Стефано Россіні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Стефано Россіні
Stefano Rossini Parma.jpg
Стефано Россіні у 1990 році
Особові дані
Народження 2 лютого 1971(1971-02-02) (48 років)
  В'ядана, Італія
Зріст 181 см
Вага 75 кг
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Позиція захисник
Юнацькі клуби
Італія «Інтернаціонале»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1987–1989 Італія «Парма» 28 (0)
1989–1993 Італія «Інтернаціонале» 17 (0)
1990   Італія «Фіорентина» 0 (0)
1990–1991   Італія «Парма» 7 (0)
1991–1992   Італія «Удінезе» 31 (0)
1993–1994 Італія «Удінезе» 18 (0)
1994–1996 Італія «П'яченца» 60 (0)
1996–1997 Італія «Аталанта» 25 (0)
1997–1998 Італія «Лечче» 25 (0)
1998–2001 Італія «Дженоа» 77 (2)
2001–2002 Італія «Тернана» 24 (1)
2002–2003 Італія «Дженоа» 34 (0)
2003–2004 Італія «Комо» 27 (0)
2004–2006 Італія «Кремонезе» 35 (0)
2006–2007 Італія «Реджяна» 18 (0)
2008 Італія «Піццигеттоне»[it] 3 (0)
2008–2009 Італія «Фіденца» 25 (0)
2009–2010 Італія «ОльтрепоВогера» 18 (0)
2010–2011 Італія «ЛібертаСпес» ? (?)
2011–2012 Італія «Фйоре Кальчьо» ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1988–1992 Італія Італія U-21 26 (2)
1992 Італія Італія (ол.) 5 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2010–2011 Італія «ЛібертаСпес» (мол.)
2013 Італія «Ройале Фйоре»
2014–2016 Італія «Павія» (мол.)
2016 Італія «Павія»
2017– Італія «Вігор Карпането»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Стефано Россіні (італ. Stefano Rossini, нар. 2 лютого 1971, В'ядана) — італійський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 2 лютого 1971 року в місті В'ядана. Вихованець футбольної школи клубу «Інтернаціонале»[1].

У дорослому футболі дебютував 1987 року виступами за «Парму», в якій провів два сезони, взявши участь у 28 матчах Серії Б[2][3], після чого повернувся в рідне «Інтернаціонале», з яким дебютував у Серії А, провівши 14 ігор в сезоні 1989/90, але так і не зумів нав'язати конкуренцію досвідченому Андреасу Бреме[4]. Через це Россіні віддавали в оренду в клуби «Фіорентина»[5], «Парма» та «Удінезе»[6]. Повернувшись 1992 року в «Інтернаціонале», він став виступати ще рідше і, зігравши лише 3 гри у чемпіонаті наступного сезону, по закінченні сезону повернувся в «Удінезе»[7].

Після вильоту «Удіне» з Серії А в сезоні 1993/94, Россіні перейшов у «П'яченцу»[8], за яку виступав два сезони, а у 1996 році перейшов в «Аталанту»[9], за яку грав до листопада 1997 року, коли перейшов у «Лечче»[10]. Той сезон «Лечче» закінчило на передостанньому місці і покинуло Серію А.

В жовтні 1998 року Россіні перейшов у «Дженоа» з Серії Б, де провів три наступні сезони, що стало найтривалішим виступом Россіні в одному клубі за всю кар'єру. Більшість часу, проведеного за генуезький клуб, був основним гравцем захисту команди.

У сезоні 2001/02 виступав у Серії Б за «Тернану»[11], після чого повернувся в «Дженоа»[12], де провів ще один сезон. Влітку 2003 року він приєднався до «Комо»[13], але у першому ж сезоні клуб вилетів до Серії С1, після чого Стефано покинув клуб і півроку був без команди. Лише у грудні 2004 року він став гравцем «Кремонезе» з Серії C1[14], якій допоміг вийти у Серію Б, втім там команда виступала невдало і відразу вилетіла назад, а Стефано покинув клуб.

У листопаді 2006 року він переїхав до «Реджяни»[15], але наприкінці сезону він знову опинився без контракту. У січні 2008 року він підписав контракт з клубом Серії C2 «Піццигеттоне»[it], де і закінчив свою професійну кар'єру влітку того ж року. В подальшому грав за низку аматрських нижчолігових італійських клубів[16][17].

