Стельмащук Юрій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Стельмащук Юрій)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стельмащук Юрій Олександрович
Стельмащук Юрій.jpg
Народився 15 або 17 жовтня 1920
с. Коршів, нині Луцький район, Волинська область, Україна
Помер 5 жовтня 1945(1945-10-05)
Лук'янівська в'язниця, Київ
·Розстріляний
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Національність українець
Діяльність Колабораціонізм
Відомий завдяки організатор відділів УПА в Волинській і Берестейській областях
Володіє мовами українська
Посада командир загону «Озеро» (06.1943—10.1943);
ВО «Турів»
(11.1943—10.1944);
Західної ВО «Завихост» (З'єднані групи №33)
(11.1944—01.1945)
Партія ОУН
Батько Стельмащук Олександр Петрович
Мати Стельмащук Пелагія (Поліна)
Родичі Стельмащук Ганна Олександрівна, Стельмащук Ніна Олександрівна, Стельмащук Левко (Лев) Олександрович

Стельмащук Юрій Олександрович (псевдо: «Грім»[1], «Горкун»[2], «Кайдаш», «Рудий»; 17 жовтня[3] (за іншими даними - 15 жовтня[4][5]) 1920, с. Коршів, нині Луцький район — 5 жовтня 1945, Лук'янівська в'язниця, Київ, розстріляний) — організатор відділів УПА у Волинській і Берестейській областях, командир загону «Озеро» (06.1943—10.1943), ВО «Турів» (11.1943—10.1944), Західної ВО «Завихост» (З'єднані групи № 33) (11.1944—01.1945), одночасно заступник крайового провідника ОУН на Волині.

Життєпис[ред. | ред. код]

Юні роки[ред. | ред. код]

Народився 17 жовтня 1910[6] року (за іншими даними — 1920 року) в с. Коршів, нині Луцький район, Волинська область, Україна. Батько — українець, селянин, матір — росіянка.[6]

До 1939 року навчався в Луцькій гімназії (закінчив її[6]). У цьому ж році був арештований польською поліцією за належність до ОУН, але через відсутність доказів відпущений. Після окупації Західної України СРСР три місяці навчався у Львівському університеті, але залишив навчання, бо ним зацікавились органи НКВД. У січні 1940 перейшов на польську територію і з квітня почав навчання в Холмській гімназії, де реально вступив до лав ОУН. У грудні 1940 закінчив навчання в гімназії.

Боротьба в лавах ОУН та УПА[ред. | ред. код]

У лютому 1941 був викликаний до керівництва ОУН у Кракові та направлений для військового вишколу в м. Бранденбург, а після цього в спецшколу в м. Нойгамері.

Перед самим початком німецько-радянської війни 16 червня 1941 із групою ОУН перейшов угорсько-радянський кордон і прибув на Волинь. Незабаром був призначений референтом молодіжної організації «Січ», яка при німцях спочатку діяла легально. Провів два вишколи молоді, 60 осіб у Луцьку, і 100 у Ковелі.

Був воєнним референтом Луцької (12.1941 — 01.1942) та Ковельської округи ОУН (02.1942 — 03.1942). За завданням «Сома» (Івахів Василь), представника центрального проводу ОУН, займався пошуком зброї, складів, підбором людей. Було проведено кілька вишколів районного та окружного активу, людей із поліції направлено в ліси. У Ковелі, за розпорядженням Стельмащука, був здійснений напад на тюрму та концтабір, а людей було забрано до лісу.

З березня 1943 займався організацією відділів УПА в Волинській і Берестейській областях.

Загін «Озеро». ВО «Турів»[ред. | ред. код]

У червні 1943 призначений командиром загону «Озеро» (410 осіб), а згодом з листопада 1943 — ВО «Турів».

У серпнівересні 1943 року загони Стельмащука брали участь українсько-польському конфлікті 1943 року.

Під його керівництвом і особистою участю групи УПА вступали неодноразово в бої з партизанами Федорова. Крім цього, про упівців не забували німці та поляки, взагалі бої були майже щодня.

