Степанці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Степанці
Степанці. Дорога на Київ.jpg
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Канівський район
Рада/громада Степанецька сільська рада
Код КОАТУУ 7122087801
Облікова картка картка 
Locator Dot2.gif
Розташування села Степанці
Основні дані
Населення 2770
Поштовий індекс 19031
Телефонний код +380 4736
Географічні дані
Географічні координати 49°42′30″ пн. ш. 31°18′00″ сх. д. / 49.70833° пн. ш. 31.30000° сх. д. / 49.70833; 31.30000Координати: 49°42′30″ пн. ш. 31°18′00″ сх. д. / 49.70833° пн. ш. 31.30000° сх. д. / 49.70833; 31.30000
Середня висота
над рівнем моря
102 м
Місцева влада
Адреса ради с. Степанці, тел. 96-4-24
Сільський голова Ласкава Віра Петрівна
Карта
Степанці is located in Україна
Степанці
Степанці
Степанці is located in Черкаська область
Степанці
Степанці

Сте́панці — село в Україні, в Канівському районі Черкаської області. Через село протікає річка Росава. Станом на 1 січня 2007 р. в селі проживало 2770 осіб. Площа села — 754,22 га.

Історія[ред.ред. код]

Точних відомостей про походження назви села немає, імовірно, що вона походить від слова «степ».

Умовно село розділяють на 6 кутків. Згідно із спогадами старожилів, можна так пояснити їх назву:

  • «Слобода» — тут колись були вільні землі, куди селяни тікали від кріпацтва;
  • «Харківка» — землі в давнину належали козакові Харку;
  • «Заросава» — територія села, яка розташована за річкою Росавою;
  • «Містечко» — у XVIII—XIX століттях тут проживало багато євреїв, які займалися торгівлею і кожна сім'я мала своє місце, лавку;
  • «Рудка» — тут було багато родовищ рудої глини;
  • «Пилява» — в давнину була окремим селом.

1239 року Канів та близько розташовані села, були спустошені монголо-татарами. З 1305 року Канівщина увійшла до складу Литовської держави, а після Люблінської унії 1569 року, польська шляхта поширила своє панування на Правобережну та Лівобережну Україну. З 1739 року територія почала належати Російській державі.

1741 року в селі налічувалось 50 дворів, після реформи 1861 року воно перетворилось у типове тогочасне містечко з дрібними кустарними промислами, більше половини жителів якого складали євреї. В центрі села, по вулиці Київській, й досі збереглось кілька єврейських будинків, зокрема будівля теперішньої пошти. На жаль, більшість єврейського населення було знищено під час другої світової війни і емігрувало пізніше за кордон. Також в селі є декілька селянських хат, датованих початком XX століття. «Київський вісник» за 1900 рік повідомляє, що в Степанцях було 1120 дворів, 7247 жителів (із них євреїв — 3696), землі — 4060 десятин, зокрема панської — 1428 десятин, селянської — 2492 десятини. У селі були цукровий та миловарний заводи, а також гуральня, виноочисний склад, вальцьовий млин, сільський банк і аптека.

З 1880-х років у Степанцях працювала земська школа, в якій, за спогадами жителів села, вчителювала племінниця Нечуя-Левицького — Антоніна Левицька, яка викладала російську словесність. Нечуй-Левицький часто гостював у неї у Степанцях і в серпні 1886 року написав повість «Пропащі», в якій показав долю селян-кріпаків із сім'ї Марусі Качурихи.

Землі села Степанець належали двом поміщикам: Антону Хамцю та Михайлу Розову. Наприкінці 1916 року поміщик Михайло Розов продав землю і виїхав до Польщі. Після смерті поміщика А. Л. Хамця його землями на Заросав'ї володіла дружина. За її вказівкою було збудовано притулок для дітей-сиріт. Після 1917 року в притулку та інших приміщеннях панського маєтку знаходилась школа. Після жовтневої революції в Степанцях створено волосний революційний комітет, який займався поділом поміщицької землі. 1927 року на Заросав'ї було створено ТЗОС з 10-ти селянських господарств, а 1930 року всі артілі села було об'єднано у перший колгосп, який називався «Велетень». Цього ж року було створено першу в Канівському районі МТС, тракторами якої обробляли більшу частину полів Канівщини. Не оминув села голодомор 19331934 років. В цей період померло майже половина жителів села. Особливо багато жертв було серед дітей та населення села літнього віку. Практично у кожній родині були загиблі від голоду.

З 1941 по 1944 років у селі під час окупації було зруйновано 230 хат, вивезено до Німеччини 300 осіб цивільного населення, забрано із селянських господарств 670 голів худоби. У Степанцях розташовувалась німецька комендатура, а також діяла початкова школа, керована німецькою адміністрацією. В період 19421943 років у селі діяла підпільна група, яку очолював Ф. Калініченко. У другій світовій війні брали участь 562 жителі села, з них 358 нагороджені орденами і медалями. Другого лютого 1944 року село було звільнене від німців. Після остаточного визволення Канівщини Степанецька школа відновила свою роботу. 1952 року вона була приєднана до початкової і стала середньою. З 1 вересня 2003 року Степанецька середня школа отримала статус спеціалізованої. Зараз у ній навчається близько 300 учнів.

Важливе значення для села та району має Степанецький професійний аграрний ліцей. Спочатку він існував як професійна школа, згодом ставши кустарно-промисловою школою, школою механізації сільського господарства (з 1933 року), автомобільною школою (19351941). Лише за довоєнний період тут підготовлено близько 12000 спеціалістів, а за період свого існування школа випустила понад 30 тисяч фахівців. 2006 року на території Степанецької сільради була збудована птахофабрика. Підприємство «Наша ряба» зосередило на території села близько 60 % всього свого виробництва.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

В селі народилися:

Галерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.