Степанков Костянтин Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степанков Волощук Костянтин Петрович
Кадр із фільму Анничка
Кадр із фільму Анничка
Ім'я при народженні Волощук Костянтин Петрович
Народився 3 червня 1928(1928-06-03)
Печеськи, Хмельницький район, Кам'янець-Подільська область
Помер 22 липня 2004(2004-07-22) (76 років)
Жереб'ятин, Бориспільський район
  • рак підшлункової залози
  • Національність українець
    Громадянство Україна Україна
    Діяльність актор
    Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
    Заклад Київський національний університет культури і мистецтв
    Роки діяльності 19561999
    Дружина Ада Роговцева
    Діти Костянтин (19622012)
    Катерина (1972)
    IMDb nm0010689
    Нагороди та премії

    Костянти́н Петро́вич Степанко́в, справжнє прізвище — Волощук (3 червня 1928, с. Печеськи — с. 22 липня 2004, Жереб'ятин) — український актор. Син православного священика, загиблого у таборах ГУЛАГ СССР; брат вояка УПА.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Народився у селі Печеськи Хмельницької області.

    Батько актора, Петро Петрович Волощук, був священиком. Його арештували 1939 року і з тих пір його ніхто не бачив. Можливо, батько постраждав за близьке знайомство з ад'ютантом Симона Петлюри Олександром Даценком. Прізвище Степанков утворене від дівочого прізвища матері Степанко.

    Два брати Костянтина Петровича загинули. Молодший Георгій закатований голодом 1933-го року, а старший Ігор загинув під час Другої Світової війни у лавах УПА.

    По війні мати Степанкова, Євгенія Василівна, боячись із двома дітьми, Костянтином та молодшою сестрою Лідою, лишатися після відходу німців на батьківщині, вирішила виїхати до Узбекистану. Проте Костянтин їхати відмовився.

    По закінченню школи Степанков вступає до Уманського сільгоспінституту на плодово-овочевий факультет, склавши екстерном іспити за перші два курси. Як згадував сам Костянтин Петрович, весь час, роками, він змушений був недоїдати, тож «дуже хотів швидше стати плодоовочеводом, щоб поближче до їжі — до хліба, картоплі, буряку, меду.»

    В інституті Степанков, як член комітету комсомолу, вів «культмасовий сектор», де в його обов'язки входило запрошення відомих людей, котрі перебували в Умані, на зустрічі зі студентами та викладачами. Під час однієї з таких зустрічей на талановитого юнака звернув увагу і запропонував вступити до театрального інституту Амвросій Бучма, на той час актор та режисер Київського театру ім. Івана Франка, професор Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Степанков зголосився на пропозицію Бучми і вступив до театрального інституту де й вчився на курсі Амвросія Максиміліановича на кіновідділі.

    1953 — Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.

    Від 1955 року грав у театрі ім. Івана Франка.

    Від 1968 — актор Київської кіностудії імені Довженка.

    Від 1953 року, протягом 31 року, — педагог і керівник майстерні Київського інституту ім. І. Карпенка-Карого.

    Від 1998 року — викладач кафедри телебачення в Київському університеті культури і мистецтв.

    Помер 22 липня 2004 року від раку підшлункової залози. Похований в селі Жереб'ятин Бориспільського району Київської області.

    Фільмографія[ред. | ред. код]

    Рік Назва Роль Країна Примітки
    1956 Павло Корчагін Акім
    1962 Мовчать тільки статуї
    1965 Перевірено — мін немає
    1968 Розвідники Миклош
    1968 На Київському напрямку Кирпонос Михайло Петрович, генерал-полковник, командувач Південно-Західним фронтом
    1968 Камінний хрест
    1968 Анничка Газда Кметь, пан, заможний гуцул
    1969 Дума про Британку
    1969 Важкий колос
    1970 Білий птах з чорною ознакою
    1970 Комісари Федір Лукачьов УРСР
    1970 Родина Коцюбинських
    1971 Випадкова адреса Чіряєв, тренер
    1971 Іду до тебе
    1971 Поїзд до далекого серпня
    1971 Захар Беркут Тугар Вовк
    1972 Увімкніть північне сяйво
    1972 Нічний мотоцикліст Резник Микола Семенович, слідчий
    1973 Дід лівого крайнього
    1973 Коли людина посміхнулась головний лікар
    1973 Будні карного розшуку
    1973 Дума про Ковпака
    1974 Друге дихання
    1974 Марина Опанас
    1977 Весь світ в очах твоїх
    1977 Право на любов УРСР
    1977 Ненависть
    1977 Свідоцтво про бідність
    1978 Голубі блискавки
    1978 Море
    1978 Женці
    1979 «Київські зустрічі („Зупинись, мить …“)»
    1979 Забудьте слово "смерть" УРСР
    1979 Скляне щастя
    1979 Вавилон ХХ багач Бубела
    1980 Платон мені друг
    1980 Овід
    1980 Дударики
    1981 Під свист куль
    1981 Високий перевал
    1981 Ярослав Мудрий Мстислав Володимирович, князь Чернігівський, брат Ярослава
    1983 Климко
    1983 «Провал операції „Велика Ведмедиця“»
    1983 Легенда про княгиню Ольгу воєвода Свенельд
    1984 Що в Сеньки було
    1985 Спокуса Дон Жуана
    1985 Пароль знали двоє генерал Олександр Павлович Кутепов, голова Російського загальновійськового союзу
    1985 Мама рідна, любима
    1986 І в звуках пам'ять відгукнеться...
    1986 Кармелюк
    1989 Камінна душа Старий опришок УРСР
    1989 Небилиці про Івана
    1989 Етюди про Врубеля
    1989 Гори димлять
    1991 Чудо в краю забуття
    1991 Карпатське золото
    1991 Гріх (ТБ) УРСР
    1991 Капітан Крокус і Таємниця маленьких змовників капітан Крокус
    1992 Чотири листи фанери батько Мазепи Україна
    1992 Обітниця
    1992 Вишневі ночі
    1993 Гетьманські клейноди
    1993 Пастка Україна 5 серій
    1994 Притча
    1995 Об'єкт ''Джей''
    1996 Острів любові
    1996 Judenkreis, або Вічне колесо коваль
    1998 Пристрасть економ
    1998 Два місяці, три сонця
    1999 Як коваль щастя шукав

    Звання та нагороди[ред. | ред. код]

    Джерело інформації[ред. | ред. код]