Наприкінці грудня 1943 «Клим Савур» (Дмитро Клячківський) дав наказ готуватися до переходу лінії фронту — в тил Червоної Армії. Загін «Рудого» був розділений на 3 групи по 500—600 чоловік. На чолі 1-ї групи був «Крига» (Климук), 2-ї групи — «Голубенко» (Громадюк Олексій), 3-ї групи — «Вовчак» (Шум Олекса).

На початку 1944, перевіряючи роботу «Криги», Стельмащук потрапив до оточення, з якого зумів вийти. У цей період зрідка були сутички з партизанами, а навесні 1944 був втрачений зв'язок з «Савуром» і з Центральним проводом ОУН. На цей час у Стельмащука залишилося 30 чоловік особистої охорони і сотня приблизно 150 бійців, з якими він вирішив з цими пробиратись у тил Червоної Армії. Лінію фронту перетнули в районі Ковеля. Ситуація була важка: була повінь, важко пересуватися, відсутність зв'язку. Зв'язкові та цілі групи потрапляли в руки НКВД і частин Червоної Армії.

Тоді на пошуки «Савура» Стельмащук вирушив сам. Йому вдалось зустрітися з сотнею «Рубашенка» (Коваль Степан) із куреня «Дубового» (Литвинчук Іван). Той зв'язав його з «Гамалією», який охороняв штаб «Савура», а «Гамалія» в свою чергу зв'язав із «Галиною» (Бусел Яків), який був заступником «Савура».

Зустріч відбулася в Костопільському районі. «Галина» дав завдання перейти назад лінію фронту і розшукати «Савура», який залишився на німецькій стороні. Та після повернення в Ковельський ліс, своїх людей Стельмащук не знайшов, їх розбили частини Червоної Армії. Виконати завдання «Галини» він не зміг, бо частини Червоної Армії переслідували кожен день. Після цього він вирішив іти в с. Буцин. У червні 1944 р. в с. Буцин Стельмащук зв'язався з «боївкою» Седліщанського району та залишками загону «Кубіка» (Зінчук Тихон), там же зустрівся з «Кригою» у якого з 500 бійців залишилося 50, інші при переході лінії фронту загинули або потрапили до рук червонармійців. Стельмащук взявся за організацію залишків цих загонів і через півтора місяця у загоні було 250 бійців.

Наприкінці червня 1944 лінію фронту перейшов «Клим Савур», але Стельмащук з ним розминувся. Проте отримав листа з наказом продовжувати формувати загони УПА.

У вересні 1944 Стельмащука викликали до «Савура», і він вирушив, призначивши своїм заступником «Голубенка», на місце загиблого 20 березня 1944 «Вовчака» (Шум Олекса). У Степанському районі Стельмащук зустрів «Дубового» з листом від «Савура» і наказом передати «Дубовому» командування сформованою групою в кількості 1100 бійців.

З'єднані групи «Завихост»[ред. | ред. код]

У цей час Стельмащук захворів на тяжкий шигельоз (тоді називали дизентерією) і на місяць вибув зі строю, а після одужання зустрівся з «Савуром» у Клевані, де отримав призначення на посаду командувача З'єднаних груп «Завихост» (З'єднані групи № 33).

Після призначення «Рудий» повертався зі своїми людьми в Камінь-Каширський, але по дорозі 27 грудня 1944 під час зіткнення охорони штабу із загоном внутрішніх військ на хуторі Ями Рафалівського району Рівненської області загинув шеф штабу З'єднаних груп № 33 сотник Олекса Громадюк («Голобенко»), на його місце був призначений «Яворенко».

У цей період у Володимирецьких лісах, в с. Великі Луки було проведено нараду крайового активу ОУН, де були присутні — крайовий провідник «Дубовий», його перший заступник «Рудий», організаційний референт — «Крилач», референт СБ — «Петро». На цій нараді вирішувалося питання реорганізації УПА — призначення людей, розподіл країв, план роботи. Стельмащук, як командир з'єднання «Завихост» повинен був перейти в підпілля і готуватися до майбутніх боїв.

