Стенебея

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стенебея
Посада правитель з давньогрецької міфологіїd
Батько Іобат (за альтернативними версіями, Афід, Амфіанакс або Адмет)
Діти Лісіппа, Іфіноя, Іфіанасса, Майра
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Антея.

Стенебея, також Сфенебея (грец. Σθενέβοια) або А́нтея (грец. Ἄντεια) — персонаж давньогрецької мітології, дочка царя Лікії Іобата, дружина тиринтського царя Прета. Намагалася спокусити Беллерофонта, але не дочекалася взаємності і вирішила його занапастити. Зазнавши невдачі, наклала на себе руки або була скинута з Пегаса в море[1].

У мітології[ред. | ред. код]

Дочка царя Лікії Іобата, що стала дружиною царя Тиринта Прета, сина Абанта, з'являється в античних джерелах під двома різними іменами. Гомер[2] та Асклепіад Мендесський називають її Антея, античні ж трагіки — Стенебея. В альтернативних тлумаченнях міфу цариця є дочкою Амфіанакса[3], або Афіда/Афіданта, сина Аркада[4][5], або царя Фер Адмета й Алкестіди[6].

Стенебея/Антея стала дружиною Прета, коли той приїхав у Лікію як вигнанець. Пізніше Прет повернувся до Арголіди з військом тестя і відвоював у брата, Акрісія, половину батьківського царства зі столицею в Тиринті. У цьому місті й стало жити подружжя. Коли Прет дав притулок коринтському царевичу Беллерофонту, Стенебея/Антея запалала до гостя пристрастю і спробувала його спокусити, але зустріла відмову. Тоді вона заявила чоловікові, що Беллерофонт схиляв її до подружньої зради. Прет повірив дружині; він не міг сам покарати коринтського царевича, оскільки порушив би таким чином обов'язок гостинності, а тому направив Беллерофонта до тестя в Лікію, забезпечивши листом, у якому просив занапастити посланця. Іобат зазнав у цій справі невдачі. Вражений силою героя, цар видав за нього свою другу доньку, Філоною, і зробив його своїм спадкоємцем[7][8].

Дізнавшись про події в Лікії, Стенебея/Антея наклала на себе руки[8] (автор схолій до комедії Арістофана «Жаби» уточнює, що вона випила цикуту[9]). Згідно з Евріпідом, Беллерофонт у польоті скинув царицю Тиринта з Пегаса.

У шлюбі з Претом Стенебея народила, згідно з Гесіодом, трьох дочок: Лісіппу, Іфіною та Іфіанассу[4][10]. Автор схолій до «Одіссеї» називає її матір'ю Майри[11][12]. Іфіноя загинула в нападі божевілля, Іфіанасса стала дружиною Мелампода, а Лісиппа — дружиною Біанта[13][14].

Античні автори згадують сина Прета на ім'я Мегапент, проте незрозуміло, кого вважали матір'ю цього героя[15].

У культурі[ред. | ред. код]

Стенебея стала дійовою особою трагедій Софокла («Іобат») й Евріпіда («Стенебея» і «Беллерофонт» — втім, не виключено, що це дві назви однієї п'єси). У джерелах згадуються трагедія Астідаманта Афінського «Беллерофонт» та комедія Евбула з тією самою назвою[9]. Тексти всіх цих творів втрачено. У «Жабах» Арістофана Есхіл у ході суперечки з Евріпідом заявляє, що «не вигадував Стенебею і Федру»[16], а пізніше Евріпід цитує пролог до своєї «Стенебеї»[17].

Дослідники зазначають, що історія про Стенебею і Беллерофонта має багато спільного з біблійним сюжетом про Йосипа і дружину Потіфара[18][19].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Беллерефонт [Архівовано 26 липня 2020 у Wayback Machine.] // Антична література / Миронова В. М. (кер. авт. кол.), Михайлова О. Г., Мегела І. П. та ін.: Навч. посіб. — К.: Либідь, 2005. — С. 39
  2. ↑ Гомер, 2008, Илиада, VI, 160.
  3. ↑ Аполлодор, 1972, II, 2, 1.
  4. ↑ а б Гесиод, 2001, Каталог женщин, 129.
  5. ↑ Аполлодор, 1972, III, 9, 1.
  6. ↑ Первый ватиканский мифограф, 2000, III, 1, 67.
  7. ↑ Аполлодор, 1972, II, 3.
  8. ↑ а б Гигин, 2000, Мифы, 57.
  9. ↑ а б Гигин, 2000, Мифы, 57, прим.
  10. ↑ Ботвинник, 1988.
  11. ↑ Wernicke, 1894.
  12. ↑ Engelmann, 1886.
  13. ↑ Аполлодор, 1972, II, 2.
  14. ↑ Грейвс, 2005, с. 338.
  15. ↑ Kroll, 1931.
  16. ↑ Аристофан, 1983, Лягушки, 1043.
  17. ↑ Аристофан, 1983, Лягушки, 1217—1219.
  18. ↑ Thorburn, 2005, p. 267.
  19. ↑ Goldman, 1995, p. 32.

Література[ред. | ред. код]

Українською мовою
Російською мовою
  1. Аполлодор. Мифологическая библиотека. — Л. : Наука, 1972.
  2. Аристофан. Комедии: В 2-х томах. — М. : Искусство, 1983.
  3. Гесиод. Полное собрание сочинений. — М. : Лабиринт, 2001. — 254 с. — ISBN 5-87604-087-8.
  4. Гигин. Мифы. — СПб. : Алетейя, 2000. — 360 с. — ISBN 5-89329-198-0.
  5. Гомер. Илиада. — М. : Наука, 2008. — 572 с. — ISBN 978-5-02-025210-3.
  6. Первый ватиканский мифограф. — СПб. : Алетейя, 2000. — 304 с. — ISBN 5-89329-210-3.
  7. Ботвинник М. М. Сфенебея // Мифы народов мира. — 1988. — Т. 2. — С. 479.
  8. Грейвс Р. Мифы Древней Греции. — Екатеринбург : У-Фактория, 2005. — 1008 с. — ISBN 5-9709-0136-9.
Англійською мовою
  1. Goldman S. The wiles of women / the wiles of men : Joseph and Potiphar's Wife in Ancient near Eastern, Jewish, and Islamic folklore. — State University of New York Press, 1995. — ISBN 0-7914-2683-1.
  2. Thorburn J. E. The Facts on File Companion to Classical Drama. — New York : Facts on File, Inc, 2005. — ISBN 0-8160-5202-6.
Німецькою мовою
  1. Engelmann R. Anteia // W. H. Roscher: Ausführliches Lexikon der griechischen und römischen Mythologie. — 1886. — Bd. I, 1. — Kol. 364—365.
  2. Kroll W. Megapenthes 2 // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft. — Stuttgart, 1931. — Bd. XV, 1. — Kol. 145—146.
  3. Wernicke K. Anteia 1 // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft. — Stuttgart, 1894. — Bd. I, 2. — Kol. 2348.
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стенебея&oldid=37852156