Степовик Дмитро Власович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Степовик Дмитро Власович
Народився 7 жовтня 1938(1938-10-07) (79 років)
Слободище, Бердичівський район, Житомирська область
Діяльність мистецтвознавство
Посада Провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України (ІМФЕ НАНУ)

Дмитро́ Вла́сович Степови́к (*7 жовтня 1938, Слободище, Бердичівський район, Житомирська область)[1] — український мистецтвознавець.

Провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України (ІМФЕ НАНУ), професор історії мистецтва Київської православної богословської академії, професор історії культури Українського вільного університету в Мюнхені.


Біографічні відомості[ред.ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Його знають в багатьох країнах світу
Searchtool.svg У себе вдома
Searchtool.svg На трибуні
Searchtool.svg Автограф своїм читачам-прихильникам

Народився 1938 року в селі Слободищі Бердичівського району Житомирської області.

Закінчив Національний університет імені Тараса Шевченка, факультет журналістики (1955–1960) та аспірантуру з мистецтвознавства в ІМФЕ НАНУ (1967–1970).[2]

Кандидатську дисертацію з мистецтвознавства захистив в ІМФЕ НАНУ (1970); докторську дисертацію з мистецтвознавства (1984); докторську дисертацію з філософії (1990) та габілітаційну докторську дисертацію з мистецтвознавства (1992) захистив у Мюнхенi, в Українському вільному університеті.[2]

Мешкає в Києві.

Спеціалізація[ред.ред. код]

Спеціалізація: історія давнього українського мистецтва (гравюра, книжкова мініатюра, ікона); історія болгарського мистецтва й українсько-болгарські мистецькі зв'язки.

Праці[ред.ред. код]

Історія української ікони.jpg

Автор книг:

  • «Українсько-болгарські мистецькі зв'язки», «Олександр Тарасевич: Становлення української школи гравюри на металі» (обидві — Київ, 1975).
  • «Болгарське образотворче мистецтво. 1878–1978»,
  • «Сучасне образотворче мистецтво Болгарії: Шляхи і тенденції розвитку у післявоєнний період» (обидві — Київ, 1978).
  • «Українська графіка XVI–XVIII століть: Еволюція образної системи», «Українське мистецтво першої половини XIX століття» (обидві — Київ, 1982).
  • «Тарас Шевченко: малярство, графіка» (Київ, 1984; перевид.: Київ, 1986).
  • «Тарасевич і українське мистецтво бароко» (Київ, 1986).
  • «Іван Щирський: Поетичний образ в українській бароковій гравюрі» (Київ, 1988).
  • «Храм і духовність» (Рим, 1990).
  • «Скарби України» (1991).
  • «Мистецька збірка Стецькових» (Сарасота, США, 1992).
  • «Релігії світу» (Київ, 1993).
  • «Києво-Печерська Лавра» (Київ, 1993).
  • «Скульптор Михайло Паращук: Життя і творчість» (Київ, 1994).
  • Дмитро Степовик. Історія української ікони 10-20 століть. Київ: Либідь, 2004.
  • «Скульптор Лео Мол: Життя і творчість» (Київ, 1995).
  • «Українська ікона. Іконотворчий досвід діаспори» (Київ, 2003).
  • «Сіяч на ниві національного. Мистецтвознавець Віталій Ханко» (Київ, 2007). [3]
  • «Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко» (Київ, 2013).

Учасник всеукраїнських та міжнародних наукових конгресів і конференцій.

Курси лекцій з історії українського мистецтва й української культури читав у наукових установах й університетах Болгарії, Польщі, Канади, США, Італії, Великої Британії, Німеччини, Франції.

Відзнаки і нагороди[ред.ред. код]

  • Академічна премія імені Івана Франка (Президії Національної Академії наук України)
  • Премія імені митрополита Андрія Шептицького (Фонду духовного відродження України)
  • Премія імені Олександра й Леонтія Тарасевичів (часопису «Образотворче мистецтво»).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Степовик Дмитро Власович — Мій Бердичів.
  2. а б Степовик Дмитро Власович — ІМФЕ НАНУ.
  3. Степовик Д. Сіяч на ниві національного. Мистецтвознавець Віталій Ханко. — К. : Видавець Остап Ханко, 2007. — 20 с. — ISBN 978-966-2922-45-5.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]