Степаненко Анатолій Іванович
| Анатоль Степаненко | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Анатоль Степаненко. Київ. 2019 | ||||
| При народженні | Степаненко Анатолій Іванович | |||
| Народження |
25 квітня 1948 (75 років) м.Ірпінь, Київської обл. | |||
| Національність | українець | |||
| Країна | УРСР, Україна | |||
| Жанр | живопис, графіка, перформанс, кінематограф | |||
| Навчання |
Київський Художньо-Промисловий Технікум, Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва, Вищі режисерські та сценарні курси Москва | |||
| Діяльність | поет | |||
| Напрямок | Нова хвиля, концептуальне мистецтво | |||
| Роки творчості | з 1984 | |||
|
| ||||
 Степаненко Анатолій Іванович у Вікісховищі | ||||
Степаненко Анатолій Іванович , Анатоль Степаненко (25 квітня 1948, м.Ірпінь, Київської обл.) — український живописець, графік, перформер, кінорежисер, медіа-художник. Представник Нової хилі. Роботи зберігаються у Національному художньому музеї України, музеях і приватних колекціях країн: Україна, Німеччина, Італія, Японія, Польща, Австрія, Норвегія Швейцарія, Велика Британія, Туреччина, Ізраїль, Канада, США.[1],[2].
Життєпис[ред. | ред. код]
Анатоль Степаненко народився 25 квітня 1948 в місті Ірпіні Київської обл. Батько Іван Іванович Степаненко і мати Ольга Кузмівна Мирончук були фахівцями в галузі лісового господарства.
Навчався в Ірпінській школі № 1 (8 класів).[3].
У 1967 р. закінчив Київський художньо-промисловий технікум (нині КДАДПМД ім. М Бойчука)
У 1977 закінчив Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва.
У 1984 — закінчив Вищі режисерські та сценарні курси в Москві (Росія).
У 1993–1998 працював у Швейцарії. 1994 — отримав стипендію Christopf Merian Stiftung, IAAB (International Artists Exchange Program), Базель, Швейцарія.
Творчість[ред. | ред. код]
Мистецтвознавиця Галина Скляренко відмічає: «В еволюції його мистецтва — „від метелика до песиголовця“ — значною мірою відбився той складний шлях вітчизняного мистецтва від вимушеної камерності андеграунду через болісний вихід у суспільний простір 1990-х до пошуків нових „об'єктів репрезентації“ нашого часу, що мають конкурувати із нав'язливими образами реклами та безперервністю медіа. Адже мистецтво вимушене кожного разу доводити свою необхідність. І тут вибір творчої позиції митця — „погляд з іншого берега“ — несподівано перетворюється на одну з найактуальніших проблем часу».[4]
Як згадує Влодко Кауфман, Степаненко реалізовував свої проекти, коли саме слово «перформанс» «ще не увійшло в українську лексику і нікому ні про що не говорило». До таких перформансів можна віднести викидання радіо з вікна гуртожитку у Львові під час програвання радянського гімну або стояння на одній нозі з квіткою в зубах.[5].
Анатолій Степаненко був учасником різних креативних угруповань, зокрема об'єднання «Біла ворона» (1988—1989), до складу якого входила група «39.2°» (Юрій Вакуленко, Володимир Архипов, Костянтин Самойленко, Олександр Кузнецов,Рафаеля Левчина), Василь і Тамара Гайчуки, Віра Вайсберг, Олена Голуб, Валентин Поліщук, Валерій Гурський та ін. Ця група авангардних митців влаштувала велику неофіційну виставку в київському кінотеатрі «Зоряний».[6]
Аналізуючи творчість митця, Г. Скляренко відмічає, що А. Степаненко використовує прийоми концептуалізму, у таких проєктах як «Косий Капонір» (1992, художники Гнилицький, Голосій, Ратт, Сосерд, Тістол, Чічкан, Соловйов, Керестей, Мамсиков, Маценко) та «Києво-Могилянська Академія» (1993, Тістол, Степаненко, Марченко, Нідерер, Маценко, Кириченко, Касьянов), «Атопос — місце присутності» (Лодзь, 2001). «Прибічник „мистецтва як гри“, Степаненко використовує прийоми концептуалізму для створення видовищних акцій, де художня ідея не заперечує активної виразності матеріалу.»[7].
Основні персональні виставки[ред. | ред. код]
- 2023 «Єретик постмодерну», Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького, Львів
- 2018 «Заколот масок», галерея «Триптих АРТ», Київ
- 2010 галерея НЮ АРТ, Київ
- 2007 Музей сучасного образотворчого мистецтва України
- 2007 Музей культурної спадщини, Київ
- 2000 AAM Gallery, Atag Asset Management, Базель, Швейцарія
- 1999 MITTE, Культурний центр Gundeldinger Kunsthalle, Базель, Швейцарія
- 1998 Музей історії Києва
- 1996 Oerlikon Gallery, Цюрих, Швейцарія
- 1996 Центр мистецтв, культури та інтеграції, Трір, Німеччина
- 1994 Christoph Merian Stiftung, IAAB, Базель, Швейцарія
Основні групові виставки[ред. | ред. код]
- 2018 FLASHBACK. Українське медіа-мистецтво 90-х років. Мистецький Арсенал, Київ, Україна
- 2017 «Горизонт подій». Мистецький Арсенал, Київ, Україна
- 2014 Premonition: Ukrainian Art Now, Saatchi Gallery, Лондон, Велика Британія
- 2011 «Космічна Одіссея-2011», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
- 2004 «Прощавай, зброє». Проект «Музей сучасного мистецтва» фонду Віктора Пінчука «Сучасне мистецтво в Україні». Мистецький Арсенал, Київ, Україна
- 2001 Markers: An Outdoor Banner Event of Artists and Poets for Venice Biennale Венеція, Італія
- 1999 IV Міжнародна триєнале графіки, Кочі, Японія.[8]
Фільми[ред. | ред. код]
- 1986 «Повний місяць. Ноктюрн» (за мотивами роману Валерія Шевчука , художник-режисер), Кіностудія імені Олександра Довженка[9]
- 1989 «Годинникар і курка» (за мотивами п'єси Івана Кочерги, режисер-постановник), Кіностудія імені Олександра Довженка[10]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ А.Stepanenko
- ↑ Сидор-Гібелинда О. Єретик постмодерну. Артанія.2008 [1]
- ↑ І.Швець."Роботи на папері минулих років": в ірпінському музеї відкрилася виставка художника Анатоля Степаненка, твори якого розійшлися світом. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 29 грудня 2020.
- ↑ Галина Скляренко. Мистецтво Анатоля Степаненка: між метеликом та песиголовцем.// Fine art. 2008, № 2, ст.100
- ↑ Смак свободи і дух застоя: «Лібертуха» Анатоля Степаненко 2020
- ↑ О. Голуб."Біла ворона": перезавантаження візій наприкінці 1980-х —у 90-х.// Образотворче мистецтво, 2018, —№ 2, С. 18-21.
- ↑ Галина Скляренко. «Пунктир концептуалізму». До картини українського мистецтва другої половини XX сторіччя. Сучасне мистецтво. К.:ІПСМУ. 2010, вип.7, ст. 220 [2]
- ↑ виставки Анатоля Степаненко
- ↑ Кінематографічні відображення Валерія Шевчука. 2015
- ↑ Годинникар і курка. Режисер А. Степаненко.1989
Джерела[ред. | ред. код]
- Галина Скляренко. Мистецтво Анатоля Степаненко: між метеликом та песиголовцем.// Fine art. 2008, № 2, ст.95