Стельмах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Валлійський стельмах Гриффидд Вілльямс (Gruffydd Williams), Бодффорд, 1964 р.

Сте́льмах[1] (від нім. Stellmacher через пол. stelmach)[2], діал. колоді́й[3] (прасл. *kolodějь — «той, що робить кола, колеса»)[4], також колісни́к — майстер, який робить вози, сани, колеса тощо. Галузь кустарної промисловості з виробництва цих предметів відома як стельмаство або колоді́йство й існує з ранньої доби.

Стельмахів, що спеціалізувалися на виробленні коліс, також називали колісника́ми[5], а тих, що робили і лагодили карети — каретниками[6].

Історія[ред. | ред. код]

Стельмахи були знані у XIX ст. майже в кожному селі; звичайно вони працювали сезоново. У деяких районах України стельмаство набирало характеру масової кустарної промисловості. Найбільше воно було розвинене на Полтавщині, де в ньому працювало в кінці XIX ст. понад 2 400 родин (Грунська і Куземинська волості Зіньківського повіту; Калайдинці, Клепачі, Хитці — Лубенського, Липова Долина — Гадяцького); на Харківщині (Муратівська, Борівська, Осинівська волості Старобільського повіту; м. Охтирка, Котельва — Охтирського; Богодухів, Попівка — Богодухівського); менше на КиївщиніРадомисльському і Чигиринському повітах та в м. Таращі). Відомим центром стельмаства було село Дорогоща Хмельницької області. Вироби стельмахів мали попит в інших районах України, зокрема в південних.

У зв'язку з механізацією транспорту стельмаство втратило своє значення. Тепер вози і сани для потреб сільського та інших господарств виготовляють на підприємствах місцевої промисловості.

Технології[ред. | ред. код]

Виготовлення коліс було технологічно складним процесом. Ободи для них могли складати з окремих вигнутих колодок (багрів)[7], скріплених пластинками, а могли вигинати з цілого дерев'яного бруса. Для цього стельмахи застосовували спеціальний станок, що складався з вкопаного в землю масивного відрізка стовбура (пенька)[8], у центрі якого поміщався обертовий вертлюг (вухо). Використовувалася й інша конструкція — пеньок обертався на осі, закріпленій на масивній підставці. Оброблений брус розпарювали в парні — землянці з піччю і чаном для води. Застосовували і сухопарний спосіб: замочували брус на кілька годин у воді, потім клали сиру деревину на багаття, розведене в ямі й прикрите дерном. Розпарену заготовку обода кріпили нерухомо одним кінцем до пенька збоку, а другим за допомогою мотузки чи жердини з гаком (кужби)[9] прив'язували до прави́ла (повідні)[10], один кінець якого вставляли у вухо. Повертаючи вручну чи за допомогою упряжних тварин повідню з прикріпленою до неї заготовкою, поступово згинали майбутній о́бід навколо пенька в кільце. Частіше за все гнули заготовку в бік серцевини, рідше — у бік заболоні. Кінці зігнутого обода (заворотичі) зв'язували дротом (раніше — ликом) і залишали приблизно на півгодини остигнути. Потім обід обстругували рубанками та скобелями, із внутрішнього боку просвердлювали коловоротом глухі отвори для спиць.

Маточину виточували з цілого шматка твердого дерева, робили наскрізний отвір для осі й глухі для спиць, посилювали залізними обручами. Далі в маточину вставляли спиці (разом це називалося острога), і насаджували готовий обід. Для цієї операції використовували спеціальний прилад — стелюгу[11], який складався з низького столика з отвором і прорізом для спиці. На готове колесо надівали металеву шину, прикріпляючи її в 3-4 місцях болтами, а кінці штаби додатково охоплювали обіймами (вірвантами, урвантами). Для запобігання розтріскуванню обода його посилювали наскрізними металевими заклепками. В отвори маточин вставляли залізні чи бронзові втулки[12]. Готовий комплект коліс для одного воза називався стан[13][14] чи круг[15][16].

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Стельмах // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  3. Колодій // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  5. Колісник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Каретник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Багор // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  8. Пеньок // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. Кужба // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. Повідня // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  11. Стелюга // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  12. Игорь Верников Изготовление деревянного колеса
  13. Стан // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  14. Стан // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  15. Круг // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  16. О. М. Жам, Т. В. Грудевич. Створення та діяльність каретного двору Н. П. Гусакова в місті Переяславі Полтавської губернії (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Вісник НТУ «ХПІ». — 2014. — № 30 (1073). — ISSN 2079-0074.