Степан (Вапрович)
| Степан (Вапрович) | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| квітень 1945 — 2 березня 1964 | ||
| Церква: | Українська Греко-Католицька Церква | |
| Альма-матер: | Івано-Франківська духовна семінарія імені святого священномученика Йосафата | |
| Діяльність: | греко-католицький священник, католицький священник, католицький єпископ | |
| Народження: | 1 травня 1899 Іване-Пусте, Королівство Галичини і Володимирії, .svg){kind=small} Австро-Угорщина, нині Борщівський район, Тернопільська область,  Україна
| |
| Смерть: | 2 березня 1964 (64 роки) Іване-Пусте,  УРСР → Україна
| |
| Священство: | 1926 (Григорій Хомишин) | |
| Єп. хіротонія: | квітень 1945 (Григорій Хомишин) | |
Степа́н Вапро́вич (1 травня 1899, Іване-Пусте — 2 березня 1964, там само) — український церковний діяч, педагог, місіонер серед українців греко-католиків у Аргентині (1927—1935), підпільний єпископ Станиславівської єпархії УГКЦ.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в Іване-Пусте на Борщівщині. Після закінчення Станиславівської духовної семінарії висвячений на священника в 1926 році єпископом Григорієм Хомишиним. Рік часу після висвячення був адміністратором парафії в селі Ценява Коломийського деканату Станіславівської єпархії[1].
Душпастирська праця в Аргентині[ред. | ред. код]
17 вересня 1927 року разом з отцем Степаном Турчином приїхав для духовної обслуги українських емігрантів до провінції Місіонес в Аргентині. Наступного року о. Турчин, внаслідок погіршення здоров'я та важких умов праці, повернувся до Галичини і о. Вапрович упродовж наступних шести років залишався єдиним українським греко-католицьким священником, який стабільно перебував у Аргентині.
Будівничий греко-католицьких храмів, при яких засновував українські школи, церковні товариства, театральні гуртки. «Сам о. Вапрович був вдачі спокійної, згідливої, сильної волі, дуже добрий організатор, повний любови до свого стада, музик, композитор, режисер — талановита людина і Божого духа»[2].
В 1935 році о. Вапрович передав свою місіонерську працю (11 церков і каплиць, з яких 5 побудованих за його ініціативою) Чинові отців василіян, а сам повернувся до Галичини, щоб відпочити і набратися сили для місіонерської праці, яку після планував продовжувати в Буенос-Айрес.
Написав і видав брошуру про українську еміграцію в Аргентині: Вапрович С. Аргентина: українська еміграція в ній. — Львів: Видавнича спілка «Діло», 1935. — 33 С.
Після повернення до Галичини, отримав призначення на посади професора і префекта Станіславівської семінарії (1935—1939). В 1939—1941 роках працював на Лемківщині[1]. В 1943 році став завідувачем єпископської катедри в Станіславові[3].
Єпископ підпільної УГКЦ[ред. | ред. код]
З поверненням радянської влади, передчуваючи свій арешт, єпископ Григорій Хомишин підготував і залишив собі заміну. Він висвятив на підпільних єпископів-помічників о. Симеона Лукача, о. Івана Слезюка і о. Степана Вапровича.
Вночі 11 квітня 1945 року радянська влада провела ревізію в єпископській палаті і арештувала обох єпископів Григорія Хомишина та Івана Лятишевського. Отця (єпископа) Степана Вапровича допитували впродовж 36 годин без їжі, сну і відпочинку. Потім його відпустили. Того ж року вивезли його на Схід, де він працював столярем упродовж п'яти років. 1950 році він повернувся на рідну землю і працював на ремонті мостів у горах. Щойно в 1957 році він повернувся до рідного села і оселився в домі рідної сестри[3].
За іншою версією, єпископ Степан Вапрович зміг уникнути арешту і переховувався у Карпатах, тому не міг проводити активної архипастирської діяльності[4].
Помер 2 березня 1964 року в Іване-Пусте і там похований.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Станиславівської єпархії… — С. 378.
- ↑ о. В. Ковалик, ЧСВВ. Церковно-релігійне життя українців в Аргентині… — С. 42.
- ↑ а б Священики ісповідники і мученики (Вапрович Степан)… — С. 245.
- ↑ д-р Борис Гудзяк. Керівництво УГКЦ під радянським режимом, 1946-1989. www.ugkk.de. Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 11 квітня 2016.
Джерела[ред. | ред. код]
- Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської єпархії від її заснування до початку Другої світової війни (1885—1938). — Записки ЧСВВ, Секція I. — Том 51. — Львів: Місіонер, 2002. — 450 С. (англ.) ISBN 966-658-228-4
- Ковалик В., ЧСВВ. Церковно-релігійне життя українців в Аргентині // Ювілейний альманах «Життя» (27.VIII.1897—1972). В 75-річницю поселення українців в Аргентині. — Апостолес, Місіонес, Аргентина, 1972. — С. 33—62.
- Сапеляк А. О. Степан Вапрович: Місіонар-ісповідник. — Рим-Буенос Айрес: Салезіянське видавництво, 1970. — 83 С.
- Священики ісповідники і мученики // Богословія. — Т. 48. — Кн. 1-4. — Рим 1984. — С. 226—249.
- Blazejowskyj D. Ukrainian Catholic Clergy in Diaspora (1751—1988). Annotated List of Priests Who Served Outside of Ukraine. — Rome 1988. — 284 P. (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Bishop Stefan Vaprovych † // The Hierarchy of the Catholic Church. (англ.)
|
