних і дешевих книг (співредактор його видання, зокрема ініційованого Лотоцьким[3] повного «Кобзаря» Т. Шевченка), брав участь у виданні у Петербурзі «Украинского Вестника» (1906) та «Рідної справи — Думських Вістей» (1907), української енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914 — 15); співробітник «КСт.», «Украинского Вестника», київ. «Ради», «ЛНВ», «Украинской Жизни» та ін.

По Лютневій революції 1917 голова Української Національної Ради в Петрограді, член ЦК УПСФ, комісар у справах України при Тимчасовому Уряді (між Другим і Третім універсалами). Входив до складу УЦР. Після більшовицького перевороту переїхав до Києва, за гетьманату заступник голови української мирової делегації з Радянською Росією, сенатор адміністративного суду Держ. Сенату.

24 жовтня 1918 р. гетьманом Павлом Скоропадським наказом № 272 призначений міністром освіти та мистецтв (очолював міністерство освіти та мистецтв до 14 листопада 1918 р.)[4] у кабінеті Ф. А. Лизогуба як кандидат Українського Національного Союзу).

Залишився під радянською окупацією; у 1919—1923 рр. — голова Київської «Просвіти», з 1919 керівник постійної Комісії біографічного словника при ВУАН. У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.

Похований у Києві (на Щекавиці).

Творча спадщина

[ред. | ред. код]

Крім статей (переважно на культурні й актуальні теми), окремо появилися: «Під стелями Думи» (1907), «Українська справа» (1917), «Поміж двох революцій» (1918), «Борис Грінченко» (1920); оповідання «Марійка» і поезії. Літературні псевдоніми: П. Смуток, А. Ірпенський, П. Хмара, П. С.-Т., С-ий, Малоросиянин, Малорос.

Книга «Українське питання»

[ред. | ред. код]
Докладніше: Українське питання (книга, 1914)

У 1914 році, завдяки зусиллями співробітників московського журналу «Украинская Жизнь» (укр. Українське життя) було видано книгу-збірку Українське питання.[5] Статті у збірнику були анонімними й позначені просто як укладені працівниками журналу «Українське Життя», однак справжніми авторами були Леонід Жебуньов, Петро Стебницький та Олександр Лотоцький.

Цитата

[ред. | ред. код]
В українській державі була, єсть і надалі повинна бути державна мова – українська. Усяка спроба позбавити нашу горду стару мову державного значіння єсть замах на знаряддя української культури й на одну з основ української державности

— Стебницький П. Державна мова. Нова Рада. 1918. № 169. С.1

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Стебницький Петро Януарійович (1862-1923) – український громадсько-політичний діяч, вчений, публіцист. НБУВ. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 19 серпня 2014.
  2. ↑ а б ЦДІАК, ф. 127, о. 1012, спр. 3004
  3. ↑ Верстюк В. Ф. Стебницький Петро Януарійович [Архівовано 26 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 844. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  4. ↑ Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т. — т. 1 (1917—1943 рр.) — К.: Видавець Ешке О. М., 2002. — с. 83. ISBN 966-557-096-Х
  5. ↑ Москва [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.]// Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.

Література

[ред. | ред. код]
  • П. Я. Стебницький 1862 — 1923, вид. Слово. К. 1926.
  • Болабольченко А. Петро Стебницький / А. Болабольченко // Київська старовина. — 2005. — № 3. — С. 144—159.
  • В. І. Головченко. Стебницький Петро Януарович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • Євген Чикаленко і Петро Стебницький. Листування. 1901—1922 роки / Упорядк.: Н. Миронець, І. Старовойтенко, О. Степченко. — К.: Темпора, 2007. — 628 с.
  • Стебницький, П. Вибрані твори [Текст] / Петро Стебницький / Упорядк. та вступ. ст. І. Старовойтенко. — К.: Темпора, 2009. — 632 с.
  • Єфремов, С. Лицар нездоланній / Сергій Єфремов // Петро Стебницькій. Вибрані твори. — К.: Темпора, 2009. — С.560-565.
  • Іваницька, С. Г. «Український проект» в діяльності та оцінках П. Я. Стебницького (1905—1908 роки) // Іваницька С. Г. Українська ліберально-демократична партійна еліта: «колективний портрет» (кінець XIX — початок ХХ ст.). — Запоріжжя: Просвіта, 2011. — С.209-235.
  • Иваницкая, С. Г. 1919 год и судьба Украины в интерпретации лидеров Украинской партии социалистов-федералистов (из публицистического наследия П. Я. Стебницкого) // Іваницька С. Г. Українська ліберально-демократична партійна еліта: «колективний портрет» (кінець XIX — початок ХХ ст.). — Запоріжжя: Просвіта, 2011. — С. 235—244.
  • Іваницька С. Г. Постать та ідеї Михайла Драгоманова у рефлексіях Петра Стебницького (1905—1919 рр.) //Українська біографістика. — К.: НБУВ, 2012. — Вип.9. — С.275-293.
  • Демченко Т. П., Іваницька С. Г. Петро Стебницький та Ілля Шраг в епістолярному спілкуванні: рік 1916-й // Пам'ятки: археографічний щорічник / Держ. архів. служба України, УНДІАСД ; редкол.: С. Г. Кулешов (гол. ред.) та ін. — К., 2012. — Т. 13. — С. 98-125.
  • Петро Стебницький в українському національному житті (до 150-річчя від дня народження): монографія. — К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2013. — 252 c.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Посилання

[ред. | ред. код]
S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
українська література Це незавершена стаття про українського письменника.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стебницький_Петро_Януарійович&oldid=41455557