Полон і загибель[ред. | ред. код]

Після наради «Дубовий» поїхав перевіряти Львівську область, а «Рудий» повинен був поїхати на перевірку Волинської, Пінської та Брест-Литовської областей, але 15 січня 1945 він захворів на тиф (найімовірніше, епідемічний висипний), а 27 січня 1945 був затриманий енкаведистами на околицях с. Яйно (тепер с. Піщане Камінь-Каширського району Волинської області). Під час затримання був поранений, але вже 8 лютого був проведений перший допит хворого на тиф і пораненого Стельмащука, який проводив особисто заступник наркома внутрішніх справ УРСР Т. Строкач. Згідно з протоколом цього допиту[7], енкаведистам вдалося дізнатись місце імовірного перебування командира УПА-Північ Дмитра Клячківського-«Клима Савура». Під час проведення військово-чекістської операції «Савур» загинув 12 лютого 1945 поблизу Оржівських хуторів.

Офіційно Стельмащук був заарештований 9 червня 1945, після завершення лікування в госпіталі.

У НКВД випустили листівку, що Стельмащук покаявся і добровільно зголосився до НКВД допомогти в знищенні визвольного руху, але ця добровільність і каяття викликали великі сумніви.[джерело не вказане 1139 днів]

У 1990 році зв'язкова, яка в 1945 році була в тій самій тюрмі, підтвердила мужність Стельмащука на допитах і очних ставках. [джерело не вказане 1139 днів]

За даними Олексія Брися (курінного УПА), Стельмащук був розстріляний у Лук'янівській тюрмі 25 серпня1945[8]. За іншими даними (Літопис УПА), розстріляний там же, але 5 жовтня 1945[9].

Родина[ред. | ред. код]

Батьки Юрія Стельмащука були репресовані радянською владою в 1941 році.

Старша сестра Юрія Ганна (за іншими даними, Ольга[10]; псевдо «Калина», нар. 1918, с. Коршів), членкиня ОУН, загинула 5 травня 1941 (за іншими даними, 22 травня[10]) в с. Вишків під Луцьком. Ганна разом з подругами Л. Бахів, П. Петрук, Г. Пасічник, підпільницями ОУН, вступили у нерівний бій з енкаведистами, відстрілювались з підпаленої клуні. На вимогу здатися котрась з дівчат вийшла на поріг і промовила: «Ми не здаємося, гинемо в бою за Україну» i повернулася в клуню. Місце поховання невідоме.[11][12] Сестра згоріла живцем у клуні, які підпалили «більшовики».[10]

Вшанування[ред. | ред. код]

У селі Коршів на місці, де знаходилась батьківська хата, в 90-х роках було встановлено пам'ятник.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ЦДАВО – ф. 3833. – оп. 1. – спр. 120. – арк. 7
  2. ГДА СБУ. - Ф. 6. - Спр. 75847-ФП. - Арк. 28
  3. ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67424. - Арк. 7
  4. ДАВО. - Ф. 35. - Оп. 9. - Справа 1917. "Метричні книги церкви". - Арк. 33
  5. ДАВО. - Фонд 216а. - Опис. 3а. - Справа 1948 по звинуваченню Наврата Михайла та інших за належність до ОУН. - Арк. 19, 28
  6. а б в Літопис УПА. Нова серія… — Т. 14. — С. 63.
  7. Протокол допиту, 8 лютого 1945 (рос.)
  8. Стаття О.Брися // Газета «За Вільну Україну». — 1991. — 30 лист.
  9. Літопис УПА. — Торонто — Львів, 1995—1996. — Т. 24. — С. 171.
  10. а б в Літопис УПА. Нова серія… — Т. 14. — С. 64.
  11. Літопис УПА. — Торонто, 1989 — Львів, 1995. — Т. 24.
  12. Газета «За Вільну Україну». — 25 травня 1996

Література[ред. | ред. код]

  • Літопис УПА. — Торонто 1989 — Львів, 1995—1996. — Т. 24.
  • Літопис УПА. Нова серія. — Київ — Торонто, 2010. — Т. 14. — С. 63, 71, 99, 121, 143, 166, 207, 209, 269, 319, 481.

Посилання[ред. | ред. код]