Виступи за збірні[ред. | ред. код]

Протягом 1988—1992 років залучався до складу молодіжної збірної Італії, з якою став півфіналістом молодіжного чемпіонату Європи 1990 року та переможцем наступного молодіжного чемпіонату Європи 1992 року. На молодіжному рівні зіграв у 26 офіційних матчах, забив 2 голи.

Також 1992 року захищав кольори олімпійської збірної Італії на футбольному турнірі Олімпійських ігор 1992 року у Барселоні[18].

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру у червні 2013 року, очоливши клуб «Рояле Фйоре» з Еччеленци Емілія-Роман'я[19], але був звільнений вже в жовтні після п'яти поразок в перших шести матчах сезону[20].

В подальшому увійшов до структури «Павії», де став працювати з молодіжними командами. 13 грудня 2015 року на один матч став. в.о. головного тренера після звільнення Мікеле Марколіні[21], але вже 20 грудня головним тренером був призначений Фабіо Бріні. Втім новий тренер протримався у клубі лише до березня, після чого Россіні знову повернувся до керівництва першою командою, на цей раз до кінця сезону, але так і не зумів вивести клуб до Серії Б.

5 жовтня 2017 року очолив клуб Серії D «Вігор Карпането»[22][23].

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Італія (U-21): 1992

Примітки[ред. | ред. код]

  1. [недоступне посилання з aprile 2018 — [http://www.informazionediparma.com/archivio/2008/20080728/22_PR2807.pdf Rossini, la pensione può attendere історія]], L'Informazione, 28 luglio 2008, pag.22
  2. Stagione 1987-1988 Storiadelparmacalcio.com
  3. Stagione 1988-1989 Storiadelparmacalcio.com
  4. [недоступне посилання з aprile 2018 — [http://www.canaleinter.it/news/top-20-la-maledizione-della-fascia-sinistra-61124 Top 20 - La maledizione della fascia sinistra історія]] Canaleinter.com
  5. E la concorrenza è in ritardo, La Repubblica, 26 maggio 1990, pag.27
  6. Manovre malriuscite, La Repubblica, 15 giugno 1991, pag.37
  7. Dell'Anno, Inter e Udinese hanno finito di litigare, La Repubblica, 1º agosto 1993, pag.23
  8. Rosa 1994-1995 Storiapiacenza1919.it
  9. Bierhoff, l'oggetto di troppi desideri, Il Corriere della Sera, 8 luglio 1996, pag.35
  10. Vierchowod, rissa con i tifosi, La Repubblica, 2 novembre 1997, pag.41
  11. Genoa, si sblocca il mercato partono Rossini e Zanoncelli, La Repubblica, 6 luglio 2001
  12. Via Sussi, c'è un Rossini in più. Spagnolo di lusso con il Chievo, La Repubblica, 9 agosto 2002
  13. Genoa, c'è Cudini in più firma anche baby Chaib, La Repubblica, 12 agosto 2003
  14. [недоступне посилання з gennaio 2018 — [http://storico.crol.it/downloadPdf.asp?url=%2Fdownload%2F462424823%2FLP%5F41%2Epdf Rossini e Campolonghi grigiorossi історія]], La Provincia, 21 dicembre 2004, pag.41
  15. «Il segreto è che mi diverto ancora», La Gazzetta di Reggio, 2 novembre 2006, pag.33
  16. Fidenza A.C. 1922 Ultimissime! (Italian). Архів оригіналу за 19 June 2009. Процитовано 2009-05-23. 
  17. Fiore 2011-2012 Emiliaromagnasport.it
  18. I nazionali Storiapiacenza1919.it
  19. Eccellenza - Royale Fiore: panchina a Stefano Rossini Sportpiacenza.it
  20. Royale Fiore: Rossini esonerato, panchina a Rizzo-Montanari Sportopiacenza.it
  21. MICHELE MARCOLINI SOLLEVATO DALL'INCARICO Acpavia.com
  22. Carpaneto - Ora è ufficiale: esonerato Alberto Mantelli, arriva Stefano Rossini‚ sportpiacenza.it, 5 October 2017
  23. Serie D girone D, cambio al timone della Vigor Carpaneto 1922: esonerato Alberto Mantelli, arriva Stefano Rossini VigorCarpaneto1922.it

Посилання[ред. | ред. код]